Блог | Зміна політики щодо Білорусі: загравання Заходу з Лукашенком і стратегічна мета України

І подзвонив Макрон Лукашенку вперше за чотири роки, і було це 24 травня, одразу після того, як російські ракети вдарили по Києву. І сказав йому: не втягуйся у війну, бо будуть наслідки. І побачив Лукашенко, що добре воно. І послав Трамп свого посланця Коула до Мінська, і домовився Коул про звільнення 430 політв'язнів, і зняв Трамп санкції з білоруських калійних компаній. І побачив Лукашенко, що добре і це. І попросив Трамп Україну, щоб і вона зняла санкції і допомогла переконати Європу. І відмовилася Україна. І прийняв Зеленський Тихановську, і оголосив Сибіга нові санкції, і було це всупереч Вашингтону і Парижу. І побачив Лукашенко, що є ще люди, яких не обдуриш.  

Епічна така історія складається)

Те, що відбувається навколо Білорусі цього тижня, детально і глибоко висвітлюється аналітиками. Хочу підняти додатковий важливий контекст. German Marshall Fund задокументував чотири цикли санкцій і послаблень між Заходом і Мінськом з 1997 року, і кожен раз схема однакова.

Лукашенко фальсифікує вибори або тисне протести, Захід вводить санкції, Лукашенко чекає рік-два, потім звільняє кількох в'язнів і починає подавати сигнали про зближення із Заходом і дистанціювання від Москви, Захід послаблює тиск, Лукашенко бере пільги і повертається до Москви. Зараз у нас четвертий раунд за 25 років: у 2020-му Лука розігнав 300 тисяч протестувальників і посадив тисячі, а з літа 2024-го знову звільняє в'язнів кількома партіями і отримує санкційні поступки від Вашингтона.

Є один образ з арабської літератури, який тут пасує краще за будь-який підручник. Шахерезада кожну ніч розказує султану нову казку, щоб її не стратили вранці. Лукашенко грає Шахерезаду з 1994 року: султани міняються, то Клінтон, то Буш, то Обама, то Трамп, то Макрон, а казка завжди одна і та сама, дайте мені послаблення, і я відірвусь від Москви. Тридцять років одна і та сама обіцянка, жодного разу не виконана, і кожного разу новий західний лідер чомусь вірить, що саме йому Лукашенко каже правду.

І ось тут Україна робить щось, чого раніше не робила. Наш міністр закордонних справ на спільній пресконференції з Тихановською сказав прямо: "Не треба мати ілюзій, що будь-яке послаблення дозволить відтягти Білорусь зі сфери впливу Росії. Не вдасться. Режим занадто інкорпорований, занадто інтегрований з росіянами." Це прямий виклик позиції Вашингтона і Парижа, зроблений публічно, і для країни, яка залежить від західної допомоги, це крок надзвичайно сміливий.

Але Київ має аргументи, яких ні Вашингтон, ні Париж не мають. Тисяча кілометрів спільного кордону з Білоруссю, довшого ніж сухопутний кордон з Росією, і саме звідти у 2022-му прийшли танки на Київ, і саме звідти зараз керують далекобійними дронами. Полк Каліновського, білоруські добровольці у складі ЗСУ, які у разі звільнення Білорусі претендуватимуть на роль нової еліти, пов'язаної з Києвом, а не з Москвою. І репутація країни, яка розуміє Росію і її сателітів краще за будь-яку західну столицю.

Якщо подивитися на карту, вільна Білорусь змінює геополітику Центральної Європи радикальніше, ніж навіть вступ України в НАТО. Калінінград стає повністю оточеним. Балтійський коридор відкривається. Тисяча кілометрів північного кордону перетворюється із загрози на союзний тил. І саме тому Лукашенко для Путіна є стратегічною необхідністю, яку Кремль утримуватиме будь-якою ціною, і саме тому зняття санкцій з Мінська це не жест доброї волі, а подарунок Москві.

Лукашенко продовжить розказувати казки кожному новому султану, бо він це робить тридцять років і зупинятися не збирається.

Тож можна вітати нашу сміливу і непоступливу політику щодо Білорусі - це той камінь у фундамент європейської безпеки, який має шанс бути надзвичайно важливим.