"Мені вже нічого не страшно". Наталка Денисенко – про скандал із вінком, проблеми ювелірного бізнесу та рейдерське захоплення

Акторка Наталка Денисенко прийшла на закриття Одеського міжнародного кінофестивалю в новому вінку – після скандалу навколо прикраси, в якій з’явилася на відкритті. Тоді дизайнерка Надія Шаповал заявила, що вінок артистки повторює дизайн її авторської тіари.

У розмові з OBOZ.UA Наталка Денисенко пояснила свою позицію в цій історії. А ще розповіла про хвилю хейту, зізналася, чому звернулася по допомогу до психолога, та розкрила, з якими труднощами сьогодні стикається її ювелірний бізнес. Не оминули й особистого – акторка поділилася подробицями про сина від шлюбу з актором Андрієм Федінчиком.

– На вас сьогодні дуже гарний вінок. Після історії навколо прикраси, в якій ви прийшли на відкриття фестивалю, мимоволі звертаєш на нього увагу. Розкажіть, хто його створив і чому сьогодні вирішили знову вийти на публіку у вінку?

– Це робота дизайнерки Олени Мартиненко. Вона робить вінки індивідуально й, наскільки я знаю, не повторює свої роботи. Цей вінок – подарунок від моєї подруги, візажистки та художниці з гриму Катерини Скорих. Він просто лежав у мене в шафі, і я подумала, що сьогодні чудова нагода його вигуляти. Я просто захотіла одягнути цю прикрасу – і все.

– Дозвольте ще раз повернутися до ситуації навколо вінка, в якому прийшли на відкриття Одеського кінофестивалю. Майстриня Надія Шаповал звинуватила вас у відтворенні дизайну її авторської воскової тіари: напередодні ви зверталися до бренду щодо цієї прикраси, а згодом замовили схожу в іншої майстрині. Чи вдалося вам після публічної історії поспілкуватися з Надією і з'ясувати ситуацію між собою?

– Я вважаю ці звинувачення безпідставними, тому що напряму спілкувалася з брендом і чесно сказала, що не можу купити цей вінок за таку суму заради одного виходу. Тут для мене питання рентабельності: наприклад, дорогу сумку можна придбати, тому що ти носитимеш її багато років, а купувати дорогий вінок, який плануєш одягнути один раз, вважаю не дуже правильним для себе. Тому написала їм, що схожий вінок мені виготовить інший майстер, і подякувала за пропозицію. Я не приховувала, що замовляю роботу в іншого майстра. Так, за кількістю цих граней вінок був схожий, але квіти, листочки були іншими. До того ж він мав іншу форму: не пряму, а більш скошену. Тому переконана, що не йдеться про копіювання дизайну.

Це все одно, що, наприклад, от прикраса мого ювелірного бренду у вигляді жіночої фігури (показує кулон, який обрала для церемонії. – Ред.). Я придумувала її концепцію, форму, орнаменти, скульптор втілив задум. І якщо якийсь інший бренд створить прикрасу у вигляді жінки, я ж не можу заявляти: "Ви в нас украли дизайн". Якщо в неї інша форма, інші орнаменти – це інша прикраса.

– Тобто після публічної заяви дизайнерки подальших претензій до вас не було? Чи не доходило, наприклад, до юридичних дій?

– Ні, наскільки мені відомо, більше нічого не було. Але, якщо чесно, мені не дуже подобається, що ми знову й знову повертаємося до цієї історії. Бо таким чином ми лише підтримуємо цей настрій ворожнечі й хейту в суспільстві. Ви ставите мені ці запитання, я відповідаю – і ми знову це розповсюджуємо. Мені здається, краще поставити крапку: ми розібралися в ситуації, я дала відповідь і пояснила, що це не було так, ніби ми таємно взяли й скопіювали дизайн.

– Закриття кінофестивалю відбувається після дуже важкого для Києва тижня: майже щоденні масовані атаки, повітряні тривоги, а сьогодні знову були удари по місту. Деякі артисти у соцмережах зізнавалися, що не прийдуть на церемонію, бо після пережитого просто не мають сил. Вам сьогодні не було страшно виходити з дому?

– Ми не боялися. Мені здається, з тим життям, яке я зараз маю, з цим щоденним тиском суспільства, із щоденними обстрілами мені вже нічого не страшно. Абсолютно.

– Як ви навчилися переживати хейт?

– Я не навчилася. Мене це досі дуже ранить. Але я регулярно працюю з психологом, роблю тілесні практики, які допомагають проживати ці емоції. Напевно, саме тому й тримаюся.

– Що особисто вам допомагає?

– Найкраще мені допомагає дихання. Коли ти концентруєшся на ньому, фізично проживаєш те, що з тобою відбувається. Дуже допомагає психолог і творчість. Насправді всі свої болі я трансформую у творчість. На листопад у мене запланована прем’єра вистави "Про що мовчить жінка". Це поетична моновистава, в якій звучатимуть вірші українських поетів, монологи, авторська музика, відеопроєкти. Ми говоритимемо про гендерну нерівність, втрати, війну, про те, як непросто сьогодні жінці.

Адже жінки в тилу теж воюють – своїми щоденними справами, переживаннями, боротьбою із самими собою. І для мене важливо показати, як увесь цей біль можна трансформувати у любов, вистояти й продовжувати жити своє життя. Тому це не просто вистава, де можна посміятися чи поплакати. Я не боюся називати її терапевтичною, тому що вона саме про те, що сьогодні потрібно багатьом із нас: прожити свої емоції, побачити в них себе і зрозуміти одне одного. Особливо чоловікам – зрозуміти, що насправді переживають сучасні жінки.

– Чи стежите ви за тим, як продаються квитки? Наприклад, співачка Тоня Матвієнко розповідала нам напередодні сольного концерту в Києві, що принципово не заходить на сайти продажу, бо це зайві переживання. Казала: якщо артист може їхати в тур Україною, виплачувати зарплати команді, розраховуватися за оренду майданчиків та інші витрати – уже добре, а залишиться щось зверху, прекрасно.

– Я не можу сказати, що постійно моніторю продажі. У мене є команда, яка за цим стежить і тримає мене в курсі. Але, звичайно, переживаю, тому що цю виставу роблю практично своїми силами, без якоїсь підтримки чи фінансування. Усе, що я заробляю, вкладаю в цей проєкт. Так, намагаюся економити там, де це можливо. Але є речі, на яких мені не хочеться заощаджувати.

Наприклад, візуальна складова. Мені дуже важливо, щоб глядачі не просто прийшли, подивилися виставу й пішли додому, а занурилися в її атмосферу, отримали емоцію, відчули красу і, можливо, навіть прожили разом зі мною якісь свої переживання. Хочеться створити атмосферу, в якій зможуть не лише побачити гарну виставу, а й відчути її – через музику, слова, загальний настрій. Детально за цифрами я не стежу, але в просуванні вистави беру безпосередню участь. Для мене це не той проєкт, який команді й забула до прем’єри. Проживаю його на всіх етапах.

– А як зараз ваш ювелірний бізнес? Ви продовжуєте ним займатися чи наразі взяли паузу й зосередилися на інших проєктах?

– Усе працює: і Instagram-сторінка, і сайт, є замовлення. Але, як і весь український бізнес, ми зараз переживаємо непрості часи.

– Ваш чоловік розповідав нам в інтерв’ю про труднощі, з якими стикаєтеся.

– Так, звичайно. Зараз дуже важко утримувати і бізнес, і виробництво. Постійні повітряні тривоги, людей забирають на фронт – у нашій майстерні вже мобілізували кількох працівників. Були проблеми й із приміщенням: у нас стався рейдерський захват, тому довелося переносити виробництво. Зараз справді дуже складно виготовляти прикраси. Це не картопля і не вода, яку люди купують щодня. Але ми продовжуємо працювати, у нас є свої клієнти, зокрема й за кордоном. І коли настають свята, дні народження чи якісь особливі дати, люди все одно хочуть подарувати щось красиве – і приходять до нас.

– Не шкодували, що взялися за такий непростий бізнес?

– Ви знаєте, не шкодую. Усе, що я створюю, для мене не лише про гроші. Це моя творчість, те, що мені подобається і без чого просто не можу. Я створюю не тому, що хочу отримати якусь вигоду, а тому, що мені важливо щось вигадувати, робити. Якби хотіла вигоду, я б займалася, ну не знаю, доставкою води – це дуже популярна в Києві тема. Або, наприклад, продуктові магазини відкрила. Але мені це нецікаво.

Я просто не зможу жити, якщо робитиму лише те, що приносить гроші, але не приносить задоволення. Можливо, з часом справді прийду до чогось більш приземленого. Я дорослішаю і розумію, що не завжди можна робити тільки те, чого хочеться. Іноді потрібно робити ще й те, що необхідно.

Але ювелірну справу не покину, хоча в мене є й інші проєкти. Наприклад, освітній курс про голос, який і зараз можна придбати. Ми зробили його доступним, щоб він був корисним не лише для публічних людей, а для всіх, хто хоче краще говорити, покращити дикцію, вимову та свій голос. Не буду приховувати, я вважаю, що це дуже хороший курс, не просто теорія – якщо займатися, результат справді помітний.

– 1 вересня ви разом із колишнім чоловіком, актором Андрієм Федінчиком прийшли провести сина до школи. Як зараз складається нині ваше спілкування?

– Спілкуємося в рамках виховання Андрійка.

– Розкажіть трохи про сина. Яким він росте?

– Андрійко пішов у третій клас. У нього є успіхи в математиці, він дуже добре плаває, пірнає. Загалом він досить щаслива дитина, і для мене це найголовніше. Він знав, що літо закінчиться і доведеться йти до школи, тому сприйняв це нормально – зрозумів, що вибору в нього немає (сміється). Але йому дуже пощастило зі школою: він любить свою вчительку, йому подобається навчатися. А для мене найголовніше – щоб він був щасливим і залишався собою.

Також читайте на OBOZ.UA інтерв’ю з Іриною Сопонару – про двох дітей, фінанси чоловіка-британця та думки про повернення в "Квартал 95": "До цього йшла не один день".

А ще на OBOZ.UA інтерв'ю з акторкою Іриною Кудашовою, яка отримала пропозицію на озері Комо – про різницю у віці з нареченим, життя за кордоном та зйомки 18+

Тільки перевірена інформація у нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!