14 жовтня • оновлено в 12:36
МоваЯзык
Блоги Світ

/ Блоги - Політика

Мої політичні опоненти мене бояться

11т

Рішення суду, про продовження процесуальних обов’язків я і мої захисники вважаємо незаконним.

Я вже неодноразово висловлював перед судом свою позицію з приводу незаконності та неконституційності продовження строку дії обов’язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, за умови припинення дії запобіжного заходу як такого.

Щоразу заперечуючи проти відповідного клопотання прокурора я намагався переконати суд в незаконності як самого клопотання, так і мотивів, якими обґрунтовувалось це клопотання прокурорами. При цьому, кожного разу я намагався знайти нові юридичні аргументи щоб переконати суд в своїй правоті. На жаль, всі мої аргументи залишались або без належної уваги, або інтерпретувались судом таким чином, що прямо суперечить і Конституції України, і чинному законодавству.

Головна причина чергового незаконного рішення суду в тому, що дехто намагається позбавити мене можливості розвернути потужну інфраструктуру до виборів. Тому мені обмежили пересування країною і намагаються створили штучну ізоляцію.

Після всього бруду, який було вилито на мене НАБУ та САП, замовники мого переслідування були впевнені, що я більше ніколи не повернусь до політичної діяльності. Але час потроху розставляє крапки над “і”. Чим далі, тим більше людей починають усвідомлювати всю абсурдність та необґрунтованість висунутих проти мене звинувачень.

Вся брехня, яка навмисно нав’язується людям про мою діяльність на посаді голови Державної фіскальної служби – це цілеспрямована дія моїх політичних опонентів.

Вони злякались, коли я почав реальну боротьбу з корупцією і зміни в системі ДФС. Саме тому проти мене сфальсифікували справу, а тепер намагаються завадити мені побудувати у регіонах ефективну організаційну структуру до виборів.

Всі ті незаконні дії, до яких вдаються мої політичні опоненти, свідчать про одне: вони мене бояться.

Для всіх охочих переконатися у тому, що рішення суду є незаконним – ознайомтеся із текстом клопотання. Тут все чітко і зрозуміло викладено. Не потрібно бути юристом, щоб зробити висновки.

---------------

З А П Е Р Е Ч Е Н Н Я

проти клопотання прокурора про продовження строку дії обов’язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України

Шановний суд!

В провадженні Шевченківського районного суду м. Києва знаходиться чергове клопотання прокурора про продовження строку дії обов’язків, покладених на обвинуваченого, у зв’язку з внесенням ним застави.

Я вже неодноразово висловлював перед судом свою позицію з приводу незаконності та неконституційності продовження строку дії обов’язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, за умови припинення дії запобіжного заходу як такого.

Кожний раз заперечуючи проти відповідного клопотання прокурора я намагався переконати суд в незаконності як самого клопотання, так і мотивів, якими обґрунтовувалось це клопотання прокурорами. При цьому, кожний раз я намагався знайти нові юридичні аргументи щоб переконати суд в своїй правоті, але нажаль всі мої аргументи залишались або без належної уваги, або інтерпретувались судом таким чином, що прямо суперечить і Конституції України і чинному законодавству.

Якщо прочитати останні ухвали, які виніс шановний суд, то складається враження, що запобіжний захід, який обирається відносно мене є вічним.

На справді – це не так.

Запобіжний захід такий як тримання під вартою чи домашній арешт обирається на два місяці, а далі його кожний раз треба продовжувати.

Мені запобіжний захід був обраний у вигляді тримання під вартою і ця ухвала слідчого судді діяла два місяці, а потім відповідно до положень КПК України цей запобіжний захід треба було б продовжувати. Але слідчий суддя дав можливість мені або моїй родині внести заставу для того щоб я був звільнений. І у разі внесення застави і мого звільнення поклав на мене ці обов’язки, які по закону теж треба продовжувати кожні два місяці.

Але, проблема полягає в тому, що ці обов’язки не є окремий вид запобіжного заходу, а лише засіб для забезпечення виконання запобіжного заходу, в даному випадку – застави.

А тому відривати обов’язки, які покладаються у зв’язку з застосуванням застави, від запобіжного заходу – застави, як я вважаю, неправомірно і таке тлумачення чинного законодавства є незаконним і істотно обмежує мої конституційні права.

На мій погляд, головна помилка, яку допускає суд полягає в тому, що суд не звертає увагу на те, що запобіжний захід у вигляд застави до мене був заснований лише на час існування мого процесуального статусу – підозрюваний і цей запобіжний захід був встановлений слідчим суддею Солом’янського районного суду м. Києва.

Зміна цього процесуального статусу і прийняття Шевченківським районним судом м. Києва цієї справи до свого провадження вимагало від суду під час попереднього розгляду справи перевірити законність ухвалення слідчим суддею запобіжного заходу щодо мене і в порядку визначеному законом вирішити – продовжити цей запобіжний захід, змінити його або скасувати.

Суд запобіжний захід у вигляді застави щодо мене не продовжив, не змінив і не скасував. Але, продовжив дію обов’язків, які за логікою зараз застосовані до мене як окремий запобіжний захід.

Більш детальну юридичну аргументацію незаконності і протиправності цього рішення я ще викладу, а зараз для мене залишається не зрозумілим, чому суд, який відповідно до положень ст. 55 Конституції України повинен стояти на захисті прав і свобод людини і громадянина, у моїй справі зайняв протиправну позицію.

Хочу нагади Шановному суду, що відповідно до ст. 62 Конституції України я є невинуватим та не можу піддаватись кримінальному покаранню доки мою вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Але, не зважаючи на норми Конституції України, які є нормами прямої дії, тобто такими, яких повинні неухильно дотримуватись всі без винятку, мене вже понад 1 рік та 5 місяців незаконно піддано покаранню.

Чому я говорю саме про покарання? А як інакше можна розцінювати ситуацію, коли моє право на вільне пересування, на таємницю особистого життя обмежується протягом тривалого часу? Я обмежений у здійсненні як громадської діяльності на посаді Президента федерації дзюдо України, так і політичної діяльності, адже без вільного пересування територією нашої країни така діяльність об’єктивно є неможливою.

Після всього бруду, який було вилито на мене НАБУ та САП, замовники мого переслідування були впевнені, що я ніколи більше не повернусь до політичної діяльності, але час потрохи розставляє "крапки над і" і чимдалі більше людей починають усвідомлювати всю абсурдність та необґрунтованість висунутих мені звинувачень.

Як законослухняний громадянин я виконую всі рішення суду, чітко дотримуюсь застосованих до мене обмежень та виконую покладені на мене обов’язки. Але в цей же час я не можу змиритись з обмеженнями моїх прав, які відбуваються всупереч закону. Борючись за свої права, я одночасно борюсь за дотримання закону у всіх подібних справах.

Я не хочу ще раз повторювати всі ті доводи, які були по кілька разів озвучені як мною, так і моїми захисниками, які ґрунтуючись виключно на положеннях Кримінального процесуального кодексу України в чинній редакції, на рішенні Конституційного Суду України №1-р/2017 від 23.11.2017 року, на статтях Конституції України як нормах прямої дії, обґрунтовано довели, що дія обраного відносно мене на стадії досудового розслідування запобіжного заходу у вигляді застав є припиненою.

Мені здається, що достатньо прочитати заголовок клопотання прокурора, яке наразі розглядається судом, в якому вказано:

"КЛОПОТАННЯ про продовження строку дії обов’язків, покладених на обвинуваченого, у зв’язку з внесенням ним застави" щоб усвідомити всю абсурдність ситуації.

Відповідально заявляю, що ні я, Насіров Роман Михайлович, як обвинувачений, ні будь-яка інша особа за мене, як обвинуваченого, не вносила заставу.

І якщо я не можу заперечити, що дійсно, на мене як на обвинуваченого всупереч нормам КПК України на сьогодні покладено обов’язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України, то в цей же час ніхто не може заперечити, що до мене як до обвинуваченого запобіжний захід у вигляді застави не обирався, застава за обвинуваченого Насірова Романа Михайловича ніким не вносилась.

Про яку тоді заставу говорить прокурор у своєму клопотанні?

Якщо ми відкриємо ухвалу слідчого судді Солом’янського районного суду м. Києва від 07.03.2017 року про обрання мені запобіжного заходу, то в резолютивній частині ухвали ми чітко побачимо:

"Застосувати до підозрюваного Насірова Романа Михайловича…

З моменту звільнення з-під варти у зв’язку з внесенням застави підозрюваний Насіров Роман Михайлович вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляд застави".

А коли ми відкриємо ухвалу слідчого судді Солом’янського районного суду м. Києва від 27.04.2017 року, якою було вперше продовжено строк дії обов’язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, то крім вже звичного:

"Продовжити строк дії раніше покладених на підозрюваного Насірова Романа Михайловича обов’язків…" знайдемо також і таке:

"Визначити строк дії ухвали до…, але не більше строку досудового розслідування у даному кримінальному провадженні".

Чому ж слідчий суддя обмежував строк дії обов’язків строком досудового розслідування?

Хіба не тому, що запобіжний захід було обрано тільки на строк досудового розслідування, а з завершенням досудового розслідування та припиненням дії запобіжного заходу обов’язки існувати не можуть?

Адже відповідно до ч. 5 ст. 194 КПК України якщо при обранні запобіжного заходу, не пов’язаного з позбавленням волі, суд застосовує відповідний запобіжний захід, зобов’язує обвинуваченого вчиняти певні обов’язки.

Тобто, ч. 5 ст. 194 КПК України чітко передбачено, що ці обов’язки суд може застосувати тільки одночасно з застосуванням до обвинуваченого (підсудного) запобіжного заходу, не пов’язаного з позбавленням волі.

З цього приводу, хочу також звернути увагу Шановного суду на правову позицію, викладену в ухвалі слідчого судді Херсонського міського суду Херсонської області від 08.06.2018 року по справі №766/6136/18.

Вказаною ухвалою слідчого судді було відмовлено в задоволенні клопотання прокурора про продовження строку дії обов’язків, покладених на підозрюваного. При цьому, суд виходив з цілком зрозумілих і очевидних речей:

"Відповідно до ч.6 ст.194 КПК України обов’язки, передбачені частиною п’ятою цієї статті, можуть бути покладені на підозрюваного, обвинуваченого на строк не більше двох місяців. У разі необхідності цей строк може бути продовжений за клопотанням прокурора в порядку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу. Після закінчення строку, в тому числі продовженого, на який на підозрюваного, обвинуваченого були покладені відповідні обов’язки, ухвала про застосування запобіжного заходу в цій частині припиняє свою дію і обов’язки скасовуються.

При цьому КПК України не передбачає можливості звернення до слідчого судді із окремим клопотанням про продовження строків виконання обов’язків, а тому за необхідністю продовження цього строку звернення до слідчого судді оформлюється клопотанням про продовження строків дії запобіжного заходу.

Оскільки прокурор не звертається з клопотанням про продовження строку застосування запобіжного заходу, а лише просить продовжити строк покладених обов’язків, що не передбачено КПК України, відповідно вказане клопотання не може бути задоволено".

Саме на цих елементарних поняттях, на тому, що обов’язки не можуть існувати без запобіжного заходу, а також, що продовження дії обов’язків вимагає одночасного продовження дії запобіжного заходу, я та мої захисники ґрунтуємо свої заперечення проти незаконного продовження дії обов’язків на стадії судового розгляду без вирішення питання про продовження дії запобіжного заходу.

Давайте ще раз відкриємо ухвалу Шановного суду за результатами підготовчого засідання у даній справі:

"Клопотання прокурора про продовження строку дії обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, покладених на обвинуваченого Насірова Р.М., у зв'язку із внесенням ним застави - задовольнити.

Продовжити строк дії покладених на обвинуваченого Насірова Р.М. обов'язків…"

Чому ж суд не продовжив строк дії запобіжного заходу? На моє переконання, порушувати відповідне питання перед судом повинен був прокурор, якому надані відповідні повноваження. Адже суд не може продовжити строк дії запобіжного заходу без відповідного клопотання прокурора.

Варто звернутись до тексту клопотання прокурора від 23.11.2017 року, яке було розглянуто судом в підготовчому засіданні у даній справі 27.11.2017 року. В прохальній частині клопотання прокурор просив:

"Встановити обвинуваченому Насірову Роману Михайловичу наступні обов’язки строком на два місяці…"

Отже, прокурор вірно розумів, що при переході зі стадії досудового розслідування на стадію судового розгляду обов’язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України, потрібно не продовжувати, а встановлювати. При цьому, прокурор не взяв до уваги рішення Конституційного Суду України від 23.11.2017 року №1-р/2017 та помилково вважав, що запобіжний захід, обраний відносно мене на стадії досудового розслідування у вигляді застави вважатиметься продовженим.

Відтак, прокурор вважав, що за умови "автоматичного" продовження запобіжного заходу достатньо буде тільки заново встановити мені обов’язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України.

В цій ситуації ухвала Шановного суду від 27.11.2017 року виглядає ще більш дивно, оскільки замість встановлення мені обов’язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, суд вирішив продовжити дію обов’язків, яких на той момент вже не існувало (дія попередніх обов’язків була припинена у зв’язку з закінченням досудового розслідування), тим більше, що встановлювати обов’язки можна було б тільки за умови, що одночасно з цим суд би вирішив питання про продовження дії (обрання нового) запобіжного заходу.

Я чудово розумію, що допустивши помилку в ухвалі від 27.11.2017 року, для Шановної колегії набагато простіше щоразу продовжувати дію обов’язків та робити вигляд, що запобіжний захід існує, ніж визнати очевидні речі та власну помилку.

Але в мене є надія, що саме сьогодні, цьому зачаклованому колу безкінечних продовжень обов’язків буде покладено край.

Крім того, клопотання прокурора, яке є предметом розгляду в даному судовому засіданні, складено таким чином, що задовольнити його просто неможливо.

У попередній ухвалі з цього приводу, а саме в ухвалі від 15.06.2018 року, Шановний суд зробив дуже влучне та своєчасне зауваження:

"Також суд повторно звертає увагу прокурора, що при кожному наступному подані клопотання про продовження строку дії покладених на обвинувачених обов'язків, останній повинен більш детально обґрунтовувати наявні ризики, які визначені ст. 177 КПК України та враховувати можливість їх зменшення, через об'єктивні причини".

Прокурор по своєму зрозумів це зауваження суду, та, як завжди переписуючи слово-в-слово своє попереднє клопотання, просто зменшив кількість заявлених ризиків з 5 до 3.

Так, прокурор більше не вважає, що я можу:

- знищити документи чи речі ...

- вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Про абсурдність інших трьох ризиків, які існують тільки в уяві прокурора я вже неодноразово говорив, але найкраще це підтверджує моя бездоганна процесуальна поведінка як на досудовому розслідуванні, так і під час розгляду справи судом.

Зараз же, я тільки хочу звернути увагу суду на положення п. 1 ч. 3 ст. 199 КПК України, яке встановлює вимоги до клопотання прокурора, а саме, що клопотання повинно містити:

виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики…

За умови, коли на думку самого прокурора 2 з 5 раніше заявлених ризиків перестали існувати, прокурор не може заявляти відповідного клопотання про продовження строку дії обов’язків взагалі.

Це чітко випливає з норми ч. 5 ст. 199 КПК України, яка встановлює, що:

Слідчий суддя зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.

Оскільки продовження строку дії обов’язків відповідно до ч. 6 ст. 194 вирішується в порядку, передбаченому ст. 199 КПК України, можна обґрунтовано стверджувати, що суд зобов’язаний відмовити у продовженні строку дії обов’язків, якщо прокурор не доведе, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, і це виправдовує подальше покладення таких обов’язків на обвинуваченого.

Оскільки прокурор не тільки не довів, що заявлені ним раніше 5 ризиків не зменшились, а навпаки визнав, що 2 з 5 раніше заявлених ним ризиків повністю відпали, суд не може прийняти іншого законного рішення, як тільки відмовити прокурору у задоволенні його клопотання.

Я дуже сподіваюсь, що принаймні зараз Шановний суд зможе надати належну правову оцінку клопотанню прокурора та прийняти за результатами цього зважене та обґрунтоване рішення, яке відповідатиме Конституції України, нормам Кримінального процесуального кодексу України та практиці застосування судами відповідних норм закону в аналогічних справах.

На підставі викладеного та керуючись ст. 42 КПК України, -

прошу:

Відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження строку дії обов’язків, покладених на обвинуваченого, у зв’язку з внесенням ним застави.

Додатки:

1. Роздруківка тексту ухвали слідчого судді Херсонського міського суду Херсонської області від 08.06.2018 року у справі №766/6136/18 з Єдиного державного реєстру судових рішень.

2. Рішення Конституційного Суду України №1-р/2017 від 23.11.2017 року.

Насіров Р.М. _________________

"__" __________ 2018 року

Тисни! Підписуйся! Читай тільки найкраще!

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може не збігатися з авторською.

Місце
Джерело

Блоги / думки

ads pixel