Гудбай, Європа?

Відносини з Європою були "пунктиком" офіційного Києва з самого початку незалежності. Так, вже в 1994 р. з Євросоюзом було підписано Угоду про партнерство і співробітництво, хоча сам ЄС юридично "стартував" лише в листопаді-1993. Крім того, був створений комітет "Україна-ЄС", в 96-му Брюссель визнав Україну країною з перехідною економікою і прийняв для неї "план дій", а в 1998 вітчизняні влада офіційно заявила про прагнення отримати в Євросоюзі асоційоване членство. Хто тільки не погрів руки на євроінтеграції, від молодих грантоїдів до цілих профільних міністерств - в 2001-05 таким було, наприклад, міністерство економіки та з питань європейської інтеграції.

Ще одним помітним кроком було визнання в 2005 України країною з ринковою економікою. Взагалі, прозахідний курс президента Ющенка привів у 2005-09 рр.. до помітного зближення Києва з Брюсселем. У 2009-му наша країна підключилася до нової регіональної ініціативи ЄС під назвою "Східне партнерство", а на початку 2010-го Європарламент у своїй резолюції офіційно визнав право України в майбутньому приєднатися до Євросоюзу.

У 2010-11 топ-темами на євронапрямку стали безвізовий в'їзд в шенгенські країни і зона вільної торгівлі з ЄС (ЗВТ). І якщо перше - це скоріше гра на публіку, в переносному і прямому сенсі, то друге вигідно багатьом лобістам як "тут", так і "там". Адже режим ЗВТ не допускає таких базових захисних процедур, як розслідування імпорту і наступні загороджувальні заходи - тим більше в контексті СОТ, до якої входить Україна. Формально це означає, що Європа може вільно поставляти свої товари до нас - і навпаки. Однак у центрі "Держзовнішінформ" нагадують, що з цього "красивого" порядку можливі вилучення. Скажімо, формальний режим вільної торгівлі з Росією діє вже багато років, але ні Києву, ні Москві це не заважає то й справа починати якісь антидемпінгові розслідування, вводити захисні мита і т.д.

У такій ситуації у виграші виявляється той, у кого більше лобістських можливостей, продовжують експерти. І якщо український лобі-потенціал загалом-то зіставимо з російським (це показує практика взаємних загороджувальних заходів в останні роки), то з Євросоюзом змагатися набагато складніше. Так, номінально всі перепони для поставок з України будуть зняті (наприклад, мита на імпорт металопродукції) - але ЄС вже почав готувати "заміну". Досить згадати введені пару років тому в Євросоюзі нормативи REACH - вимоги до змісту небезпечних хімічних речовин у реалізованому товарі. У цьому зв'язку в Українській асоціації виробників феросплавів (УкрФА) відзначають: у більшості галузей української промисловості використовуються ті чи інші застарілі технології і матеріали, і європейським цензорам не так вже складно знайти в нашій продукції "заборонені" речовини. Виконавчий директор УкрФА Сергій Кудрявцев уточнює: це вже відбувається, і заважає промпідприємствам України працювати на євроринках; сертифіковане ж за нормами REACH поки що лише кілька вітчизняних компаній.

Пройшла любов

І от з приходом до влади Віктора Януковича зближення дало тріщину. Перший "дзвіночок" пролунав незабаром президентських виборів, коли "верхи" ЄС почали висловлювати занепокоєння у зв'язку з очікуваною переорієнтацією Києва на РФ. І до справжнього моменту Брюссель помітно охолодив тон спілкування з українською стороною - хоча де-юре всі домовленості і "вектори діалогу" (безвізовий режим тощо) зберігаються. Так, у квітні відбудеться візит в Україну президента Єврокомісії (євросоюзівський "уряд") Жозе Мануеля Баррозу, причому не тільки у зв'язку з 25-річчям чорнобильської аварії, а й для двосторонніх переговорів з главою держави. На зустрічі обговорюватиметься "стан переговорів щодо укладання угоди про асоціацію та створення ЗВТ, а також робота з удосконалення виборчого законодавства України". Загалом у І півріччі 2011 р. Київ і Брюссель проведуть 3 раунду переговорів щодо ЗВТ.

Не перестає робити реверанси в бік ЄС та Михайлівська площа (МЗС). Так, в березні у відповідь на заяву Володимира Путіна про те, що Україні необхідно вступити в російсько-білорусько-казахстанський Митний союз, глава зовнішньополітичного відомства Костянтин Грищенко заявив: "Ми будемо вести самостійну політику щодо ЗВТ з Євросоюзом. Євроінтеграція для нас - пріоритет" .

І все ж це - лише частина картини, дипломатичні формулювання, уточнюють аналітики. Після перемоги на президентських виборах В.Ф. і тих, хто стоїть за ним, вплив Кремля на Україну реально посилюється. Інше питання, що пов'язано це не тільки з інтересами "біло-блакитних", але і з посиленням впливу самої Росії. І ключова причина охолодження між Києвом та ЄС - саме його зближення з РФ. Наївно думати, що Брюссель, наприклад, не помічає "повзучої" реабілітації Україною того ж Фірташа - однієї з ключових фігур СНД-шної "олігархії", безпосередньо пов'язаного з відомим "російським мафіозі" Семеном Могилевичем.

Та й риторика вітчизняних властей тепер інша - з акцентом на старої доброї "багатовекторності". Наведемо свіжі слова першого заступника глави адміністрації президента і одного з "хедлайнерів" реформ нової влади, Ірини Акімової: "Від зваженого підходу до багатосторонньої, багатовекторної політики можна виграти набагато більше, ніж здається". Інший приклад - фраза директора департаменту інформаційної політики українського МЗС Олега Волошина "ми не зобов'язані у всьому солідаризуватися з Євросоюзом", сказана напередодні першого засідання Парламентської асамблеї "Східного партнерства". Також Волошин покартав ЄС за форми співпраці, "ставлять Київ у взаємодії з Брюсселем в один ряд з такими країнами, як Вірменія, Грузія, Азербайджан".

Далі, прем'єр Микола Азаров заявляє: "Треба подумати про вступ до Митного союзу з РФ". А публічний і де-факто офіційний відмова від ідеї вступу в НАТО (у нас же "нейтралітет") пролунав ще в 2010 р.

Свого роду резюме сучасного стану відносин можна вважати заяву голови представництва Єврокомісії в Україні Жозе Мануеля Пінту Тейшейра: "Ситуація в Україні не відповідає мінімальним умовам для того, щоб обговорювати питання її прийому в Євросоюз".

Між двох вогнів

Будь-які ж інші причини віддалення між Євросоюзом та Києвом, крім близькості з Росією, - другорядні і багато в чому пов'язані з основною. Так, єврочиновники висувають закиди у формальному підході до виконання вимог Порядку денного асоціації (ПДА; регламентує "розклади" щодо асоційованого членства). Мовляв, в 2010 р. Київ виконав лише 8 з 70 "пріоритетів" ПДА, пункти ж по політичному діалогу, прав людини, з торгівлі, екологічної політики "вимагають подальшого виконання". Більше того, "скажімо, формально зобов'язання провести судову реформу виконано," галочка "поставлена ??- але перемогли не європейські принципи, а бажання рулювати суддями в ручному режимі", зауважує голова правління Центру політико-правових реформ, відомий експерт Ігор Коліушко.

Так, формалізм вітчизняних властей при "впровадженні європейських принципів демократії" - не новина. Але це лише номінальна претензія. Так само як і слова представника зовнішньополітичного сервісу ЄС Мирослава Лайчака про те, що Брюссель очікує від України продовження "життєво важливих реформ - конституційної, виборчої, судової та антикорупційної".

Інше питання, що Європу продовжує дратувати відсутність на українському ринку чітких правил гри для зовнішніх інвесторів. Загальновідомо, що будь-яка, сама "бажана" і "стратегічна" (за словами наших чиновників) інвестиція може бути в будь-який довільний момент, м'яко кажучи, експропрійована - на користь "місцевої" сторони проекту, в погашення якихось "боргів" і т.п . Таких прикладів десятки. Але і це питання не абстрактних реформ, а впливу на основні фінансово-промислові групи країни. "Надбудова" для яких і є центральна влада в Києві. І якщо ці групи зараз можуть собі дозволити фривольно поводитися з інвестиціями європейських магнатів і / або орієнтуватися на "дружбу" з РФ, то ЄС відповідає політичним тиском - і заходами проти імпорту з України.

У свою чергу, олігархи і влади "симпатизують" Москві, звичайно, не з братської любові. Все просто: весь період "незалежності" вони прагнуть усидіти на 2-х стільцях. Реверанси перед Брюсселем дозволяють мати багатомільйонні кредити і гранти, з яких можна, кхм, відстебнути собі добрий відсоток - ну а вплив росіян сильно, так сказати, історично. І в осяжній перспективі така подвійність збережеться, ні у Росії, ні у ЄС не вистачить сил і бажання витіснити один одного з України. Продовжиться "перетягування каната", одним з проявів якого, до речі, стало питання запрошення на квітневу "чорнобильську" конференцію до Києва президента Білорусі Олександра Лукашенка. Глава Єврокомісії Ж. М. Баррозу заявив, що одночасно з Лукашенко участі не візьме (Брюссель запровадив санкції проти Мінська після чергової перемоги "бацьки" на виборах і подальшого розгону опозиційних демонстрацій). Вже відомо, що бєларуський лідер погодився особисто не приїжджати на саміт - тим самим, гострий момент згладжений.

Але гра триває. І програють в ній звичайні люди, яким від таких ігрищ ні холодно ні жарко. У кращому випадку.