"Мені є що сказати". Вадим Лисиця – про борг, який пробачив Олені Тополі, дивну розмову з Винником після вторгнення та повернення Лободи в Україну

Вадим Лисиця – відомий український музичний продюсер і звукорежисер, працював над хітами для "Время и Стекло", LOBODA, Потап і Настя, Alyosha. Співпрацював із Наталією Могилевською, Ані Лорак, Іриною Білик, Олегом Винником та багатьма іншими артистами.

Відео дня

В інтерв’ю OBOZ.UA Вадим Лисиця поділився своїм баченням змін в українському шоу-бізнесі під час повномасштабної війни, згадав неочікувану розмову з Олегом Винником на початку вторгнення і відверто розповів про борги, пов’язані з поїздкою Олени Тополі (тоді – Alyosha) на Євробачення. Продюсер також розкрив причини, чому українськомовні пісні фронтмена гурту ADAM Михайла Клименка довгий час залишалися поза ефірами радіо й телебачення, і висловився про те, як його творчість залишила слід у сучасній українській музиці.

– Вадиме, нещодавно відбулося прощання з музикантом Михайлом Клименком, фронтменом гурту ADAM, який не зміг подолати тяжку хворобу. Після його смерті в публічному просторі дедалі більше говорять про те, наскільки недооціненим він був за життя, а багато хто з нас тільки зараз відкриває для себе його прекрасні пісні. Чому так?

– На мій погляд, усе значною мірою залежало від ситуації та контексту. До початку повномасштабного вторгнення, попри дію квот на українську музику, в нашому інформаційному просторі домінував російський контент. Основні концерти, майданчики, радіостанції та телеканали залишалися лояльними до цієї музики. Я й сам свого часу був на стороні зла, не до кінця розуміючи, у чому помиляюся, – потрібен був час, щоб усвідомити.

Українськомовні пісні, які писав Міша, справді круті, але, на жаль, більшість музичних медіа, що формували смаки та доносили музику до слухачів, чомусь їх не транслювали. На мою думку, саме це і є ключовою причиною його недооцінення. І це, до речі, стосується не лише творчості Міші. Україномовний контент загалом просувався дуже слабко. Зараз ситуація кардинально змінилася, і в останні роки Міша, до речі, став доволі популярним: його пісні звучали в ефірах, набирали висоту в чартах, добре заходили і на YouTube, і в Apple Music тощо.

Щодо того, чому так відбувається, – у нас, на жаль, часто так: ми починаємо згадувати людину вже після її смерті. Чомусь починаємо слухати артиста, коли його не стає. Згадайте Майкла Джексона чи Фредді Мерк'юрі. Пам’ятаєте, як після виходу фільму про Фредді пісні на кшталт Bohemian Rhapsody знову піднялися на вершини світових чартів? Міша, на жаль, опинився в тому самому колі артистів, про яких згадали лише тоді, коли вони пішли від нас. Це дуже сумно.

– Після новини про смерть Михайла ви в коментарі нашому виданню розповідали, що були у дружніх стосунках. Справді у нього зовсім не було російськомовних пісень? Чи говорили ви з ним про те, наскільки непросто – свідомо йти проти течії?

– Знаєте, думаю, що це був його особистий, свідомий вибір із самого початку. Ми не так багато обговорювали творчість гурту, але я часто хвалив його пісні й скрізь показував друзям, дивуючись, чому радіостанції їх не ставлять. Міша, до речі, теж скаржився, що певні його композиції не брали в ефір. Я намагався говорити про це зі знайомими в музичній індустрії, але чув у відповідь щось на кшталт: "Ти ж не його продюсер, навіщо заступаєшся?"

Проте Міша так бачив свій шлях від самого початку. Наскільки я розумію, це було спільне рішення його та дружини – їхнє творче бачення формувалося разом. Парадоксально, але в повсякденному житті ми з Мішею довгий час спілкувалися російською. Якщо підняти наше листування до 2022 року, то воно все російською. Потім перейшли на українську – зробили висновки. Але попри те, що Міша був російськомовним, він послідовно створював українськомовні пісні. І робив це дуже органічно: з красивою лірикою, з відчуттям мови, яким він справді володів. Що тут скажеш… Дуже прикро, що він не з нами.

– Цікаво, ви зараз працюєте з російськомовним контентом?

– Ні, категорично. Хоча мені не раз пропонували – і не росіяни, а саме українські виконавці. Навіть уже після 2022 року. Я відповідав: "Вибачте, але ні". Хто звертався? Наприклад, співак Олег Кєнзов, з яким я раніше працював як продюсер. Він сидів у Туреччині й написав мені, що давно хоче зробити зі мною трек – вже на комерційній основі. Я назвав йому свідомо захмарну суму, і він відповів, що таких грошей не має. Чесно кажучи, я зробив це спеціально, щоб він більше не звертався з подібними пропозиціями. Створювати російськомовний контент українськими силами та, по суті, підживлювати ним ворога – ну, це… м’яко кажучи, неправильно.

– В одному з інтерв’ю ви згадували, що такі розмови були й зі Світланою Лободою.

– Ми не працюємо разом зі Світланою Лободою – так склалося. Вітаємо одне одного з днем народження, можемо допомогти, якщо щось потрібно. Вона, до речі, нерідко сама пропонує підтримку. Просто у професійному плані наразі співпраця не триває, хоча свого часу ми зробили разом багато цікавих речей. І я б не сказав, що питання було саме в мові – російська тоді не була ключовою темою. Контекст був зовсім інший. Ми просто дійшли згоди, що поки ставимо співпрацю на паузу. Це не означає "ніколи", просто фактично зараз цього не відбувається.

Я дистанційно зробив для неї кілька українськомовних треків – працювати зі Світланою складно через її ритм життя: сьогодні вона в одному місці, завтра вже в іншому. Зрештою ми вирішили зберегти наші стосунки на дружньому рівні. Вона справді мій друг, я цього не боюся казати.

– Чому, на ваш погляд, їй не вдається повноцінно повернутися на українську сцену?

– Знаєте, усе залежить від того, чого сам артист хоче. Я не можу говорити за Свєту – не знаю її внутрішніх планів. Але якщо подивитися тверезо: вона не повернулася в Україну фізично, проте ментально – так, вона повернулася. Це видно хоча б із того, як багато українців їздять на її концерти за кордон. Подивіться в соцмережах, який ажіотаж був навколо її виступу в Кишиневі – там страшне робилося на кордоні, люди намагалися всіма силами дістатися на концерт. У неї все ок, в неї набагато більше все ок, ніж, наприклад, у тієї ж Тіни Кароль. Хоча Тіна перебуває в Україні, нікуди не виїжджала, вона – патріотка. Як це пояснити? Просто фактом є те, що на концерти Лободи є попит. Її музику слухають, її діджитал-показники високі. Я повторю – ми зараз не спілкуємося, але я бачу результати.

– Зараз часто можна почути, навіть від самих артистів, що тепер важко заробляти, а інколи кажуть, що ніхто не має такого прибутку, як до вторгнення.

– Насправді заробляють. Думаю, у більшості артистів, яких ви бачите на сцені, все більш-менш добре. Якби було інакше, вони б уже робили щось інше. Тому загалом ситуація нормальна. Звісно, могло б бути краще – якби не війна, якби не цей ідіотський сусід. Роботи не меншає, але й зусиль потрібно значно більше. Якщо раніше тиждень роботи приносив певний заробіток, то тепер на це йде цілий місяць – доходи впали приблизно вчетверо. Та попри всі труднощі, наш артистичний цех живе, працює й тримає високу конкурентність. Чимало молодих артистів, які прокладають собі шлях. Їх завжди було багато. Але зараз соціальний ліфт – артистичний, став більш доступний. За рахунок того, що позлітали статуї, які тримали багато в руках – і аудиторію, і вплив. Поїхали за кордон і втратили впливовість. Наприклад, Олег Винник зараз не тут, його аудиторія звільнилася. І на його місце швидко прийшли нові виконавці – співають ліричні пісні, займають ці позиції. Це нормально, життя триває.

Що сталося з Винником? Чесно кажучи, не можу знати напевно, але мені здається, що вже за пів року до повномасштабного вторгнення пан Олег перебував у стані зміненої свідомості під впливом певних речовин. Через це його вчинки того часу, на мій погляд, були неадекватними, і оцінювати їх складно. Коли людина діє неадекватно, це питання вже до фахівців, які визначають ступінь такої неадекватності. Наразі ми не спілкуємося. Свого часу я працював з Олегом, були дуже продуктивні періоди, були непродуктивні і навіть контрпродуктивні – і це, на мою думку, було пов’язано саме з тими речовинами, про які кажу. Я це бачив і можу робити припущення щодо причин його поведінки. Я не знаю, як він виїздив за кордон, бо не був свідком всього особисто. Під ковдрою чи ні – цього не бачив.

Востаннє ми розмовляли телефоном, здається, 25 лютого 2022 року. Я спитав, як у нього справи, де він, чи потрібна допомога. Він відповів, що не може сказати, де перебуває, бо його нібито шукають чеченці і зараз вони його вб'ють. Ця історія про чеченців, які нібито хочуть його поміняти на Полтавську чи Херсонську області, виглядала дуже абсурдною, але я її чув.

– Свого часу ви товаришували та працювали із Потапом та Настею Каменських. Чи зараз спілкуєтеся? Як думаєте, варто було їм виїжджати з країни, наражаючи себе на репутаційні ризики?

– Мені важко відповісти на це питання, чесно кажучи, я не знаю. Кожен бачить по-своєму, і я не можу бути в шкурі чи голові іншої людини, навіть якщо ми довго працювали разом і були товаришами. Чи просив Олексій якихось порад? Ні, він не з тих, хто їх питає, він сам їх дає. Зараз ми періодично спілкуємося, але рідко. З Настею взагалі не підтримуємо зв’язок. Ми не сварилися, усе нормально – просто нема про що говорити, і з її боку, і з мого.

– На початку розмови ви сказали, що свого часу були на боці зла. Ймовірно, мали на увазі період роботи в Росії?

– У 2013 році я підписав контракт із Warner Music Group – це велика міжнародна компанія, яка займається музичною дистрибуцією, продюсуванням, працює з артистами різного рівня. Я там був головним менеджер, який відповідав за комерційні партнерства на території колишнього СРСР – туди входили Україна, Росія, Казахстан, Узбекистан, Таджикистан, Молдова, Білорусь і так далі. Попрацював трохи менше року. Але я змушений був завершити роботу і повернутися в Україну – почалася війна на Донбасі, а головний офіс компанії розташований у Москві, тож продовжувати роботу, на мою думку, було неможливо.

Як мені там працювалося? Загалом нормально. Звісно, були якісь інциденти, але на всіх перемовинах і зустрічах усе проходило добре. У мене навіть були там друзі (підкреслюю: були), з якими підтримував нормальні стосунки до повномасштабного вторгнення, мені здавалося, вони адекватні люди. Але коли почалася велика війна, я їх втратив. Вони не змогли навіть по телефону сказати, що Росія – агресор, що це напад. Що це підлий і несправедливий напад. Довелося попрощатися, у тому числі і з деякими артистами. Відповіді на мої запитання, які отримав, були неприйнятні, тому розійшлися. Те саме стосувалося і моїх особистих контактів. У мене був дуже близький друг, з яким ми разом з дитинства. Це чоловік, який був мені кумом – хрестив мого сина, але нині ми не спілкуємося.

– Оці російські артисти, про яких ви згадали, як думаєте: щиро вірять у те, що Росія робить зараз усе правильно?

– Багато з них давно працюють під контролем ФСБ – така співпраця там повсюди. Коли я працював у Росії, був присутній на кількох шоу-бізнесових форумах, де науковці, представники влади або бізнесмени, просували ті самі наративи, які ми чуємо й зараз. Стосовно величі російської культури та світового впливу Росії. Безсумнівно, ці люди мають зв’язок з ФСБ. Що стосується артистів, дивіться, зазвичай вони працюють на виступах для цих органів безкоштовно. Навіть за концерти для податкової отримують оплату, а тут – ні. Що це означає? Фактично мають перед ними певні зобов’язання.

У мене двічі була ситуація, коли один знайомий із Санкт-Петербурга приїжджав до Києва й пропонував гроші на розвиток українських молодих артистів – це було у 2013 та 2015 роках. Я відмовився, бо так і не зрозумів, яка кінцева мета цієї пропозиції. І суми були немалі – близько 300 тисяч доларів на один проєкт. Просто так такі гроші ніхто не дає. Не відкидається, це була одна з їхніх схем вербування.

– Кілька місяців тому в інтерв’ю нашому виданню кінорежисер Олесь Санін розповідав про одну зі схем вербування відомих українців росіянами: "На кінофестивалях до вас підходять поважні учасники, кажуть, що вони представляють закордонні кіноорганізації. Вони розповідають про спільних знайомих, стежать за вашою творчістю, пропонують співпрацю – купити фільм, профінансувати наступний. Тобі ніхто прямо не каже: зрадь Батьківщину. Пропозиції завжди мистецькі, цікаві, привабливі. А потім, якщо погоджуєшся, поступово починають просити про своє".

В одному з інтерв’ю ви згадували, що на початку вторгнення Світлані Лободі запропонували умовно 2 млн доларів за те, що вона залишиться жити та працювати в РФ. Ані Лорак та Таїсії Повалій, як думаєте, пропонували такі гроші?

– Думаю, не такі самі, а інші, і, ймовірно, набагато раніше. Так, вони отримали від росіян нормальні суми – не сумніваюся в цьому.

– А як могло так статися, що одна зі співачок із Чернівців, а інша – з Київської області, тобто з патріотично налаштованих регіонів – зрадили свою країну?

– Слухайте, на заході Україні теж чимало ждунів. Заїдьте в Ужгород чи Мукачево, подивіться. Я бачив їх на власні очі: три місяці з початку повномасштабного вторгнення моя родина перебувала в Мукачеві. У деяких людей там думки промиті ще з часів Радянського Союзу. Не рахував, стільки там таких людей, але мені здається, якщо вони на моєму шляху з'явились, то досить немало.

– Рік тому ви розповідали в інтерв’ю про брата, який воює з початку повномасштабного вторгнення. Де він наразі?

– Зараз він у запасі за віком – йому виповнилося 60 років. Його фактично "викинули" з системи, хоча він не хотів залишати службу, і зараз ми намагаємося знайти можливість повернути його назад. Він служив у піхоті, був штурмовиком, дуже відчайдушний. Каже, що не знає, що робити на "цивілці", звик бути військовим і його багато чого у спокійному житті тригерить. Каже, що не може спокійно дивитися на тих, кого називає "зажерливими рожами". З рідних у нього лише донька, яка живе в Києві, та залишилися ще ми – нас четверо братів.

– Хочу дізнатися вашу позицію щодо однієї резонансної ситуації. Минулого року співачка Олена Тополя нам в інтерв’ю згадувала події, що сталися напередодні поїздки на Євробачення, коли ви були її продюсером і перебували у стосунках. За її словами, на підготовку до конкурсу було витрачено близько 450 тисяч доларів, і чиновники запевняли, що кошти будуть компенсовані. Однак цього не сталося. У результаті борг довелося погашати вам протягом кількох років, а майже половину суми пробачили.

– Цей борг юридично належить мені, я винен його за договором. З людьми, які давали мені ці гроші, у мене вже є власні домовленості щодо реструктуризації та повернення. Це, по суті, закрите питання, до якого можна не повертатися. Альона сказала, що пробачили? Це я їй пробачив. Мені ніхто нічого не пробачав, але це вже мої домовленості. Скільки це грошей? Не десятки тисяч, сотні.

– Ви ніколи не шкодували, що тоді вирішили поїхати на Євробачення?

– Ні. Слухайте, мене ж там не вбили (посміхається). Ми поїхали на конкурс, виступили, привернули увагу – все добре. До того ж як ми могли відмовитися? Нас обрали люди, вони нам довірилися. Ми не могли не поїхати. Чи принесла участь у конкурсі додаткову популярність? Так, на той момент дуже велику. Після повернення Олену почали впізнавати на вулиці, згодом розпочалися концерти – їх було дуже багато.

– Як ви відреагували, коли дізналися про розлучення Олени з Тарасом Тополею?

– Тут така справа: я зі своєю дружиною домовився не коментувати жодних моментів, пов’язаних із колишніми стосунками. Ірі це не до вподоби, і я її чудово розумію – поставте себе на її місце, чи було б вам приємно? Вона просила мене про це кілька разів, тож ми вирішили, що таких тем не торкатимусь. Хоча мені, звісно, є що сказати. Але досить Тополь (сміється).

– Тоді розкажіть про Іру. Відомо, що ви познайомилися на концерті Альони Омаргалієвої, яка тоді ще виступала з Тамерланом. Чи знає вона, яку роль той виступ відіграв у вашому особистому житті?

– Так, я розповідав Альоні цю історію – вона дуже раділа, що їхній концерт став місцем нашого знайомства. Доленосного, як згодом з’ясувалося. Я майже одразу відчув, що Іра – моя людина. На той момент вже був достатньо досвідченим чоловіком і розумів: навіщо тягнути? Ми почали зустрічатися восени, а через півтора року, навесні, одружилися.

– У цьому шлюбі ви стали двічі батьком. Як почуваєтеся татом двох маленьких дівчаток?

– Та це класно! Для тата дівчата – завжди плюс, адже це суцільна ніжність і любов. У нас є сімейна традиція: проводити вихідні разом. У будні це практично неможливо через щільний графік і велике навантаження. Повний день разом у суботу та неділю теж майже ніколи не виходить, тому зазвичай ми розплановуємо час так: старша донька відвідує кіношколу, і дружина везе її туди разом із молодшою донькою. Коли заняття закінчуються, приєднуюся я – це наш сімейний час.

Раніше OBOZ.UA писав про несподівані зізнання Марини Боржемської: правда про спільну квартиру з В’ячеславом Узелковим, гучні звинувачення свекрухи та нове кохання.

А ще на OBOZ.UA відверта розмова з актрисою Анною Саліванчук – про стосунки з ексчоловіком-нардепом, величезний кредит на квартиру та анкету на сайті знайомств.

Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!