Візьміть участь
у розіграші
футболки з логотипом Obozrevatel Взяти участь
Приз
БлогиСвіт

/Політика

Бунт у Костянтинівці: журналіст розкрив причину погромів

134.2тЧитати матеріал російською

Бунт у Костянтинівці Донецької області проти українських силовиків став наслідком багаторічної ненависті до своєї країни жителів депресивного регіону.

Про це у статті для сайту " Четверта влада "пише донецький журналіст і блогер Денис Казанський:

"Заворушення в Костянтинівці, що послідували за страшним ДТП за участю військових, викликали в Україні чергову хвилю негативу по відношенню до Донбасу. Мовляв, трагедія звичайно мала місце, і винні мають бути покарані, але вести себе так було не можна. Розлючений натовп накидався на проїжджаючий вулицями транспорт, жбурляв каміння в автомобілі, а з настанням темряви підпалив автобус військових і спробував атакувати гуртожиток солдатів ВСУ. І це в прифронтовому місті під час фактично безперервних військових дій...

Незважаючи на те, що подібні інциденти раніше неодноразово мали місце і на окупованій території Донбасу, ніде, крім Костянтинівки, вони не приводили до масових заворушень і погромів. Було очевидно, що загибель дитини в ДТП - лише привід для висловлення невдоволення. Справжня причина зіткнень - негативне ставлення до України і її армії. Ненависть, накопичена за останній час, нарешті, знайшла вихід. Напевно, в іншому українському місті реакція на трагедію була б іншою.

Кривава пригода в черговий раз нагадала про стару проблему. У Донбасі занадто високий відсоток людей, які не люблять Україну. І в Костянтинівці ці настрої не змінилися навіть після того, як у місті розвісили патріотичні білборди і відключили російське телебачення. Місто було і залишається дуже радянським. Навесні 2014 його жителі будували на в'їзді до Костянтинівки барикади з покришок і радісно вітали диверсантів з Росії. З приходом української армії зачаїлися, але навряд чи поміняли свої переконання.

Надії на те, що виправити ситуацію можна, відключивши жителів Донбасу від російських інформаційних потоків, не виправдалися. Як виявилося, сотні людей в невеликому місті в будь-який момент готові охоче включитися у вуличні бої проти солдатів своєї країни. А тисячі інших в цей час співчували їм, сидячи в своїх квартирах і виглядаючи на вулицю у вікна. Українських новин по телевізору виявилося явно недостатньо, щоб зробити з жителів Костянтинівки патріотів країни.

У чому ж справа?

Для того, щоб розібратися в ситуації і зрозуміти, що робити, слід для початку зрозуміти, що взагалі з себе представляють Костянтинівка та її мешканці.

У 1991 році в Костянтинівці проживало близько 107 тисяч чоловік. На початку 2014-го (до війни) залишалося тільки 76 тис. З моменту краху СРСР місто втратило 30 тисяч жителів або близько 30% свого населення. Навіть для Донбасу цей показник вважається одним з найвищих.

З 39 існуючих в Костянтинівці у 1991 році дитячих садків до 2013 року в місті залишилася рівно половина - лише 18. Падіння народжуваності тут досягло критичних показників. За офіційними даними на кожного новонародженого у відносно спокійному 2013 році в Костянтинівці доводилося 2,5 мерця. За рік у місті народилося 674 особи, померло ж 1462.

З 1991 року ВВП міста скоротився в декілька разів. Майже всі заводи в Костянтинівці зупинилися і стали банкрутами в 2000-х роках. Містоутворюючі підприємства були повністю знищені і стерті з лиця землі. У Донецькій області Костянтинівка до війни по праву вважалася одним з найбільш зруйнованих і депресивних міст, де здобути освіту і добре оплачувану роботу було неможливо.

Заводи-гіганти, що колись гриміли на весь Радянський Союз, насилу пережили 1990-ті й померли вже в нульових, коли вся країна вже потихеньку оправлялася від шокового десятиліття. Величезна промзона Костянтинівки, що тягнеться уздовж траси Донецьк-Харків, сьогодні являє собою територію суцільних руїн і мертвих цехів, у яких ніколи вже не будуть нічого робити. Такої розрухи, як в Костянтинівці, в Україні не знайти більше ніде.

Колись Костянтинівка була центром скляної промисловості СРСР. На заводах Костянтинівки вироблялося 23% всього радянського скла. Але в умовах ринку заводи-гіганти, які робили практично всі види скла - від пляшок до корабельних ілюмінаторів - працювати не змогли. Першим закрився завод "Автоскло", на якому в 80-х працювало близько 8000 чоловік. Колись саме там були вироблені зірки для веж кремля і скляний саркофаг для мумії Леніна в мавзолеї.

Підприємство вмирало довго. Рік за роком його цехи поступово руйнувалися і розбиралися жителями міста на будматеріали. У мережі можна знайти безліч фотографій розгромленого "індастріалу". Сьогодні завод "Автоскло" стертий з лиця землі майже повністю, збереглися лише кілька цехів, які орендують дрібні приватні виробництва.

Місцями про колишні промислові показники нагадують лише купи цегли. Від цехів залишилися пустирі.

Руїни мертвого гіганта стали клондайком для безробітних і декласованих жителів Костянтинівки, які досі живуть за рахунок збору та продажу металобрухту, що залишився від виробництв. Найбільш просунуті збирачі користуються металошукачами.

Працював по сусідству скляний завод "Кварсит", що випускав дзеркала, акваріуми та іншу продукцію, він протримався аж до 2012 року і встав вже за часів пізнього Януковича. Працівники заводу стверджують, що державне підприємство збанкротили спеціально, щоб просто розпиляти на метал. Закрилися також завод скловиробів і підприємство "Будскло", що випускало шибки.

Інші радянські підприємства також повторили долю скляної галузі. Колись потужний завод "Укрцинк" протримався до початку 2000-х. У 90-х підприємство співпрацювало зі швейцарською компанією, що дозволяло йому залишатися на плаву. Завод виробляв електролітичний цинк, а також сплави селену, кадмію і телуру - рідкоземельні матеріали, які застосовувалися у виробництві фоторецепторів для ксерокопіювальної техніки, дзеркальних стекол і надпотужних акумуляторних батарей. Однак в 2003 виробництво зупинилося. "Укрцинк" залишався у власності держави і не був вчасно приватизований. Як всяке держпідприємство, він став місцем численних махінацій і зловживань, і врешті-решт збанкрутував у 2005 році. Перед банкрутством частина активів підприємства перейшла в оренду різним сумнівним комерційним структурам. Нині на території заводу-банкрута працює компанія "Мегатекс", яка скуповує брухт свинцю і виробляє автомобільні акумулятори.

На згадку про цинкове виробництво в Костянтинівці залишився пам'ятник працівникам кольорової металургії і найвищий рівень забруднення грунту важкими металами.

Костянтинівський металургійний завод, що також до останнього залишався у власності держави, був визнаний банкрутом у 2007 році за позовами компаній братів Клюєвих. Найбільш ліквідні активи заводу перейшли під контроль їх структур, інші були знищені і стерті з лиця землі. Так, іржава градирня на наступному фото вже демонтована і переплавлена в печах.

Костянтинівський хімзавод продовжує агонізувати досі. Він також залишається в державній власності, і також практично не працює. Ведучий цех - сірчанокислотний через критичний знос основних фондів був зупинений. Господарський суд з подачі кредиторів і правоохоронців порушив справу про банкрутство підприємства, запровадивши процедуру розпорядження майном. І хоча рішення суду призупинялося, завод від повного краху цей захід не врятував. Людям віддають борги по зарплаті за рахунок демонтажу на брухт колишніх цехів і дільниць.

Експерти сходяться на думці, що промисловість Костянтинівки можна було врятувати, якби ще на початку 90-х вона опинилася в приватних руках. Фатальна деіндустріалізація стала наслідком неефективного управління, відсутності інвестицій та корупційних схем. Сьогодні іржаві руїни вже не відновити. Простіше знести все дощенту і побудувати з нуля якесь нове виробництво.

Загибель індустрії, зрозуміло, відбилася на загальному стані Костянтинівки. Відтік робочої сили, що вивільнилася, в інші міста і падіння рівня добробуту жителів привели до спустошення міста і негативної демографічної динаміки. Костянтинівка стала кладовищем занедбаних шкіл, дитячих садків, будинків культури та колишніх заводських гуртожитків.

При цьому будівлі колишніх держустанов, що звільніли, замість того, щоб передаватися в приватні руки, просто кидалися і перетворювалися на руїни, як і цехи закритих виробництв.

Роками в Костянтинівці відбувався негативний відбір. Кращі люди виїжджали з міста в пошуках нових шляхів самореалізації, якої в самій Костянтинівці практично не було. Залишалися ті, хто був морально готовий заробляти на життя шабашками і збором металобрухту. Хто змирився з навколишнім апокаліпсисом і погодився згасати разом з рідними з дитинства вулицями і кварталами.

Навіть у центрі міста усюди помітна печать занепаду і депресії. Закритий кінотеатр списаний матірщиною, а будівля ДАІ заросла бур'яном, як покинута сільська мазанка.

Рейки трамваїв, що колись ходили в Костянтинівці, йдуть в асфальт в найнесподіваніших місцях, як би символізуючи відхід в могилу трамвайного господарства.

Жителі Костянтинівки, брудного, похмурого і вимираючого міста, ненавидять Україну. Ненавидять свою Константиновку. Ненавидять себе самих, свої будинки і остиглі назавжди цехи своїх підприємств. Вони злі, як хронічні хворі, змучені своїми недугами, втомлені хворіти і страждати. Злі на весь світ. І це неможливо змінити правильної картинкою по телевізору.

Жителі Костянтинівки мріють втекти від їх промислово-іржавої дійсності. Втекти до Росії, у якій, звичайно ж, все не так, все краще і більш сприятливе, тому що там немає жителів Костянтинівки.

Росія - країна вічного завтра. Біблійний рай, куди можна потрапити в нагороду за земні муки в приреченому на загибель місті. А в раю не може бути погано. Всі, хто кажуть, що в Росії те ж саме - богохульники, заблудлі душі.

Мешканців Костянтинівки можна змінити революційними змінами в економіці. Реформами, які дійсно зможуть перетворити країну, можливо, вдихнуть життя навіть в їх безнадійне місто. Жителів Костянтинівки не вилікують від злості українські телеканали, але можуть вилікувати від злості високі зарплати, нові робочі місця і новий асфальт на розбитих вщент дорогах.

Костянтинівка, можливо, перестане хотіти в Росію, якщо Україна зробиться Польщею. Але звідти, з-за руїн, поки що не видно просвітку.

У статті використовувалися фотографії Володимира Бекетова, фото з блогу artemco , а також фотознімки інших фотографів ".

Як повідомляв "Обозреватель", в Костянтинівці 16 березня під колесами бойової машини десанту постраждали троє пішоходів: дівчинка, 8 років, загинула на місці, жінка і дитина, що знаходилася в колясці, були доставлені в лікарню.

Після трагедії розлючені мешканці закидали колону камінням , принесли шини до гуртожитку військових, вибили там стекла і спалили автобус.

Не набридаємо! Тільки найважливіше - підписуйся на наш Telegram-канал

Читайте всі новини по темі "Новини Донецька і Донецької області" на сайті "OBOZREVATEL".

0
Коментарі
0
0
Смішно
0
Цікаво
0
Сумно
0
Треш
Чтобы проголосовать за комментарий или оставить свой комментарий на сайте, в свою учетную запись MyOboz или зарегистрируйтесь, если её ещё нет.
Зарегистрироваться
Показать комментарии
Новые
Старые
Лучшие
Худшие
Комментарии на сайте не модерированы