Зустріч у Вашингтоні: кілька причин, чому саме зараз Трамп запрошує Зеленського. Інтерв’ю з Веселовським

Зустріч Дональда Трампа та Володимира Зеленського у Вашингтоні 28 липня може стати моментом, після якого стане зрозуміло, у якому напрямку рухатимуться американські зусилля щодо завершення війни. Президент України матиме можливість безпосередньо почути позицію Білого дому і донести власне бачення подальших кроків.

 Окреме значення має і політичний бік майбутньої зустрічі, яка стане ще одним сигналом про відновлення робочого діалогу між українським та американським президентами, від якого значною мірою залежатиме подальший розвиток подій.

Останні заяви Вашингтона свідчать, що попередні сценарії врегулювання більше не розглядаються як робочі. Державний секретар Марко Рубіо відкрито говорить про потребу шукати "інші рішення", а Володимир Зеленський підтверджує, що американська сторона вже має "нові пропозиції". Це означає, що найближчими тижнями можуть розпочатися консультації щодо нового формату переговорів, у яких визначатимуться не лише можливі механізми припинення війни, а й межі компромісів, на які Україна не готова погодитися.

Своїми думками щодо цих питань в ексклюзивному інтерв'ю для OBOZ.UA поділився дипломат, надзвичайний і повноважний посол України Андрій Веселовський.

– Президент України їде до США на церемонію поховання Ліндсі Грема. У рамках візиту також вже є зустріч із президентом Трампом. Кожна така зустріч в Україні принаймні розглядається як досить вагомий фактор, який може на щось вплинути, про щось ми можемо домовитися і якісь питання можемо вирішити. Як ви бачите цю зустріч – чи може вона бути результативною?

– Якщо дивитися з інформаційної точки зору, то для українського населення сам факт цієї зустрічі є позитивним і саме так подається. Трамп нас любить, поважає, бачить. Він не все може одразу зробити, але шукає шляхи. Ми його переконуємо. Він спершу не розумів, але ми такі розумні, що можемо його переконати. І він поступово стає проукраїнським. Бачите – його соратниця Лора Лумер до нас приїхала і зробила компліментарне інтерв’ю. І скоро від них прийде більше зброї, і ми зможемо далі сміливіше відганяти Росію від нинішніх ліній зіткнення. Перемога десь там, хоч і далеко, але вона є. Ось таке інформаційне тло того, що відбувається.

Якщо ж дивитися реалістично, то американській адміністрації потрібні позитивні результати перед виборами до Конгресу восени. Завершення війни, про яке говорили, не передбачається. Тому потрібні або реальні факти, або принаймні видимість того, що завершення війни за безпосередньої участі Дональда Трампа наближається. Звідси фрази про те, що Україна на цьому етапі перемагає. Звідси – обіцянки надати ліцензії на виробництво Patriot, хоча практичного значення це майже не має. Від моменту отримання ліцензії до реального виробництва ракет – щонайменше два роки. І навіть наявність цих ракет не змінює хід війни – вона лише зменшує масштаби руйнування інфраструктури та економіки України. Але це не означає, що Росія перестане наступати й воювати. Отже, все це робиться насамперед для цілеспрямованого піару. Водночас для пересічного українця це певною мірою позитивно, тому що інакше на що сподіватися і в що вірити, коли ракети безперешкодно пролітають і влучають у цілі.

– Але ж окрім позитивних заяв на адресу України, щоб отримати політичний ефект, треба ще щось реально дати Україні. Ви вважаєте, що великих практичних кроків від нинішньої адміністрації ми поки не побачимо?

– Нещодавно міністр оборони США звітував про результати операції проти Ірану. Витрачено 37,5 мільярда доларів. Величезні гроші. Україні за два роки дали близько 90 мільярдів, а тут за кілька місяців – понад третину цієї суми без помітного результату. Паралельно ухвалено колосальний військовий бюджет – понад трильйон доларів. Але ці кошти йдуть насамперед на американське озброєння. Якщо Україна й отримає більше зброї, то переважно хтось має її купити. А купувати повинні європейці, які вже можуть запитувати себе: скільки ще можна? Вони вже надали десятки мільярдів доларів допомоги й тепер додатково закуповують озброєння щомісяця. Тому ресурси не безмежні.

Що можуть дати США? Стратегічну зброю – ні. Далекобійні ракети є, але їхнє масове застосування створить ризик значно жорсткішої відповіді Росії. Грошей Трамп обіцяв не давати. Тож залишається продаж певних видів озброєння та зміна риторики в Раді Безпеки ООН. На жаль, поки що це все.

– А як тоді сприймати слова держсекретаря Рубіо про те, що Росія вже не перемагає у війні, зазнає болючих ударів і що Україна не може погодитися на ті умови, які нібито обговорювалися раніше? Це фактично сигнал росіянам щодо зміни свої апетитів?

– Тоді виникає питання: чим переконувати Москву припинити війну, якщо реальних важелів тиску у США немає? Військова, технологічна, економічна і навіть фінансова підтримка Росії значною мірою йде з Китаю, а доходи від продажу нафти – з Китаю та Індії. На це Америка або не має впливу, або не може його ефективно використати. Тому слова Рубіо я сприймаю радше як визнання того, що на цьому етапі можливості США впливати на Російську Федерацію обмежені.

– А законопроєкт, який уже кілька місяців лежить у Конгресі, його ухвалення нічого не змінить?

– Тут виникає просте логічне запитання: якщо цей законопроєкт настільки важливий, то чому його не ухвалили раніше – коли перші сигнали про проблеми стали очевидними ще минулого року? Виходить, що ще в травні минулого року Трамп вірив, що зможе переконати Росію припинити війну проти України. І вся його команда в це вірила. Якщо так, то це означає абсолютно нульове розуміння Росії. Абсолютно нульове. Як можна керувати такою державою, як Сполучені Штати, не розуміючи логіки свого головного противника?

Адже Китай – не ворог, Китай – суперник. Ворог – це РФ. Це єдина держава, яка відкрито прагне витіснити американську присутність із Європи і ліквідувати вплив Штатів на європейському континенті. Тому, повертаючись до законопроєкту Грема – хоча це не лише його законопроєкт, він має співавторів, – потрібно розуміти його суть. Це не закон, яким Конгрес автоматично запроваджує санкції чи інші дії. Це закон, який лише надає президенту США право в межах цього документа запроваджувати ті чи інші заходи. Президент може застосувати їх повністю, частково, умовно на 5 %, а може взагалі не застосовувати. Більше того, закон містить додаткові рамки та винятки.

Таким чином, для нас цей закон – це швидше символ. Як портрет, що висить на стіні. Ми бачимо його, але він сам по собі нічого не змінює. Це весь практичний зміст цього документа.

– Рубіо також сказав, що старі ідеї себе вичерпали. Він знову згадав Анкоридж і заявив, що потрібні нові підходи, тому що ситуація змінилася. На цьому він окремо наголосив. До речі, Зеленський також говорить, що планує обговорити нові американські пропозиції щодо мирного процесу і завершення війни. Як ви вважаєте, що це можуть бути за пропозиції? І що взагалі означають слова Рубіо про "нові ідеї"?

– Якщо це справді нові ідеї, то вони повинні містити один із двох ключових елементів. Перший – це залучення Китайської Народної Республіки до тиску на Росію. Другий – це пошук власних, американських важелів тиску на Російську Федерацію.

Якщо говорити про американські важелі, то фактично єдиним серйозним інструментом могло б бути повне ембарго на російську нафту, щоб перекрити надходження коштів до російського бюджету. Але реалізувати це практично неможливо. Майже 90 % російської нафти сьогодні купують Китай та Індія. Заборонити Китаю купувати російську нафту США не можуть. Заборонити Індії – теж. Індія зараз є одним із ключових партнерів Вашингтона в азійському регіоні, і Сполучені Штати навряд чи підуть на конфлікт із Делі заради цього. Тому цей механізм не працює.

Другий варіант – змусити Китай змінити свою позицію і вимагати від Росії припинення війни. Але як це зробити? Силовим шляхом? У США немає такого інструменту. Вони вже пробували жорстко тиснути на Китай пів року тому. Закінчилося це тим, що питання рідкоземельних металів швидко опинилося на столі переговорів, і Вашингтон був змушений відступити.

Інший варіант – запропонувати Китаю щось натомість. А що саме? По суті, нічого. Китай уже має майже все, що йому потрібно. Його економіка розвивається швидше, ніж економіки США та Європи. Він поступово розширює власну сферу економічного впливу. Тому я не бачу тут можливості для якогось реального прориву. Говорити про красиві формули на кшталт: "Давайте Пекін і Вашингтон разом домовляться, щоб у світі перестала литися кров", – це гарно звучить у романі. Але для реальної політики 2026 року це несерйозно.

– Які ще питання можуть бути на столі під час зустрічі Трампа та Зеленського?

– У нас є домовленості щодо безпілотників. Це справді важливо. Наші дрони, які стали одним із факторів успішних ударів по російських об'єктах, були дуже ефективними, але водночас технологічно доволі простими. Зараз Росія вже значно краще розуміє, як їм протидіяти. Так само, як і ми навчилися боротися з її безпілотниками. Тепер у цю технологічну гонку активно включилися Сполучені Штати. До роботи залучені великі американські компанії з величезними фінансовими можливостями. Частина їхніх технологій уже використовується на території України. Це фактично спільні розробки – десь наш бойовий досвід поєднується з американськими технологічними рішеннями, а десь навпаки.  Чи стане це фактором, який зупинить війну? Ні. Але це може значно підвищити ціну російських наступальних дій. А це вже важливо.

Не виключаю також, що американці можуть розширити обсяг розвідувальної інформації, яку передають Україні. Можливо, ми отримаємо можливість швидше бачити висування російських балістичних комплексів на стартові позиції. Якщо це станеться, то з'явиться шанс знищувати їх ще до запуску ракет. Іноді для цього бракує буквально 10–20 хвилин.

Усе це в комплексі може допомогти краще підготуватися до осені. Тому що осінь буде дуже складною, а зима, на мою думку, буде ще важчою. Росія має значний запас балістичних ракет. І згодом удари можуть стати значно масованішими.

– Щодо тактики Кремля на сьогодні. Якщо, як ви кажете, американці не мають особливого впливу на позицію Путіна, то чому після приходу Трампа росіяни щоразу намагаються йому сподобатися? Вони фактично кожного місяця апелюють до нього як до головного арбітра, який повинен допомогти вгамувати українців. Лавров розмовляв із Рубіо. Знову той самий дух Анкориджа, після якого, росіяни, мовляв, виконали свої домовленості, а американці – ні. Якщо у Росії все так добре, навіщо постійно шукати прихильності Трампа?

– Трамп для них – окрема історія. Це тактика, яку Росія використовувала завжди і використовуватиме надалі. В американському суспільстві є значна частина політологів – не знаю, чи вони наївні, чи свідомо вводять в оману. Є також люди зі старої школи, які ще пам'ятають "дружбу" із СРСР, є політичні та економічні групи, зацікавлені у співпраці з Росією. Саме до них і звертається Лавров. Сьогодні біля Трампа один радник, завтра – інший. У когось можуть бути більш позитивні погляди на Росію. Саме тому Москві важливо постійно підтримувати свою психологічну, політичну, економічну та культурну присутність. Росія завжди дуже багато в це вкладала. До сьогодні у Франції існують прихильники ідеї "великої Росії". У фінансових колах Лондона також залишаються певні симпатії до Росії. Ми бачимо це і в Німеччині.

Те, що Лора Лумер розповідала про знищення християнських символів росіянами, також працює на руйнування російського міфу про те, що вони нібито воюють виключно по військових об'єктах. Саме тому інформаційна війна зараз має величезне значення. Україна не має таких медійних можливостей, як США. Але американці їх мають. І якщо вони готові використовувати їх на користь України, це потрібно максимально підтримувати. На сьогодні це один із небагатьох способів хоча б частково впливати на американську політику.

Кожного разу, коли українська інформаційна система бачить цю подвійність російської політики, цю пропагандистську брехню, її потрібно активно викривати. У цьому сенсі приїзд Лори Лумер для нас позитивний. За нею можуть приїхати й інші. Усім хочеться побути в центрі уваги. І це дає можливість поступово руйнувати міф про "загадкову російську душу", про "велику російську культуру" та інші російські міфи.  На перший погляд це дрібниці. Але саме з таких дрібниць складається психологія пересічного американця чи європейця. Можливо, саме тоді в американській політичній еліті Росія остаточно перестане сприйматися як потенційний партнер і стане тим, ким вона є насправді – ворогом.

– Для України така зміна настроїв в американському суспільстві дуже одно корисна…

– Безумовно. Головне, щоб ця тенденція продовжувалася і посилювалася. І щоб вона переросла у реальне співробітництво між Збройними силами США та України. Я маю на увазі обмін розвідувальною інформацією, допомогу в організації війська, нові технології. Американці можуть дати Україні значно більше саме в цих сферах. Це не ті фактори, які самі по собі виграють війну. Але це ті додаткові переваги, які допоможуть Україні значно краще пройти найближчі місяці війни.

– Президент Зеленський говорить, що їде до США, зокрема для обговорення можливої зустрічі представників України, США і Росії, яка може відбутися восени. Це лише політичний сигнал про готовність України до переговорів? Чи після зустрічі з Трампом справді може щось змінитися?

– Це насамперед нагадування американському істеблішменту про те, що саме Україна хоче переговорів, щоб припинити війну. А Росія такої зустрічі не хоче, тому що не хоче завершення війни. Ми – мирна нація, вони – агресор. Вони розпалюють війну. Американці виступають за мир. Відповідно, вони повинні робити з цього висновки. Саме в цьому головний зміст таких заяв.

–Тобто жодного реального пожвавлення переговорного процесу найближчим часом очікувати не варто?

– Для Володимира Путіна початок справжніх переговорів означає визнання того, що він не може перемогти Україну. А якщо він визнає, що не може перемогти Україну, то це означатиме кінець його політичного образу.