Раміна боялася повтору "Холостяка", Гайдай – ізоляції без телефона, а Кокотюха видав, як заробити мільйон: що відбувалося за кадром "Зрадників"

Онлайн-кінотеатр SWEET.TV розпочав показ другого сезону гучного реаліті "Зрадники" – української адаптації міжнародного формату The Traitors, який став телевізійним хітом у багатьох країнах. Нові епізоди виходять щочетверга.

OBOZ.UA побував на допрем’єрному показі шоу і поговорив з учасниками про те, що залишилося за кадром. Виявилося, поза ефіром було чимало несподіваного: ізоляція без телефона, спроби дізнатися новини із зовнішнього світу, книжки, які стали справжньою розкішшю, та страх перед тим, як тебе покажуть на екрані.

Перший український сезон "Зрадників" стартував восени минулого року. Серед учасників телеведуча та акторка Даша Трегубова, актор Артур Логай, актор і військовослужбовець Володимир Ращук, "Міс Україна Всесвіт" Анна Неплях, блогерка Олена Мандзюк. У другому сезоні гра стала ще масштабнішою. Цього разу тут – інтерв’юерка Раміна Есхакзай, автор детективів Андрій Кокотюха, політтехнолог Сергій Гайдай, комік Костянтин Трембовецький, блогери, журналісти, військові, поліграфолог, архітектор, вчителька та навіть учасниця чемпіонату світу з "Мафії". Переможець отримає 1 мільйон гривень.

Для тих, хто не дивився перший сезон, пояснимо правила. Учасників селять у палаці графів Шенборнів на Закарпатті, де й розгортається вся гра. На старті кількох учасників таємно призначають "зрадниками", а всі інші залишаються "вірними". Вони не знають, хто отримав роль поганців, і мають самостійно вирахувати "зрадників". На перший погляд, це великий детектив. Але сценарію тут немає – лише правила й задані обставини, а все інше народжується просто на очах. І найцікавіше навіть не те, хто виявиться "зрадником", а як поводяться самі учасники: кого починають підозрювати, які ходи вигадують, як блефують і намагаються перехитрити суперників. Адже тут не можна нікому повністю довіряти – постійно доводиться вирішувати, кому вірити, а кого остерігатися.

За роки існування формату міжнародні "Зрадники" подарували чимало моментів, які важко було б придумати навіть сценаристам. Іноді "вірні" майже інтуїтивно виходять на правильний слід, а буває, що самі "зрадники" починають грати одне проти одного. Один із найвідоміших випадків стався у британській версії. Один із "зрадників" зрозумів, що його викрили, але вирішив не йти мовчки. Перед виходом із гри він написав на дошці ім’я іншого "зрадника". На запитання, навіщо це зробив, відповів: "Мій прощальний подарунок". Цей момент настільки запам’ятався фанатам, що "parting gift" – "прощальний подарунок" – стало окремим поняттям у світі реаліті: так називають хід, коли "зрадник", залишаючи гру, намагається підставити свого союзника.

Ще драматичнішим був фінал американської версії. До останнього етапу дійшла одна "зрадниця", але двоє інших фіналістів були впевнені, що всі зрадники вже вибули. Вона переконала їх у своїй "вірності", а коли настав момент вирішити долю призу, змогла обіграти обох і забрати всі 250 тисяч доларів. Саме в цьому й головна інтрига гри: люди можуть тижнями жити поруч, жартувати, підтримувати одне одного, будувати спільні плани – і навіть не здогадуватися, що той, кому вони довіряють, весь цей час грає проти них.

Ми поговорили з трьома учасниками сезону, для яких "Зрадники" стали особливим випробуванням. Автор Андрій Кокотюха роками пише детективи й трилери. Політтехнолог Сергій Гайдай професійно працює з переконанням і впливом на людей. А інтерв’юерка Раміна Есхакзай звикла "зчитувати" співрозмовників. У "Зрадниках" усе для них змінилося: тепер не лише вони намагаються розгадати наміри інших, а й самі опиняються під пильним спостереженням.

Андрій Кокотюха зізнається, що погодився на участь не одразу. Після того як отримав пропозицію, спочатку подивився перший сезон і почав зважувати, чи вписується такий досвід у його звичний ритм життя: "Я працюю 24/7, 365 днів на рік. У мене постійно кілька проєктів одночасно: кіно, сценарії, книжки, видавничі справи. І я просто не міг собі дозволити на два тижні вийти з робочого життя, усе кинути й поїхати невідомо куди".

"Але врешті-решт переважило інше, – продовжує один із найвідоміших авторів детективів і трилерів. – Я за освітою журналіст, працюю як кінодраматург, пишу книжки – мені постійно потрібні нові герої, нові характери, нові типажі. А тут мені фактично дали можливість опинитися в лабораторії, де люди поводяться зовсім не так, як у житті. Для письменника це цікавий матеріал. Тому вирішив: поїду, а там подивимося, що з цього вийде. І, до речі, жодного разу не пошкодував".

Виявилося, що письменницька передбачливість стала в пригоді не лише під час гри. Кокотюха заздалегідь продумав, що робитиме в ізоляції: "У мене, як виявилося, була найвигідніша позиція серед усіх гравців. Я єдиний, хто заздалегідь усе прорахував і взяв із собою багато книжок. Бо я розумів: нас ізолюють, усе позабирають, телефонів не буде, нормального зв’язку із зовнішнім світом не буде. А я людина, яка без книжки довго не витримує. Тому просто машинально поклав у валізу кілька товстих томів. Причому навіть приблизно порахував, скільки часу вони в мене займуть".

"І виявилося, що мав рацію, – продовжив Кокотюха. – Передавати книжки не дозволяли. Тому решта учасників дряпали стіни, тому що не знали, чим себе зайняти у вільний час. Один з них Сергій Гайдай – ось він якраз проходить повз нас. Він намагався випросити в мене книжку, але я йому не дав: правила є правила".

Та за межами гри Кокотюха не ставився до партнерів як до суперників. Каже, що справжніх друзів за два тижні не набув, але й ворогів не знайшов: "Слово "друг" я взагалі обережно вживаю. Друг – це людина, яку ти знаєш п’ять, десять, п’ятнадцять, двадцять років. Ви пройшли через щось разом. Тому друзів я тут не набув, але й ворогів не знайшов – це вже добре. Між собою учасники здружилися. Створили чат, спілкуються, зустрічаються. Хтось став ближчим, хтось просто товаришує. І це, мабуть, найкращий результат такого проєкту: ми пограли в гру, але не винесли її за межі гри. Я теж підтримую з ними стосунки, наскільки можу, бо мені ніколи. У них, мабуть, більше вільного часу".

– Ви взагалі близько до серця сприймали те, що відбувалося на "Зрадниках"?

– Ні. Я близько до серця взагалі нічого не сприймаю. Єдине, за що справді переживав, – як там мої в Києві. Бо ми знімали на Закарпатті, у замку Шенборнів, там було тихо. А Київ у цей час бомбили. І мені не треба було знати, що з рідними. Казав команді, що хочу вийти на зв’язок із родиною. Вони передзвонювали, передавали від дружини інформацію. Цього мені було достатньо.

До речі, ізоляція дала Кокотюсі ще один несподіваний досвід – можливість пожити без телефону: "Знаєте, єдине, що хотів би повторити після цього проєкту, – щоб у мене знову на якийсь час забрали телефон. Бо я думаю, що більшість громадян України рано чи пізно треба буде серйозно лікувати від цієї залежності. Ми постійно залазимо в телефон: де зараз обстріли, де прилетіло, що пишуть, що буде далі. Лягаєш спати – ще раз перевіряєш новини. Прокидаєшся – перше, що робиш, знову дивишся стрічку. Інтернет, стрічки новин – в такій кількості це вже зло. А мене від цього зла на два тижні просто позбавили. І, чесно кажучи, я зрозумів, що це дуже хороший досвід".

Чи пішов би у гру вдруге? Відповідає, що навряд чи: "Двічі в одну річку не ввійдеш. Та й не думаю, що в якомусь десятому сезоні зберуть тих самих людей. Тут потрібні нові люди, нові характери, нові місії, новий досвід. Я вже побував усередині цієї машини, побачив, як працює. До того ж не сприймав цей приз як головну мотивацію. Переможець отримає мільйон гривень, а я ці гроші можу заробити, написавши два сценарії. Ну, максимум три (сміється). Тому мені не було сенсу бігати за цим мільйоном. Я прийшов подивитися, пограти, поспостерігати за людьми".

Політтехнолог Сергій Гайдай міг опинитися серед учасників ще першого сезону. Каже, тоді не поспішав із рішенням, тож зрештою приєднатися до проєкту не встиг: "Мене запрошували, я не відмовився прямо, але почав тягнути час. А коли нарешті сказав, що, можливо, погоджуся, відповіли: "Вибачте, вже набрали учасників". Але запропонували долучитися до другого сезону". Так у Гайдая з’явилася можливість спочатку подивитися на формат як глядач. Побачене його зацікавило: "Мені сподобалося, що шоу зроблене дуже якісно. Я подумав: добре, хочу спробувати".

Але реальність виявилася іншою, ніж картинка на екрані: "Тільки коли опиняєшся всередині, розумієш, наскільки картинка відрізняється від життя. Щоб ви розуміли масштаб: за день знімається приблизно 15 годин матеріалу, а в серію потрапляє близько 50 хвилин. І це ми ще говоримо тільки про зйомки. А між ними ми продовжуємо там жити. І от це, мабуть, найважче, бо ти реально повністю відрізаний від усього, що відбувається за межами цього місця. Немає телефону, доступу до інформації, навіть годинника не можна мати, щоб не контролювати час. Це було повне випадіння з реальності".

"Так, я зробив величезну помилку – не взяв із собою книжок, – посміхається Сергій Гайдай. – Мені приносили щось із місцевої бібліотеки. Причому це були такі радянські видання, шрифт майже вицвів. Одну книжку принесли таки нормальну – прочитав її за кілька годин. Якби знав, що так буде, привіз би із собою цілу валізу книжок. Я взагалі по життю інфоголік. Мені постійно потрібно, щоб через мене проходила якась інформація. А тут її не було. І я займався тим, що прораховував ходи".

Попри складність ізоляції, саму гру Гайдай готовий був би повторити: "Чи пішов би на "Зрадники" ще раз? Із задоволенням. Знаєте, це завжди так: тільки після того, як зіграв, розумієш, як треба було грати".

"Я дивилася перший сезон, і мені дуже хотілося опинитися в цій грі, – розповідає інтерв’юерка Раміна Есхакзай. – Але мене зупиняв досвід участі в "Холостяку" – це був 2014 рік. Тоді перед глядачами я постала зовсім не такою, якою була в реальному житті. І після цього мені знадобилося багато часу, сил і грошей на роботу з психотерапевтом, щоб усе це пережити. Тому мій головний страх був простий: що під час монтажу мене знову покажуть не такою, якою є насправді. Але я поговорила з Оленою Мандзюк, яка брала участь у першому сезоні. Вона мене запевнила, що продюсери поводяться достойно і що тебе показують такою, якою себе проявляєш. Тоді я погодилася. І для мене це було не лише про гру. Насамперед я хотіла побачити себе збоку. Показати глядачам, якою я стала за ці 13 років, а собі – свої сильні й слабкі сторони.

У результаті "Зрадники" стали для неї своєрідним соціальним експериментом: "Ти якийсь час живеш із людьми й дуже добре бачиш, як вони взаємодіють між собою. Як реагують на жінок, на чоловіків, на емоції, на чиїсь слова. Як формується групова думка, наскільки складно бути лідером. Тому для мене цей проєкт певною мірою став навіть терапією. Коли зйомки закінчилися, я пішла до психотерапевта, щоб проговорити свої емоції. І в результаті зрозуміла: у проєкті все відбулося приблизно так само, як і в житті".

Найважливіший висновок Раміна зробила не про інших, а про себе: "Мене часто сприймають як сильного гравця, сильну людину. Але іноді забувають, що навіть сильним людям потрібні союзники". А ще у грі, де всі впевнені у власній правоті, навіть сильна інтуїція може підвести: "Мені дали одну підказку, і вона виявилася правильною. Але я настільки повірила цій людині, що далі вже не ставила її теорію під сумнів. А треба було. Треба було ще раз усе перевірити".

За словами Раміни, у таких іграх варто звертати увагу не лише на найактивніших чи найпомітніших людей. Іноді найбільше впливає на ситуацію той, хто майже не привертає до себе уваги. "І найцікавіше, що така непомітна людина зовсім не обов’язково найкмітливіша, – продовжує Раміна. – Це може бути людина, яка майже нічого не говорить. Просто сидить поруч, підтакує й ніби залишається в тіні. А потім виявляється, що саме вона весь цей час впливала на ситуацію. І це знову дуже схоже на життя. Поруч із сильними людьми, із лідерами можуть бути товариші, які в якийсь момент виявляються зрадниками".

Після першого досвіду Раміна не ставить на ньому крапку: "Якби запропонували взяти участь у "Зрадниках" ще раз, я би погодилася. Я би дуже хотіла. Мені цікаво".

Також читайте на OBOZ.UA інтерв’ю із зірковою учасницею першого сезону "Зрадників", сендап-комікесою Вєстою Гунченко – про скандальні жарти, помсту кривдникам і вистави для дорослих у театрі ляльок

"Зрадники" – українська адаптація світового формату The Traitors, у якій 21 учасник змагається за призовий фонд у 1 мільйон гривень. Другий сезон виходить тільки на SWEET.TV: нові епізоди з’являються щочетверга.

Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!