Стихійний бунт або ...

7Читать на русском

Минуло вже кілька тижнів як у світі триває акція " Захопи Уолл-стріт ". Почавшись у США, вона швидко перекинулася на інші країни, особливого розмаху досягнувши в Західній Європі. 150 тисяч маніфестантів на вулицях Риму, півмільйона - іспанських міст, навіть кілька тисяч у столиці Євросоюзу Брюсселі ... І чим довше тривають протести - тим більше виникає питань. Головний з яких - що ж лежить в основі даного феномена?

Звичайно, багато впливових ЗМІ намагаються виставити відбувається, як "стихійний бунт маргіналів", мало "реінкарнацію" нового руху "хіпі" з 60-х років 20-го століття. Тільки от маніфестанти в масі своїй не сильно схожі на зарослих волоссям "дикунів", які відмовлялися (втім, більше на словах, ніж на ділі) від "прогнилої західної цивілізації". Швидше, навпаки - вони, як раз, вимагають, аби ся цивілізація продовжувала залишатися максимально комфортною по відношенню до більшості населяють її людей. Як мінімум - у країнах "золотого мільярда", де і проходить левова частка відповідних виступів.

Ще одна небезінтересная деталь - хто є організатором акції? Право, розмови про "стихійності" відразу і назавжди слід віднести до категорії політичних казочок. Як казав свого часу один із "залізних наркомів" тов. Сталіна, що завідував транспортом СРСР Лазар Каганович, "у кожної катастрофи на залізниці є прізвище, ім'я та по батькові". Це раз в році на "перше травня" можна вийти на демонстрацію "за покликом душі" (а ще за звичкою - якщо робота на городі НЕ підтискає) - але щоб цілий місяць мітингувати, та ще в стількох країнах ... Причому не жалюгідною купкою, начебто кочують по місцях проведення самітів "сильних світу цього" антиглобалістів - а многосоттисячнимі юрбами.

До речі, з ряду геть що виходять причин для таких "грон гніву" по-великому рахунку і немає. Ну, підняли на пару років пенсійний вік, ну рейтингові агентства знизили надійність банків тієї чи іншої країни. Так в 2008 році початку кризи все було набагато гірше - нині уряди західних країн багато в чому "притушили" почалися проблеми. Ніхто ж не голодує, а якщо когось і позбавляють кредитного житла - то ж не на вулицю ж виселяють, а всього лише з комфортабельного котеджу-особнячка - в трохи менше комфортабельну знімну квартиру.

В Україні на такі "кризи" велика частина народу просто б молилася. Тим більше, що навіть через куди більш реальних проблем і формальної готовності "вийти на вулиці" ми спостерігаємо на вулицях Києва тільки чергових "майданбайтери", найнятих з меншало партійної каси БЮТ. А єдиним аналогом того, що відбувається зараз на Заході є хіба що Майдан 2004 року.

Але, як ми знаємо, для успішного (і довгограючого) Майдану необхідно мінімум дві речі. Перша - готовність значної маси населення на нього вийти. І друга - здатність "застрільників" все це населення організувати, нагодувати, обігріти, розмістити - загалом, опікувати. І якщо перша умова можливо здійснити і на чистому ентузіазмі - то друга вимагає ще й значних організаційно-фінансових зусиль. Тоді, в 2004 році це була та спонсорська допомога зацікавленого у зміні режиму бізнесу, і такі ж зусилля західних фондів та їх філій-НВО всередині країни. Так що, перефразовуючи слова тов. Кагановича, "успішна революція має не тільки ім'я, прізвище, по батькові - але й банківський рахунок". Останній - з дуже багатьма нулями. Втім, це всього лише варіант ще більш давньої крилатої фрази військово-політичного генія Наполеона Бонапарта: "Для успішної війни потрібно три речі - гроші, гроші і ще раз гроші". А революція - та ж війна, тільки громадянська. Хоча, в гуманному 21 столітті остання можлива і в "оксамитовому" варіанті.

Шукай, кому вигідно

Так хто ж може стояти за такими добре організованими інтернаціональними виступами? Варіант з головним спонсором "кольорових революцій" Джорджем Соросом здається занадто анекдотичним. Хоча, хто знає - були ж в історії приклади, коли пірати ставали губернаторами Ямайки, а віртуозні шахраї - шефами Скотланд-Ярду. Так що повністю виключати варіант того, що розкаявся фінансист вирішив присвятити залишок життя (і стану) боротьбі з системою, і зробила його мультимільярдером, не можна. Тим не менше, краще проаналізувати варіанти пореалістічнее.

За подіями стоїть "золото партії", яке в численних російських фільмах вже багаторазово знайшли (і знову втратили) беззавітні "борці з радянським тоталітаризмом" і "герої вільного ринку"? Недарма ж на Уолл-Стріті вперше після "полювання на відьом" часів сенатора Маккарті було зафіксовано спів "Інтернаціоналу" :) Але, взагалі, це анекдот ще чистіше "соросівського сліду" - гроші КПРС давно підвищують добробут змінили партквитки на акції великих компаній російських " нуворіщей ".

Тоді хто ж? Міжнародний комуністичний рух? Але компартія США якщо й була де-небудь відома - то тільки завдяки радянським газетам, які розписували її "досягнення", самі американці про неї майже нічого не знають. Соцінтерн? Знову ж, в Америці він користується впливом, лише небагатьом сильніше, ніж комуністи. Зате величезним впливом там користуються профспілки - а вони практично однозначно підтримали аналізовані акції.

З іншого боку дуже показова позиція правлячих еліт Заходу. Так, республіканці в Конгресі у весь голос волають про "бешкетують натовпах", які намагаються "розколоти американське суспільство", "класову війну" і навіть (знову згадаємо Маккарті) " антиамериканської діяльності ". Їм вторить CNN та інші право-ліберальні ЗМІ. І мер Нью-Йорка Блумберг журиться про те , що після того, як "притиснуть до нігтя" Уолл-Стріт, у нього "не буде грошей для зарплати муніципальним службовцям, тим, хто забирається в парках і так далі". А поліція "фінансової столиці" США навіть заарештувала декілька десятків демонстрантів.

Але подивимося на інші приклади. Сам президент Барак Обама заявив, що "згоден з деякими вимогами протестувальників". А "Голос Америки", фінансований НЕ медіамагнатами, за якими давно "плаче" американське ж антимонопольне законодавство, а урядом США, досить таки спокійно і об'єктивно висвітлює відбуваються в Америці та світі протести.

Тепер поглянемо на Європу. Днями надто захопилися демонстранти числом в півтораста тисяч чоловік досить таки нехило розгромили мало не весь Рим - а сили правопорядку лише дуже делікатно не давали їм перейти грань справжнього "бєспрєдєла". Хоча, скажімо, після недавніх куди менш масштабних бунтів мігрантів і "примкнула до них" місцевої молоді у Великобританії тамтешня влада, після початкової розгубленості, взяли куди більш жорсткі заходи до винуватців того, що сталося. Вищенаведений приклад з поліцією Нью-Йорка - класичне виняток, лише підтверджує загальне правило. Адже в США поліцейські сили максимально децентралізовані, для них "цар і Бог" не міністр - а місцевий мер, думку з того, що відбувається у якого в даному випадку різко негативне.

З урахуванням усіх перерахованих вище фактів мимоволі виникає думка: "А чи тільки пересічних громадян Заходу" дістали "доморощені фінансисти?" Що, якщо приреченість колишнього фінансово-економічного порядку і необхідність його зміни стало тезою як мінімум частини правлячих еліт? Це ж тільки реклама "Форекс", зазивають до участі в ньому нових "лохів", доводить, що "спекулянт - це звучить гордо".

Насправді, і в традиційно-ринкових країнах здавна існує неприязнь між промисловцями та фінансистами. Хоча б тому, що перші зацікавлені у зростанні реального виробництва (і пов'язаного з ним зростання зайнятості, доходів і рівня життя населення) - а друге, в общем-то, наплювати на все перераховане. Головне - щоб між купівлею і продажем акцій на біржі в їх "кубушках" залишався солідний навар. "Що добре для Форда, добре для Америки?" Так! Але Форд, якраз, випускав автомобілі, до речі, дуже доступні навіть для власних робітників. А в епоху "Великої Депресії" з них доводилося робити гігантські багаття - в ім'я "вирівнювання економіки". З того ж ряду викидання цукру мішками (і навіть баржами) у воду, спалювання "зайвої" пшениці і т.д.

Так що не варто плутати "фордів" з "Ротшильдами" і "Сороса". До речі, відомого "філантропа", в ім'я прибутку пускають по світу не тільки окремі корпорації, а й цілі країни з їх населенням (на його рахунку, наприклад, криза 1997-98 років, боляче аукнувшійся і в Україні) не надто люблять не тільки в Азії. Але і, скажімо, в Англії - де Сорос обвалив "фунт стерлінгів" на початку 90-х, зробивши такої шкоди місцевій економіці, який їй не могли нанести шахтарські страйки 80-х років з війною за Фолклендські острови укупі.

Лібералізм помер - хай живе ... що?

Взагалі, після 2008 року і промисловців, і фінансистів об'єднує спільна риса - вони жити не можуть без державної підтримки. Клянчити гроші платників податків стало такою ж невід'ємною звичкою що збанкрутілих банкірів, що "потопаючих" автовиробників - як і найбільш знедолених українських "бюджетників". І відносна стабільність США нині досягається не стільки зусиллями "ділків капіталізму" - скільки потужністю друкарського верстата Федеральної Резервної Системи, абсолютно "по-стахановськи" видає "на-гора" щоденні сотні мільярдів доларів. Причому, від ФРС не набагато відстав і Євроцентробанк.

Тим часом, тамтешні політики-держменеджери навчаються за тими ж принципами, що і менеджери приватних компаній. Ну чому працівники західних підприємств не люблять довго хворіти, незважаючи на оплачувані "лікарняні"? Бо знають - якщо без того чи іншого працівника можна без проблем обійтися більше декількох днів - для чого йому взагалі платити зарплату? Так чого ж дивуватися, що і в правлячих колах західних країн все сильніше зароджується "крамольна" для рафіновано-ліберальної свідомості думка: "Якщо нібито" стовпи "місцевої економіки і дня не можуть прожити без нашої допомоги - навіщо вони взагалі потрібні? Щоб отримувати можливість за рахунок податків з громадян літати на фешенебельні курорти на власних ВІП-літаках і купувати семиповерхові яхти? Так ми і без їх "допомоги" самі, як-небудь, впораємося "Частина останніх чинників, до речі, ледь не стала фатальною під час розгляду питання про виділення держдопомоги американським автогігантам в 2009 році. Але то були хоча б виробники. А про допомогу банку "Леман Бразерс" уряд навіть не демократа Обами, а його попередника республіканця Буша і говорити не захотіло ...

Схоже, що "нове мислення" аж ніяк не рафіновано-ринкового штибу все сильніше опановує розумами не тільки "лівих" (і умовно-лівих за американськими мірками, на зразок того ж Обами), але навіть і формальних "правих" (більшість урядів багатьох країн Європи ). Спонсорська допомога "грошових мішків" - справа хороша, але в демократичному суспільстві кардинальне значення для перемоги на виборах, все ж, має позиція пересічних виборців. А їм не подобається, коли колишні "локомотиви економіки" все більш явно перетворюється на її "гальма", скочуючись у відвертий паразитизм. На такому фоні не дуже дивує і спів Інтернаціоналу перед нью-йоркської біржею - з його словами "володіти землею маємо право - але паразити ніколи".

Власне, "явочним порядком" одержавлення західного ринку вже давно почалося. Це тільки наш дуже "багатий" бюджет може дозволити собі просто списати борги перед ним приватних енергокомпаній - на 20 з гаком мільярдів гривень. А на Заході якщо гроші комусь виділяються - то тільки в кредит або в обмін на акції. І держави стають все більшими й більшими "власниками заводів, газет, пароплавів" - хоча їх "праві" еліти, начебто, завжди стояли за мінімальний держвтручання в економіку з максимальною приватизацією держвласності.

Це не означає, звичайно, що Обама з західноєвропейськими колегами готується з президентів і прем'єрів завтра ж "перекваліфікуватися" в "генеральні секретарі" місцевих "керівних і направляючих сил". Але і продовжувати робити вигляд, що існуючий економічний порядок - краще, що винайшло людство, зараз вже навіть не смішно. Нині і абсолютно немарксісткіе економісти спокійно говорять, що "майбутня модель - це 70% планової економіки, а 30 - приватної ініціативи". А учасники одного з міжнародних форумів, недавно проходили в Росії, також не менш спокійно відзначали - при нинішньому рівні розвитку виробництва для його повноцінного функціонування достатньо всього 5% працездатного населення. Це з урахуванням всіх зайнятих - від топ-менеджерів до інженерів КБ, техніків-настроювачів роботів і прибиральників зі сторожами.

Що робити з рештою 95-ма відсотками - і є головним питанням вибору вектора подальшого розвитку високорозвинених країн. У рамках класичного капіталізму їм уготована доля хіба що "знедолених" зразка "Залізної п'яти" Джека Лондона. А в перспективі - перетворення в жахливих "морлоків", що живуть в підземеллях і ніколи не бачать сонця з роману "Машина часу" сучасника Лондона Герберта Уеллса. Але не слід забувати, що "морлоки", нащадки пролетарів, не тільки забезпечували "елоїв" (спадкоємців правлячих класів) всім необхідним - але ще і використовували свої нібито "господарів" як делікатесної їжі ...

Явно з урахуванням останнього, правлячі еліти Заходу зробили різкий поворот від такого безнадійного шляху ще після Великої Депресії - не без врахування уроків більшовицької революції в Росії. Тому зараз, поряд з регулярно обридженого за "лінь" греками, в Нідерландах цілком мирно існує молодь, регулярно отримує від держави гроші лише за факт свого існування - на які можна не тільки цілком пристойно жити, але ще й на наркотики з пивом залишиться. І "різні інші шведи" від голландців своїм "соціалізмом" мало чим відрізняються. Та й самим ультраліберального "яструбам" натовпу жебраків співгромадян без потреби - хто ж буде купувати високотехнологічну продукцію національного виробника? Залишити невелику безробіття, щоб працюючі не надто "права качали" під загрозою звільнення - це так, але щоб доводити до "уелсовского" сценарію - звільніть.

Так що світова економічна криза лише прискорила розпад старої і поява нової моделі "постіндустріального" суспільства, про яку вже добрих півсотні років говорили авторитетні футурологи, а зараз заговорили вже й економісти. Але, як показує історія, "автоматично" зміна суспільно-політичного ладу не відбувається. Для зміни рабовласництва феодалізмом знадобилася загибель у вогні варварських навал Римської імперії, феодалізм з абсолютизмом довелося скидати серії буржуазних революцій. Хтозна - може, й ми зараз стаємо свідками явища, яке через десятиліття буде названо в підручниках історії "Великої постіндустріальної революцією"? Нехай воно з великою часткою ймовірності і інспіровано частиною найбільш реалістично налаштованих еліт, гарячково шукають вихід зі сформованого глухого кута. До речі, і Карла I з Людовіком XVI у свій час теж скидали незадоволені і найбільш розвинені на той момент верстви суспільства, вхожі в правлячі кола. Що ж: поживемо - побачимо ...

Приєднуйтесь до групи "Обозреватель" на Facebook, слідкуйте за оновленнями!

Наші блоги

Останні новини

Загрузка...