Повстання і розстріли в СРСР

СРСР неодноразово ставав ареною запеклих соціальних протестів, які придушувалися владою з пролиттям крові. У тому ж Жанаозені криваві заворушення мали місце в 1989 р. Але бувало це і раніше.

Теміртау

У Казахстані найбільш відомо повстання в Теміртау в далекому серпня 1959 р. На будівництво "Казахстанської Магнітки" приїжджала молодь з усього СРСР - за комсомольськими путівками. Людей кликала романтика комсомольських будов або можливість добре заробити, а зустрічала побутова невлаштованість і відверте байдужість на елементарні потреби робітників з боку начальства.

Приїжджих селили в гуртожитках або наметових містечках, годували не дуже, навіть води завозили мінімум. Особливо принизливо стало терпіти умови роботи на "будівництві комунізму" після того як в Теміртау прибутку болгарські фахівці. Їх житло було більш упорядкованим, та до того ж вони підвищували свій рівень життя, "фарцуючи" одягом.

Контингент в Теміртау з'їжджався різний. Крім комсомольців, туди їхали звільнилися з місць ув'язнення і просто любителі "зміни місць". Найбільш проблемним було наметове містечко під назвою "сопка любові", де селилися в основному приїжджі з Одеси, серед яких було чимало представників криміналітету.

Усім цим нагромадженням проблем ніхто не займався. Додайте сюди низькі заробітки і погану організацію процесу будівництва гігантського металургійного комбінату - і стане ясно, що для бунту були створені всі умови.

За офіційною версією, робітники збунтувалися після того як їм вранці 1 серпня не дозволили увійти до їдальні, де обідали болгари. За іншою версією, ще вночі, повертаючись з танців, обурені відсутністю води мешканці "сопки любові" влаштували погром, після якого призвідники були затримані міліцією. В результаті райвідділ був розгромлений.

У місті почалося мародерство. Робочі дружини на змогли протистояти повстанцям, не впоралися і війська, прислані міським начальством. Місцеві партійні, радянські і господарські керівники виявилися не на висоті положення і попросту бігли. Розгромлений був універмаг і інші довколишні магазини.

Більшість городян і будівельників не підтримали бунтарів. Хоча ті й закликали комсомольський містечко приєднуватися до повстання. Третього серпня в місто увійшли війська і відкрили вогонь на ураження.

Повсталі сотнями бігли в степ - хто пішки, хто на автомобілях. За офіційними даними, 11 осіб загинуло, близько 70 - заарештовано, п'ятеро - розстріляно за вироком суду. Майбутній лідер СРСР Леонід Брежнєв прибув до Теміртау і провів показову порку партійно-господарського активу.

Новочеркаськ

Але не тільки в Казахстані проливалася кров радянських робітників. Найвідомішим випадком застосування зброї проти власних громадян був і залишається Новочеркаський розстріл 1962 року.

Невміла господарська політика Хрущова призвела до того, що ціни на м'ясо і масло в травні 1962 р. були підняті відповідно на 30% і 25%. Немов знущаючись, влада застосувала до підвищення цін формулу "у зв'язку з побажаннями трудящих". Так співпало, що керівництво Новочеркаського електровозобудівного заводу на третину збільшила норму виробітку для робітників, що автоматично спричинило зниження зарплати.

1 червня частина робітників заводу припинила роботу і зажадала підвищення зарплати. Директор заводу Курочкін порадив тим, кому не вистачає грошей на м'ясо, харчуватися пиріжками з лівером. У відповідь застрайкував вже весь завод, до робітників приєдналися трудящі з сусідніх підприємств. Обурений натовп перекрила залізницю і зупинила пасажирський поїзд.

До вечора прибуло на завод обласне партійне начальство спробувало втихомирити робітників, але лише розлютило їх.

Робочих витіснили з заводського двору танками лише вночі. Пролилася перша кров - дві людини загинули вночі, як припускають, від рук військових. Введення військ обурив новочеркасцев, і вранці великий натовп рушила від заводу до центру міста. Там частина бунтарів попвталась проникнути в будівлю міськвиконкому, ЧАСТИНА увірвалася до приміщення відділення міліції. Тут же, на площі біля міськвиконкому, по робочим був відкритий вогонь.

Загинуло 24 людини, і натовп розсіявся. Проте, страйк тривав і 3 червня. Для профілактики заворушень було арештовано 240 осіб. Погрозами, брехнею і обіцянками поступок у нормуванні праці партійному керівництву вдалося примусити повсталих припинити опір.

Пізніше семеро осіб, визнаних призвідниками, були засуджені до смертної кари.

Повстання, страйки, бунти відбувалися і в інших містах СРСР. Але перераховувати їх всі - не вистачить формату статті.