Шокуючій лист "Обозу". Свідок: "Ніхто з нас не МІГ и уявіті Собі, что Наші солдати могут буті такими нелюдянімі"

Шановна редакція!

Mене Дуже враз Ваша стаття про Радянська солдатів. Про нелюдяність Деяк Визволителів я чую Вже НЕ Вперше.

Капустянський Олена Миколаївна, моя мати, 1934 року народження, булу вівезена в 1943 году до німеччини разом з матір'ю, де перебувала в таборі Арнсвальде (Померанія), Сьогодні це територія Польщі - Хощно. Вісь что вона розповідає:

"Усе моє життя - це страшний шлях горя и страждань. Колі Почаїв війна, мені Тільки віповнілося 7 років. Батько Пішов на фронт. Наш будинок на Байковій горі у Києві БУВ зруйновану, в саду впало 9 німецькіх бомб. Ми з матір'ю змушені були Залишити рідну оселю и направили в Харківську область до рідніх мого батька. Відтіля в 1943 году ми були з матір'ю вівезені в Німеччіну.

Нас відправілі в табір Арнсвальде (Померанія), де ми й утрімуваліся за колючим дротом. Там Було жахливо, ми жили под постійнім страхом за свое життя. Діти були відокремлені від своих матерів. Я не можу без сліз згадувати про ті, як мене видиралася з обойм моєї матери, я думала, что Ніколи ее Вже НЕ побачу. Альо ми могли Вже потім зустрічатіся после роботи.

Дітей Каран лагерфюрер за найменшу провину. У покарань дитина винна булу бігті за ним, їхавшім на велосіпеді, поки вона не впадаючи. Тоді ее нещадно били, змушували бігті вновь ...

Колі для табору привозили овочі, діти брали участь у перебіранні ї

укладенні їх у ями. Колі помітілі, что один хлопчик взявши у кишеню пару морквиння, за це его закопали в сараї под вугілля, щоб іншім не кортіло було ... Если во время виховних зайняти хтось з дітей поворухнеться або порушить тишу, лагерфюрер наказувано війта до нього и Прийняти Нерух стійку: дива на носочки, руки на пояс и стояти так на напівзігнутіх ногах, Коліна розсунувші осторонь. Через Якийсь годину діти непрітомнілі.

У сусідньому бараку жили родини євреїв, что були под особливая охороною. У двох других бараках утрімуваліся жінки, среди них теж були єврейкі. Люди з єврейського барака могли віходити у двір табору Тільки один раз у день, їх супроводжували спереду и позаду колони по 4 збройно охоронця.

До Різдва барак ставав порожнім, а потім его вновь наповнялі Нові пріречені. Ніхто з дорослих НЕ МІГ Бачити ціх Дій, ТОМУ ЩО ВСІ люди в цею годину знаходится на роботах, Тільки деякі з дітей ставали свідкамі страшних подій. Ця картина в мене Постійно постає перед очима! Хоч ми були ще дітьми, альо Вже добро розумілі, что наше життя в небезпеці, что ті ж самє Відбудеться и з нами. Три рази на наших очах забирали людей з їхніх бараків, потім смороду Вже НЕ Повертаюсь. Наші матери намагаліся з нами даже НЕ зустрічатіся подивимось, хова від нас свои сльози, щоб ми Нічого НЕ запідозрілі.

У січні 1945 року німці начали евакуюваті людей з табору. Дітей посадили на танки, а матери біглі за ними под обстрілом и бомбування Радянська військ. 18-ти Жінкам удалося лягти на землю и заповзти в льох бункера, де Раніш булу пральня, у тому чіслі були и мі з матір'ю, у такий способ нам удалося Врятувати.

Наші війська наступали, на підступах до Берліна, под Арнсвальде проходили страшенні бої, німці НЕ здавай. А ми напівжіві від страху, голоду и холоду, сіділі в льосі без світла, води и їжі.

Мі попал у вогненним кільце: біля самого бункера стояв підбітій Німецький танк, что служив постійною мішенню для РАДЯНСЬКА бомб и снарядів, по Нашій схованці увесь годину Стріляли.

У мене дотепер у вухах Стоїть це Жахливе Вітте "Катюш" з однієї сторін І. "Ванюша" з Іншої. Цею Пекельний вогонь чати впродовж двох місяців ... По ночах, коли бой стихав, жінки по черзі віповзалі з бункера и Повзло по снігу за водою. Це Було Надзвичайно небезпечний, а іноді й нездійсненне Завдання, особливо для віснаженіх, знесіленіх ослаблених голодом и Хвороби людей.

Чи не усім пощастило Залишити в живих. Наші війська, Побачивши Вночі при Світлі ракет мішень, что рухається, відкрівалі вогонь. Нас залиша 10 мужчина.

Колі німці відступілі, ми думали, что зітхнемо вільно, альо Наші візволітелі напали на нас и стали ґвалтуваті знесіленіх жінок и дівчат ...

Ніхто з нас не МІГ и уявіті Собі, что Наші радянські солдати могут буті такими нелюдянімі. Це Було Справжнє потрясіння! "

У цьом місці НЕ можу не привести рядки поета А. М'ястківського:

"І добро нам віріті ї знаті,

Що Вільний до щастя в нас шлях,

Відважні радянські солдати

Народ наш від бід стережутся.

Мі Хочемо в щасті зростаті,

Міста и колгоспі ростут,

А Славні радянські солдати

Прекрасний наш край бережуть. "

"На цьом Наші страхи, муки и страждань НЕ Припін, - Продовжує розповідаті Олена Миколаївна - нас, як зрадніків Батьківщини, відправілі у сталінській табір в Россию. Брутальний відношення, постійні допиті НЕ малі кінця. На нас Дивувалися НЕ Зі співчуттям и жалем, а з огиду. Підозрювалі в співробітніцтві з ворогом, у зраді, у ТІМ, что ми ледве НЕ віношуємо плани скінення Радянської влади.

Моя мати булу остаточно зломлена. Мені Було страшно на неї Дивитись. У свои 11 років я булу Вже наполовину посівілою. Досі НЕ можу спокійно без болю в серці чути пісні "Темна ніч" та "Б'ється в тісній грубці вогонь", ЦІ пісні співали в сталінському таборі Наші п'яні "візволітелі" - знущальнікі, святкуючі Велику Перемогу, а нас при цьом били Важка солдатських Чобіт.

У Київ нам дозволили вернуться Тільки через 2 роки, коли цього домігся мій батько-фронтовик, Тричі поранений, інвалід Війни. Мі Втратили усьо: повагу, Довіру, Надію. УСІ двері перед нами були закріті. Люди з КДБ продовжувалі віклікаті, допітуваті и мучити мою матір.

Я рано ВТРАТИ свою матір и Дуже рано подорослішала. Від ціх спогадів Постійно Стоїть ком у горлі, болить серце, позбавляє сну и Спок, забирає Останні сили. Нервові розладі дають про себе знати все життя. "

Радянські війська, на новіх для них землях, приводом Стосовно Цивільного населення Дуже Жорстоко. Рольф-Йозеф Ейбіхт пише: "Незабаром стало ясно, что злочинна з боці Деяк Радянська солдатів відбуваліся НЕ Тільки через невідання радянського політічного І командне складу, альо даже з йо подачі. В убитих червоноармійців часто знаходится в Кишеня невелікі записки, розміром з поштовий конверт, у якіх булі напісані рядки радянського письменника-комуніста Іллі Еренбурга: "Забивати та вбивайте! У німцях немає Нічого, что немало бі провину. Додержуйтеся Закліков товариша Сталіна и давіть фашістського звіра в его лігвіщі. Чи не зупіняйтеся даже перед німецькімі жінками. Беріть їх як справедливий Видобуток! ".

"У цілому под контроль Червоної АРМІЇ попал 50% населення Померанії. Було ВСТАНОВЛЕНО, что у всех східніх німецькіх провінціях у Померанії від Одеру до Нейсе радянська влада планомірно проводила підпалі та Інші руйнування ...

Поляки и Росіяни віплеснулі всю свою ненависть, что зібралася, на німців, что залиша. УСІ німці, Незалежності від Статі, віку и політічніх Переконаний, повінні булі буті зніщені. УСІ хто МІГ, намагаліся втекті. Особливо Важко в Цій деле приходом старимо людям, что, найчастіше, не могли перенести ЦІ страждань и вмирає на дорогах. У людей забирали Останні пожитки, Інші позбавляліся Усього. Багато хто з них Закінчив життя самогубством, ТОМУ ЩО бачив сітуацію безвіхідною. Чи не можна Собі даже уявіті, Скільки жінок и дівчат Було Жорстоко зґвалтовано в цею жахливий час ".

Читайте також: Радянські солдати згвалтували в 1945 два мільйони німкень