"День перемоги" Лозниці на Берлінале: сеанс колективної ностальгії за СРСР
На 68-ому Берлінському міжнародному кінофестивалі у секції "Форум" відбулася прем'єра фільму українського режисера Сергія Лозниці "День перемоги". Фільм документує події 9 травня 2017 року у берлінському Трептов-парку.Тільки минулої весни український режисер Сергій Лозниця презентував свій художній фільм "Лагідна" на Каннському кінофестивалі, і лише через півроку - знову прем'єра. Цього разу - нового документального фільму "День перемоги" (Den' pobedy/Victory Day) у Берліні, на кінофестивалі "Берлінале-2018".
Сам режисер на показ у понеділок, 19 лютого, приїхати не зміг, адже знімає у ці дні новий ігровий фільм в Україні під назвою "Донбас". Замість нього у старому та просторому Берлінському кінотеатрі Delphi Filmpalast фільм представили його донька Валерія Лозниця та оператор фільму Джессе Мазух.
Документація нещодавніх подій у Берліні
"Берлінале" виявилось ідеальним місцем для цієї прем'єри, адже "День перемоги" - це в певному сенсі документація нещодавніх подій у Берліні. Він знятий 9 травня 2017 року у берлінському Трептов-парку під час меморіальних заходів, присвячених перемозі над нацизмом у Другій світовій війні.
Весь день камера уважно спостерігає за учасниками подій. Тут і суперечливі байкери з Росії "Нічні вовки" у шкіряних крутках з георгіївськими стрічками, і німецькі "рейхсбюргери", які вважають, що Друга світова ще не скінчилася, і кличуть Путіна на допомогу, і діти у радянській військовій формі. Багато мігрантів з колишнього Радянського Союзу. Кого тут немає, так це ветеранів.
Імена загиблих - лише тло
"Усі воювали - всім радіти!" - кричить російською жінка, пританцьовуючи під музику. Тут співають пісень про єдність Радянського Союзу, "Выходила на берег Катюша", "Нам нужна одна победа", a іноді й українські народні пісні. Зачитування імен семи тисяч радянських солдатів, що полягли у битві за Берлін та поховані у Трептов-парку, відходить на другий план.
Врешті-решт свято перетворюється на сеанс колективної радянської ностальгії. Кадр за кадром режисер вибудовує композицію фільму таким чином, що події на екрані видаються театром абсурду, позбавленим будь-якого зв'язку із справжнім приводом зібрання - війною, яка закінчилася 72 роки тому. За таких умов сумні та величні фігури на барельєфах старих меморіалів, на яких довго акцентує увагу камера, видаються більш адекватною формою пам'яті.
Знецінення культури пам'яті
Як і у його попередньому документальному фільмі "Аустерліц", де Лозниця спостерігає за туристами у колишніх німецьких концтаборах, у "Дні перемоги" режисер торкається теми метаморфоз комеморативних практик, що сприяють знеціненню та спотворенню культури пам'яті. Якщо у "Аустерліці" це наслідки комерціалізації, то у "Дні перемоги" - це наслідки політизації та інструменталізації історії.
Після показу оператор Джессе Мазух розповів глядачам про те, як знімався цей фільм. "На відміну від зйомок фільму "Аустерліц", коли ми тільки ставили камеру і чекали, коли щось відбудеться, під час зйомок "Дня перемоги" ми набагато більше реагували на розвиток подій", - каже він. Мазух зауважив також, що вони намагалися максимально не відволікати людей камерою та встановлювали її максимально непомітно.
Суперечливі враження
Після фільму глядачка Ксенія, 33 роки, родом із Росії, поділилася її враженнями з DW: "Цей фільм важкий для сприйняття, тому що він нічого не коментує. Але в цьому, звичайно, і його сила. В мене залишилося дуже сильне відчуття, що я б не хотіла в цей день опинитися в Трептов-парку. Це поєднання патріотизму та мілітаризму мені зовсім не подобається".
У тридцятирічної глядачки Жанни з України фільм викликав багато емоцій та запитань: "От чому, наприклад, в Німеччину пускають "Нічних вовків"? За які гроші співають там українські колективи? Ще мені здається, що такі фільми треба показувати з обговоренням для західної публіки. А то там всі ці прапори "ДНР", "ЛНР"... Я не хочу, щоб люди тут до цього звикали. Мій дід теж воював. Але він не ходив на такі заходи, навіть на парад. Для нього було головне пам'ятати, що люди людей вбивали, а не перемогу. А тут танці прямо на могилах".
Фільм для знавців
Німецький соціолог Міша Ґабовіч (Mischa Gabowitsch), науковий співробітник Ейнштейнівсього форуму, та видавець книги "Пам'ять про війну як подія", теж був присутній на прем'єрі. Він прокоментував "День перемоги" для DW: "Сильна сторона цього фільму в тому, що він демонструє розмаїття подій біля меморіального комплексу у Трептов-парку. Він акцентує увагу на людях та їхніх емоціях. Це дуже правильний підхід і він працює краще, ніж у фільмі "Аустерліц". Я буду точно показувати цей фільм своїм студентам. Однак є й недоліки такого документального стилю. Глядачам, які не знайомі з радянськими традиціями, буде важко впорядкувати побачене".