Блог | Українське правосуддя між минулим і сучасністю: чому суди продовжують спиратися на нечинні норми та ігнорують стандарти ЄСПЛ

9 жовтня 2025 року Європейський суд з прав людини оприлюднив рішення у справі "Monakhov and Others v. Ukraine", чергово нагадуючи українським судам про їхній обов’язок не лише знати закон, але й застосовувати практику ЄСПЛ як джерело права.

Відео дня

На цьому тлі справа колишнього голови Державної фіскальної служби Романа Насірова знову опинилася в центрі уваги правничої спільноти — тепер уже у контексті питання справедливості, пропорційності та правової аргументації у рішеннях Вищого антикорупційного суду.

Прийнявши  до розгляду скаргу Насірова Р.М., ЄСПЛ визнав її прийнятною не лише в частині ненадання належної медичної допомоги, а окремо констатував надмірну тривалість досудового тримання під вартою, недостатні підстави для досудового тримання під вартою, ненадійність підстав наведених судом, нездатність судом вести провадження з належною ретельністю протягом періоду тримання під вартою, відсутність або неналежна компенсація за незаконний арешт або тримання під вартою; відсутність ефективного засобу правового захисту у національному законодавстві щодо неналежного лікування під час тримання під вартою.

Ситуація з рішеннями Вищого антикорупційного суду у справі Насірова Романа Михайловича викликає закономірне занепокоєння, адже вкотре демонструє небезпечну тенденцію — ігнорування судами стандартів, визначених Європейським судом з прав людини, та нехтування принципом верховенства права. Попри багаторічні зауваження ЄСПЛ щодо практики застосування запобіжних заходів в Україні, судова колегія ВАКС у цій справі, продовжує спиратися на припущення, загальні фрази та навіть застарілі нормативні документи, тим самим підтримуючи в повній мірі позицію сторони обвинувачення.

Захист Насірова Р.М. неодноразово посилався на релевантні рішення ЄСПЛ у справах "Невмержицький проти України", "Мельник проти України", "Корбан проти України", "Єлоєв проти України", "Осипенко проти України", "Нечипорук і Йонкало проти України", "Макаренко проти України"  "Тодоров проти України", "Хайредінов проти України", "Тимошенко проти України", "Москаленко при України" та інших, однак їх позиції категорично були проігноровані Вищим антикорупційним судом.

Європейський суд наголошував, що виконання його рішень — це не технічна вимога, не формальність, а показник цивілізаційної зрілості держави. Повага до міжнародних стандартів — не опція (улюблене слово головуючого в цій справі), а обов’язок, ігнорування сучасних європейських принципів правосуддя означає рух назад — у добу, коли припущення переважали докази, а формальність переважала право.

Адвокати Насірова Р.М. окремо звертали увагу колегію суддів ВАКС на рішення у справі "Комар та інші проти України" від 22 червня 2023 року. Цим рішенням ЄСПЛ вкотре встановив порушення Україною  статті 5 Конвенції через дії суддів та зазначив, що національні суди використовували припущення при обранні та продовженні запобіжного заходу; не аналізували можливість застосування альтернативних, більш м’яких заходів; продовжували тримання під вартою, посилаючись на обставини, які давно втратили актуальність; не враховували особисте становище обвинувачених, яке могло зменшити ризики втечі або впливу на слідство; і не проявили належної ретельності у розгляді справ, що призвело до надмірного тримання людей під вартою.

ЄСПЛ прямо вказав: такі порушення — не поодинокі, вони є системними. Більше того, подібні зауваження Україна отримує вже понад десять років, але судова практика залишається інертною. І кожне нове рішення Суду лише поглиблює враження міжнародної спільноти, що ми не здатні вчитися навіть на власних помилках.

Рішення ЄСПЛ у справі "Монахов та інші проти України" від 09 жовтня 2025 року не стало сенсацією для ВАКС — але воно стало черговим дзеркалом, у якому ми знову побачили проблеми, які умисно підсилюють судді.

Зокрема  "вишенькою на торті" стала поведінка колегії суддів Вищого антикорупційного суду, які з очевидним бажанням обґрунтувати необхідність тримання під вартою Романа Насірова, не знайшовши правових підстав у чинному законодавстві, для підтвердження власної позиції на користь більш жорсткого обмеження свободи,  вдалася до використання неактуальної норми сорокарічної давності.

У своїх ухвалах колегія суддів посилалася на Рекомендацію Комітету Міністрів Ради Європи R(80)11 від 27 червня 1980 року "Про взяття під варту до суду", — документ, який ще у 2006 році Радою Європи був замінений та виведений з пріоритету, а в сфері застосування стандартів з тримання під вартою, для держав‑членів, рекомендовано до застосування  Rec (2006)13 як сучасніший стандарт.

ВАКС обґрунтовував необхідність тримання під вартою Насірова Р.М., посилаючись на статтю 5 Рекомендацій від 27 червня 1980 року, у якій зазначено, що "при розгляді питання про необхідність тримання під вартою судовий орган повинен брати до уваги обставини конкретної справи, у тому числі характер і тяжкість інкримінованого злочину".

Після того, як сторона захисту звернула увагу суду на оновлений, протилежний стандарт Рекомендацій, колегія ВАКС припинила посилання на документ 1980 року — що чітко простежується в подальших судових ухвалах. Проте сам факт використання застарілої норми свідчить або про поверхневу правову обізнаність суддів, або про свідоме ігнорування чинних міжнародних стандартів. Така аргументація виглядає більш ніж дивною в контексті сучасних європейських підходів, адже навіть у самій Рекомендації 1980 року ці положення не мали обов’язкової сили, а лише носили рекомендаційний характер.

Актуальна ж Рекомендація Rec(2006)13 визначає зовсім інші принципи. Вона виходить із презумпції невинуватості та фундаментальної важливості права людини на свободу. Комітет Міністрів наголошує, що тримання під вартою може застосовуватись лише у виняткових випадках, має бути ретельно обґрунтованим і використовуватись виключно тоді, коли інші заходи не здатні забезпечити належний перебіг правосуддя.

У документі прямо вказано на неприпустимість застосування арешту як "запобіжного покарання" та на необхідність враховувати шкоду, яку завдає позбавлення волі людині, що зрештою може бути визнана невинуватою. Особливий акцент зроблено на соціальних наслідках ув’язнення: руйнуванні сімейних зв’язків, втраті роботи, психологічному тиску та довгострокових наслідках для життя особи.

Rec(2006)13 також передбачає низку альтернативних заходів, які можуть забезпечити належну процесуальну поведінку особи без застосування арешту. Серед них — обов’язок з’являтися до суду, електронний моніторинг, обмеження на відвідування певних місць, заборона контактів із визначеними особами, здача паспорта чи інші фінансові гарантії. Застосування цих механізмів — стандартна практика у більшості європейських країн, які орієнтуються не на покарання до вироку, а на баланс між правами особи і цілями правосуддя.

Особливо показовим є пункт 10 Рекомендації Rec(2006)13, який прямо закликає уникати тримання під вартою осіб, що мають основну відповідальність за дітей. Це не просто декларація, а визнання гуманістичного принципу — суд має враховувати соціальні наслідки кожного свого рішення, особливо коли йдеться про сімейні обставини.

У цьому контексті використання ВАКСом нечинних норм виглядає як приклад небезпечної правової інерції. Судова система, яка позиціонує себе як взірець антикорупційного правосуддя, не може дозволяти собі помилки, що підривають довіру до неї на міжнародному рівні. Причому ці нечинні Рекомендації виправдовували саме те, проти чого бореться сучасна європейська правова система: широке, майже автоматичне застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

І ось тут ми повертаємось до головного питання — не лише юридичного, а й морального: як довго українські суди дозволятимуть собі ігнорувати міжнародні стандарти, під якими підписалася держава? Як довго ми ще будемо бачити в судових ухвалах посилання на неіснуючі норми, шаблонні фрази про "ризик втечі", без будь-якого аналізу реальних обставин справи?

Як адвокат, який представляв інтереси Романа Насірова у ЄСПЛ,  можу впевнено сказати: рішення Суду у Страсбурзі — це не про конкретну особу, а про системну хворобу, яка вражає всю судову систему. І якщо цю хворобу не лікувати, то ми ризикуємо остаточно втратити довіру як власних громадян, так і міжнародних партнерів.

Судова реформа — це не нові стіни і не гучні заяви про "оновлення кадрів". Це передусім нова культура мислення суддів, здатність бачити у людині не об’єкт підозри, а суб’єкт права. І поки ця культура не стане нормою, кожне рішення ЄСПЛ проти України залишатиметься не попередженням, а вироком — системі, яка забула своє призначення.

Система правосуддя — це обличчя держави перед власними громадянами та перед міжнародною спільнотою. І, на жаль, в Україні це обличчя досі часто має риси не правової держави, а держави припущень, шаблонів і рішень "під настрій". Останні події у справі Романа Насірова лише підсвітили те, про що роками наголошував Європейський суд з прав людини: у наших судах і досі плутають обґрунтовану підозру з презумпцією вини, а поняття свободи — з примхою суду та сторони обвинувачення.

Предметом скарги Романа Насірова до Європейського суду було кілька пунктів, які охоплювали вищевказані та нижче наведені аспекти.

Так, адвокати Насірова Р.М.  звертали увагу на небезпечну тенденцію ВАКС, яка полягає у вибірковості цитувань рішення ЄСПЛ, ігнорування контексту, проблему із релевантним застосуванням практики Європейського Суду, де до певних правовідносин застосовуються рішення ЄСПЛ та норми законодавства, які, просто кажучи, "не про те". Це викривлює правові позиції, перетворюючи міжнародні стандарти на інструмент виправдання свавільних рішень. Верховний Суд України ще у 2019 році підтвердив: практика ЄСПЛ не може застосовуватися проти обвинуваченого, адже її мета — гарантувати захист від державного свавілля, а не легалізувати його.

Проявом правової деформації стала практика визначення ВАКС надмірно високих розмірів застави у справі цій справі — спочатку 523 мільйони гривень, а згодом 261 мільйон. Такі суми у десятки разів перевищують межі, встановлені Кримінальним процесуальним кодексом. Відповідно до практики ЄСПЛ, зокрема у справах "Георгієва проти Болгарії" та "Істоміна проти України", застава має бути співмірною платоспроможності особи, а не тяжкості обвинувачень. Європейський суд неодноразово наголошував: застава не може перетворюватися на непрямий механізм арешту, коли її розмір робить свободу фактично недосяжною.

Водночас ВАКС, обґрунтовуючи розмір застави, послався на справу "Мангурас проти Іспанії", у якій ЄСПЛ визнав правомірною заставу в три мільйони євро. Але контекст тієї справи був зовсім інший.

Зазначена справа стосується обставин, за яких громадянин Греції, був капітаном судна "Престиж"(Prestige), яке у 2002 році під час плавання вздовж іспанських берегів у зв’язку з протіканням в корпусі судна вилило в Атлантичний океан 70 000 тон мазуту, який перевозився. Витік вантажу спричинив екологічну катастрофу, вплив якої на морську флору і фауну тривав кілька місяців і поширився аж до французького узбережжя.

Суд зазначив, що хоча розмір застави повинен оцінюватися, як правило, з огляду на особу обвинуваченого і його майновий стан, за певних обставин не було безпідставним врахування також суми збитку, відповідальність за який покладається на обвинуваченого.

Заявник був позбавлений свободи протягом 83 днів і був звільнений після подання банківської гарантії на суму 3 000 000 євро (120 млн грн на сьогодні). У той час як сума застави, швидше за все, перевищувала платоспроможність самого заявника, національні суди прагнули врахувати, на додаток до особистої ситуації заявника, також тяжкість злочину, у вчиненні якого він обвинувачувався, а також його "професійне середовище".

Тому Суд повинен був переконатися в тому, чи підхід був сумісним з пунктом 3 статті 5.

Суд вважав, що при тлумаченні вимог пункту 3 статті 5 повинні були враховуватися нові реалії, а саме зростаюче і виправдане занепокоєння в Європі і на міжнародному рівні у зв’язку з екологічними злочинами, а також тенденцію до використання кримінального права як засобу забезпечення виконання екологічних зобов’язань, встановлених європейським та міжнародним правом.

Оскільки зростаючий стандарт в галузі захисту прав людини відповідно і неминуче вимагав більшої твердості при оцінці порушень фундаментальних цінностей демократичних суспільств, при визначенні розміру застави не можна виключати прийняття до уваг професійного середовища, яке сформувало обставини для даної діяльності, з метою забезпечення ефективності даного заходу.

Враховуючи винятковий характер даної справи і величезний екологічний збиток, заподіяний забрудненням морського середовища у масштабах, які рідко зустрічалися, навряд чи було дивним, що судові органи влади скоригували суму для звільнення під заставу з рівнем передбачуваної відповідальності для забезпечення того, щоб винні не мали стимулу уникнути правосуддя і знехтувати заходами безпеки.

Відсутня була певність, що розмір застави, встановлений виключно з урахуванням майнового стану заявника, був би достатнім для забезпечення його явки у судове засідання. Крім того, сам факт, що платіж був зроблений Страховиком судновласника, очевидно, підтверджував, що іспанські суди, посилаючись на "професійне середовище" заявника, по суті, зробили правильний висновок про наявність відносин між заявником та поручителями.

Таким чином, іспанські суди достатньо врахували особисту ситуацію заявника, зокрема, його статус працівника судновласника, його професійні стосунки з поручителями, його громадянство та місце постійного проживання, а також відсутність зв’язків в Іспанії і його вік.

З урахуванням особливого контексту даної справи і катастрофічних екологічних й економічних наслідків розливу мазуту, органи влади виправдано прийняли до уваги тяжкість даного злочину і розмір збитків, спричинених заявником.

Викладене дозволяє дійти висновку, що обставини кримінального провадження щодо Насірова Р.М. не є релевантними до справи "Мангурас проти Іспанії", при цьому не стільки скільки з відмінності характеру та наслідків кримінального правопорушення, скільки з тієї причини, що відповідальність Мангураса, як капітана судна, була застрахована.

При цьому, 523 млн і 261 млн. грн. застави, які з переведенням на день розгляду справ Насірова Р.М. в чотири рази та двічі більша ніж у Мангураса, яку ЄСПЛ визнав як виключно велику.

Також обставини справи Мангураса спричинили очевидно екологічну катастрофу світового масштабу (тобто це очевидний факт, т.я мазут плавав у морі), на відміну від обставин справи Насірова Р.М. щодо наявності взагалі події злочину, яку ще слід довести. І на кінець, Мангурас перебував ув’язненим 83 дні, а Роман Насіров 608 днів.

Аналогічно доцільно згадати вже неодноразово коментовану юристами справу "Ілійков проти Болгарії", на яку одночасно посилаються і сторона захисту, і сторона обвинувачення, і сам ВАКС. Зокрема, у справі Насірова Р.М. колегія суддів посилалася на пункт 80 рішення, де зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризику переховування або повторного вчинення злочинів. Суд визнає, що, з огляду на серйозність обвинувачень, органи влади могли вважати існування такого ризику встановленим із самого початку.

Втім, пункт 80 зазвичай вирвано з контексту. Далі, у пунктах 81, 83, 85–87, ЄСПЛ чітко вказує, що тяжкість обвинувачень сама по собі не може виправдовувати тривале тримання під вартою та що відбулося порушення п.п. 3, 4 ст. 5 Конвенції. Пункт 81 прямо зазначає: "Суд уже неодноразово наголошував, що тяжкість обвинувачень сама по собі не може бути виправданням тривалих періодів запобіжного ув’язнення" (рішення у справі "Єчюс проти Литви"). Саме цей контекст свідомо ігнорувався ВАКС, що призвело до спотворення сутності справи та ухвалення рішення ЄСПЛ проти держави України.

Ситуація у справі Насірова яскраво демонструє, що принцип jura novit curia — "суд знає закони" — в Україні часто залишається лише декларацією. Коли резонансні процеси перетворюються на публічні шоу, у яких важливіше створити враження "суворого правосуддя", ніж забезпечити верховенство права, страждає не лише окрема людина, а й держава в цілому. Правосуддя — це не помста і не страхування від ризиків, це рівновага між законом і людяністю. Кожне нове рішення ЄСПЛ проти України — це не просто черговий міжнародний осуд, а нагадування, що ігнорування стандартів справедливого суду обходиться нам занадто дорого — і у фінансовому, і в репутаційному сенсі.

Щодо присудженої суми ЄСПЛ Насірову Р.М. в розмірі 9 750 євро, необхідно ще раз наголосити, що заявник, як і в першій справі ЄСПЛ № 56387/11 від 14 листопада 2024 року, в якій також присуджено стягнення з держави Україна на користь заявника в розмірі 2 350 євро, так і в справі № 8375/24, заява від 22/03/2024, не просив Суд стягнути моральну чи матеріальну шкоду на його користь.

Відповідно до практики ЄСПЛ, якщо заявник не ставить вимогу про стягнення справедливої сатисфакції (або відмовляється від неї), Суд  все одно може розглянути питання про присудження сатисфакції за власною ініціативою.

Стаття 41 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачає, що якщо Суд визнає, що мало місце порушення Конвенції, і якщо внутрішнє право держави-відповідача передбачає лише часткове відшкодування, Суд може, якщо це необхідно, присудити справедливу сатисфакцію постраждалій стороні.

ЄСПЛ має дискрецію щодо присудження сатисфакції. Навіть якщо заявник не вимагає сатисфакції або прямо відмовляється від неї, Суд може вирішити присудити сатисфакцію, якщо вважатиме це необхідним для забезпечення справедливості.

При цьому Суд враховує різні фактори, такі як: характер порушення: серйозність порушення та його вплив на заявника; наслідки порушення: чи мало порушення суттєві наслідки для заявника; внутрішнє право держави-відповідача: чи передбачає внутрішнє право держави-відповідача адекватне відшкодування.

Присудження сатисфакції Судом, навіть якщо заявник не ставив такої вимоги, підкреслює важливу роль ЄСПЛ у забезпеченні не тільки захисту прав людини, але й у відновленні справедливості у випадках порушень Конвенції.

На разі, Насіровим Р.М., незважаючи на відкрите виконавче провадження щодо отримання компенсації за рішенням ЄСПЛ у справі "Трапезнікова та інші проти України" від 14 листопада 2024 року, кошти не отримано, прийнято рішення про перерахунок сум в розмірі 2 350 євро та 250 євро на забезпечення обороноздатності нашої держави. Щодо розпорядження Насіровим Р.М. присудженої сатисфакції за рішенням ЄСПЛ від 9 жовтня 2025 року у справі "Монахов та інші проти України",  в розмірі 9 750 євро та 250 євро, Міністерство юстиції України буде повідомлено про прийняте рішення після відкриття провадження щодо стягнення вказаних сум з держави, однак безумовною позицією Насірова Р.М. є те, що ці кошти не будуть стягуватися на особистий рахунок.

Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZ.UA – запосиланням...