Блог | Якою буде наступна війна після встановлення миру

Дискусії про те, чим завершиться війна Росії проти України та які наслідки вона матиме для світу, не припиняються. Проте з кожним днем стає дедалі очевидніше, що нам слід поставити інше запитання: не лише яким буде мир після цієї війни, а й якою буде наступна війна після встановлення миру.

Війна Росії проти України є безпрецедентною в багатьох аспектах. Це перша колоніальна війна, яку веде постійний член Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй, озброєний ядерною зброєю. Вторгнення Росії до Грузії стало раннім попередженням, однак не мало колоніального характеру, оскільки окуповані території не були формально включені до складу РФ. Війни США на Близькому Сході також не були колоніальними кампаніями. Натомість метою Москви в Україні стало знищення української державності та поглинання українських територій.

Ця війна докорінно змінила як засоби ведення війни, так і самі принципи проведення воєнних операцій. Досвід, здобутий на полях битв в Україні, засвоюється з надзвичайною швидкістю – не лише цифровими платформами Palantir, а й військовими системами Китаю і навіть КНДР. Сама Росія безперервно й у режимі реального часу вдосконалює свої ракети та безпілотники, намагаючись долати оборонні спроможності, створені ЗСУ. Поки що Україна зберігає перевагу в цих технологічних перегонах, але боротьба ще далеко не завершена.

Майбутні війни навряд чи розпочинатимуться з перетину кордонів бронетанковими колонами, масштабного застосування великих бойових кораблів або масованих артилерійських обстрілів. Вони починатимуться з широкомасштабних кібератак на військові системи командування та управління, мережі зв’язку, енергетичну інфраструктуру, фінансові системи та інші об’єкти критичної цивільної інфраструктури. Що тісніше суспільство пов’язане цифровими мережами, то руйнівнішим може стати цей початковий етап війни.

Кіберзброя наступного покоління працюватиме на основі штучного інтелекту. Незалежно від того, чи будуть такі системи цілком автономними, чи діятимуть під ретельним контролем людини, їх навчатимуть на вузькоспеціалізованих даних про потенційних противників – структуру їхніх збройних сил, уразливості критичної інфраструктури, військові навчання, оперативні доктрини та бойовий досвід.

Друга хвиля, найімовірніше, передбачатиме одночасне застосування тисяч безпілотників, оснащених штучним інтелектом. Їхнім завданням буде виведення з ладу систем протиповітряної та протиракетної оборони, руйнування ключових об’єктів інфраструктури й завдання ударів по особливо важливих цивільних об’єктах, зокрема лікарнях. Одночасно атак зазнають логістичні мережі, транспортні вузли та склади, де зберігаються паливо, медикаменти й продовольство. Лише після досягнення цих цілей у бій вводитимуть звичайні збройні сили – якщо на той момент у цьому ще залишатиметься потреба.

Навіть відносно прості математичні моделі сучасної війни, в якій беруть участь як люди-оператори, так і автономні системи, незмінно приводять до одного важливого висновку: щойно автономні платформи досягають достатнього рівня оперативної ефективності, потреба наражати військовослужбовців на небезпеку безпосередньої участі в бойових діях істотно зменшується. Безпілотні системи великої дальності та кібернетичні спроможності фактично позбавляють противника стратегічної глибини. Географія, яка колись була одним із найпотужніших оборонних ресурсів будь-якої держави, швидко втрачає значну частину свого традиційного значення.

Можливість застосовувати силу дистанційно й без безпосереднього фізичного контакту докорінно змінить саме поняття поля бою. Коли безпілотники регулярно перетинають повітряний простір третіх країн, а походження складних кібератак неможливо встановити з достатньою впевненістю, традиційні уявлення про лінію фронту, територіальний контроль і навіть сам акт агресії стають дедалі розмитішими.

Штучний інтелект, який за своїми можливостями наближається до людського рівня мислення, зрештою може виявитися здатним без прямого втручання людини обирати не лише тактичні дії, а й стратегічні цілі. У такому разі проблематичним стане навіть саме визначення перемоги. Ще важче уявити, які переваги у "перемозі" побачить система штучного інтелекту, що діятиме відповідно до власної логіки оптимізації.

Цифровий суверенітет невдовзі стане таким самим фундаментальним складником державності, як і територіальний суверенітет. Центри обробки даних та обчислювальні потужності перетворяться на стратегічні ресурси, які необхідно буде захищати за будь-яку ціну, – і водночас на пріоритетні цілі для ворожих атак. Цифрове шпигунство, маніпулювання даними та кібердиверсії, спрямовані на спотворення інформації, на основі якої системи штучного інтелекту ухвалюють рішення, ймовірно, стануть визначальними рисами майбутніх конфліктів, а також новими інструментами тероризму і превентивної війни.

Нещодавні військові операції США та Ізраїлю проти Ірану також дають ще один важливий урок. Мережецентричні структури управління виявилися значно стійкішими за централізовані системи. Вони дають військовим і цивільним інституціям змогу продовжувати роботу навіть тоді, коли найвище політичне або військове керівництво не може підтримувати зв’язок чи віддавати накази. Це свідчить про те, що уряди мають докорінно переосмислити як систему цивільного врядування, так і військове командування, створивши децентралізовані структури із чітко делегованими повноваженнями на кожному рівні та регулярно відпрацьовуючи їхню роботу в реалістичних умовах.

Сьогодні такі приготування можуть здаватися передчасними. Але це не так. Розпочинати їх необхідно вже зараз.

Сподівання на те, що Росія та її складові частини найближчим часом самі собою перетворяться на співтовариство демократичних держав, які мирно співіснуватимуть із сусідами, належать радше до царини фантастики, ніж стратегічного аналізу. Так само мало підстав сподіватися, що зміниться Китай.

Людство щойно прожило, можливо, найтриваліший період у сучасній історії – майже 80 років – без великої війни між провідними державами. Однак цей період завершився поверненням ідей, які, як вважалося, назавжди відійшли в минуле: фашизму, імперського панування, геноциду та колоніального завоювання. Це сталося попри безпрецедентний технологічний прогрес і десятиліття, витрачені на розбудову міжнародного порядку, заснованого на правилах, а не на силі. Отже, виклик, що постає перед нами, полягає не лише в забезпеченні миру після нинішньої війни. Ми повинні підготуватися до характеру воєн, які можуть розпочатися після неї, – і подбати про те, щоб демократичні суспільства були готові ще до початку цих воєн.