Чи справді найкращі? Як у Німеччині призначають суддів

Судді в Німеччині є третьою гілкою влади. Вони незалежні, практично недоторкані. Проти їхньої волі їх не можна навіть перевести на інше місце. А як їх призначають на посади?Згідно з французьким державним теоретиком Шарлем Луї де Монтеск'є (1689-1755), правосуддя не повинне бути нічим більшим, аніж словом закону. Засновник принципу розподілу влади відвів третій гілці влади, судовій, безумовно лише службову роль. Через понад 250 років реальність виглядає дещо іншою. У Німеччині, яка завжди славилась своїм верховенством права, ситуація з судовою незалежністю в останні роки опинилась під певною критикою. Лунають закиди, що судова влада є іноді тією ж політикою, лише із використанням інших засобів. Чи все так і є?

Комітет з обрання суддів

У Німеччині налічується понад 20 тисяч суддів. У своїй судовій практиці вони "не є пов'язаними вказівками". Хто стане суддею в Німеччині, вирішують відповідні федеральні землі, зазвичай це земельне міністерство юстиції. Коли мова йде про призначення федерального судді, має застосовуватись принцип вибору найкращої кандидатури. Так вимагає конституція країни. але фактично через свою непрозорість вибір судді нагадує витягування його з "чорної скриньки".

Коли вирішується питання призначення суддів до чотирьох великих федеральних судів (Верховний федеральний суд, Федеральний суд з соціальних питань, Федеральний адміністративний суд, Федеральний фінансовий суд та Федеральний суд з трудових спорів - але не Федеральний конституційний суд), до справи залучається насамперед комітет з обрання суддів. До складу цього органу входить 32 члени: 16 земельних міністрів юстиції та 16 експертів. Ці експерти, які призначаються Бундестагом, не повинні обов'язково бути депутатами, але повинні бути фахівцями у галузі правознавства. Рішення в цій комісії ухвалюється простою більшістю.

Фактично вирішальний голос мають ХДС/ХСС та СДПН, які формують коаліцію, решта партій, які представлені в Бундестазі, відіграють у цьому комітеті в кращому разі другорядну роль. Оскільки впродовж року мають бути обрані одразу кілька суддів до п'яти федеральних судів, зазвичай йдеться про їхнє затвердження "пакетом", про який заздалегідь домовляються обидві великі політичні сили - ХДС/ХСС та СДПН. Представники Зелених та Лівої партії довгий час критикують такий стан справ, який, на їхню думку, є безглуздям. Колишня голова комітету Бундестагу з правових питань Ренате Кюнаст (Renate Künast) ще в 2014 році досить чітко зауважила: "Той, хто заважає, або той. З якихось причин комусь не подобається, не буде обраний".

Невдоволення противників зростає

Недоліки такої система відчула на собі й одна висококваліфікована юристка, яка 2015-го року претендувала бути обраною членом Верховного федерального суду, проте обрання якої двічі провалилось. Її кандидатуру запропоноваоа міністерка юстиції федеральної землі Нижня Саксонія Антьє Нівіш-Леннартц (Antje Niewisch-Lennartz), яка представляє в земельному уряді Зелених. Але замість неї суддею був обраний кандидат, який є близьким до ХДС. Юристка, яку не обрали, оскаржила таке рішення в земельному вищому адміністративному суді в Люнебургу: вона звернула увагу на порушення принципу обрання найкращого кандидата. Однак жінка програла справу. Через такий досвід насамперед невеликі партії вимагають негайно провести реформу системи обрання суддів. На їхню думку, такі домовленості є непрозорими. Рішення ухвалюються на підставі поданої папки з документами, співбесід з кандидатами не проводять, наголошують критики. Обов'язок не розголошувати інформацію, пов'язану з відбором суддів, за їхніми словами, лише посилює непрозорість.

Дедалі частіше кандидати, що не пройшли відбір до одного з п'яти великих федеральних судів, відкрито висловлюють сумніви в об'єктивності рішень, що їх ухвалюють комісії з відбору суддів, і оскаржують результати конкурсу. Зокрема, ще 2014 року часопис "Der Spiegel" у своїй статті цитував високопоставленого юриста, який був задіяний у процедурі відбору суддів, зі словами про те, що "деяких осіб не хочуть брати, але відхилення їхніх кандидатур відкрито не пояснюється".

Призначення суддів Федерального конституційного суду також неоднозначні

Найвищий німецький суд – Федеральний конституційний суд – знову і знову стає об'єктом критики через кадрову політику. На відміну від п'ятьох федеральних судів, суддів Конституційного суду обирає комітет з дванадцятьох депутатів Бундестагу. Цей комітет формується пропорційно з представників всіх фракцій. З його подання кандидатури затверджує парламент на пленарному засіданні. Засідання виборчого комітету непублічні. Цей механізм критикує навіть нинішній голова Конституційного суду Андреас Фоскуле (Andreas Voßkuhle), вказуючи на сумніви багатьох експертів у конституційності такого положення.

Ще 2012 року багаторічний голова Бундестагу Норберт Ламмерт (Norbert Lammert), сам юрист за освітою, дивувався, наскільки низькими є вимоги до легітимації суддів, призначених на найвищу суддівську посаду в країні. На його думку, той факт, що процедура відбору суддів Конституційного суду є простішою, ніж обрання парламентського уповноваженого з питань захисту даних чи уповноваженого з питань оборони, є "доволі дивним".

З іншого боку, суттєвий контроль над процесом обрання суддів найвищих німецьких судів з боку партій опиняється в епіцентрі критики рідше. З історичної точки зору, такий контроль може бути виправданий з огляду на досвід часів нацизму, коли режим взяв суди під повний контроль. Однак критики вважають, що в нинішніх реаліях він непотрібен. Адже партії тяжіють до зловживань своїм привілеєм контролю над призначенням суддів у своїх інтересах. Голова Німецького союзу суддів Єнс Ґніза (Jens Gnisa) у коментарі Deutsche Welle натякає на проблематичність такої ситуації з огляду на свіжий приклад Польщі. За його словами, реформи у сусідній країні "дали можливість правлячій націонал-консервативній партії значною мірою взяти під контроль польське правосуддя і призначати суддів у відповідності до своїх побажань".