ГоловнаБлоги

Чотири різних України: вперше за 100 років позиції відновлені

9.5т

Сьогодні відзначається День Соборності. Наскільки зблизились Захід і Схід України за останній час?

По-перше, Схід і Захід в соціально-історичному плані – це не зовсім точний, а іноді і зовсім неточний поділ України, хоча ми до нього звикли. На самому початку 2000-х років активно працював такий соціологічний центр "Імідж-контроль". І одне з його опитувань (було опитано понад 40 тис. респондентів по Україні, тобто воно було дуже точним) дозволило за цілою сумою показників від сімейних цінностей до мовних, від туристичних вподобань до соціально-економічних орієнтацій виокремити чотири основних українських регіони.

Це Захід – на захід від Збруча. Це Центральна Україна – від Збруча і до Сумщини. Це Південно-східна Україна - від Дунаю і Дністра і далі включно з Херсоном, Дніпром і Харковом. І такий собі мініатюрний СРСР – дві області Донбасу і Крим.

І це був доволі точний поділ. Я особисто одразу побачив цю красиву топокарту і кажу: "Хлопці, це ж не просто сучасний, це історичний поділ. У вас вийшли, образно кажучи, "бандерівська", "петлюрівська" і "махновська" України. І те, що було так би мовити радянською Україною – Донбас і Крим".

Київ же за своїми орієнтаціями був дуже близький до західної України. Власне він був такий, що на всесоюзному референдумі 1991-го року західні області плюс Київ відповіли "ні" на відновлений СРСР.

У 2004-му році на виборах відбулась історична подія. Спільно виступили, об’єднавшись, "бандерівська" і "петлюрівська" Україна, підтримавши Ющенка і Майдан.

У 2010 році Януковичу вдалося мобілізувати Південно-східну, "махновську", Україну на свою підтримку.

А у 2014-му і Янукович, і Путін, і певні наші місцеві олігархи допомогли здійснитися певному стратегічному кроку, якого не було ніколи в попередній історії. Тобто всі ці три регіони в особі більшості свого активного населення виступили спільно – це було ознаменовано беззаперечною перемогою Петра Порошенка усюди, крім двох округів Харківською області на президентських виборах.

І звичайно цей капітал з одного боку з того часу розтрясли, але це вже сталося. Тепер питання зовсім інше – що робити з тією радянською Україною?

За нинішніми соціологічними даними на звільненій території Донбасу десь 20% - це переконаний активний український електорат. Це дуже висока цифра, такого не було з 1917-18 років. Тоді, нагадаю, Володимир Сосюра воював за УНР з більшовиками в полку "Чорні гайдамаки". Донецький шахтар Сосюра, між іншим. І багато хто. Але вперше за 100 років позиції відновлені.

З іншого боку кримський, а нині київський політолог Павло Казарін каже, що в Криму 20% так би мовити ядерного українського електорату є і буде. Питання зараз в тому, щоб перетворити ці 20% навіть не в більшість, а в домінуючу силу і на всьому Донбасі, і в Криму.

Тому що ми знаємо, що поряд з тим в Україні соціологія дає не менше 10% палких прихильників Путіна, це на неокупованій території. Цього лякатися не треба. В Німеччині чи у Франції таких прихильників більше, просто треба їх нейтралізувати. Для німців і французів зараз так само постала ця проблема, до них дійшло, що це небезпечно і для них, не тільки для українців.

В основних питаннях десь основа цієї єдності відбулася попри всі нинішні роздраї. Головна небезпека в тому, що нинішня владна верхівка намагається (їх можна назвати тільки абсолютними ідіотами в цьому сенсі) знову оживити ці роздраї і наштовхнути одні групи на інші у своїх передвиборчих інтересах.

Але я дуже сподіваюсь, що цього не станеться, тому що на рівні громадянських структур, на рівні, зрештою, людини з автоматом, тобто армійців і нацгвардійців, такого розколу вже немає. І сподіваюсь, вже ніхто не допустить розколу і тих, хто може поставити на місце цих ідіотичних олігархів та їх прихвостнів.

Читайте всі новини по темі "День Соборності України" на сайті "Обозреватель".

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може не збігатися з авторською.

Наші блоги