Сценарії для РФ та що робити Україні для перемоги

14 хвилин
20,9 т.
Сценарії для РФ та що робити Україні для перемоги

Автори: Валерій Пекар, Дмитро Золотухін, Святослав Гніздовський, Олег Магалецький

Відео дня

Все більше людей в Україні та у світі розуміє, що ключ до завершення війни треба шукати там же, де був ключ до її початку, – в Кремлі. Навіть найбільша військова перемога Збройних сил України не означатиме, що відтоді Україна є в безпеці. Бо навіть після військової поразки російська імперія збереже свою агресивну сутність, на її чолі буде все той же путін або його правонаступник (“путін 2.0"), з ядерним арсеналом, військово-промисловим комплексом та агресивно-отруйним телебаченням. А значить, імперія повернеться для удару у відповідь, як це сталося між першою і другою Чеченськими війнами.

Саме тому аналіз можливих сценаріїв розвитку подій в росії починає турбувати все більше людей в Україні та за її межами. Спробуємо окреслити сценарний простір. Перший такий аналіз був зроблений ще на початку 2015 року. З того часу внутрішньоросійська та світова ситуація кардинально змінилися. Як же виглядає сценарний простір на даний момент?

Передусім треба сказати, що прив'язувати всі зміни в росії до смерті чи усунення путіна (як це робить, наприклад, Герман Пірчнер у чудовій аналітичній роботі "Після Путіна"), на наш погляд, не є конструктивним. Сама по собі смерть путіна (так само, як і підписання мирної угоди після виведення російських військ) не вирішує жодної проблеми, принаймні для України, – хіба що дає невеликий перепочинок, поки в Кремлі консолідується влада, але оскільки нині саме Україна має стратегічну ініціативу у війні, то такий перепочинок для нас корисний мінімально. Темп та структуру операцій нині нав'язують Збройні сили України, а на час консолідації влади особливих змін у російській політиці не передбачається.

Отже, нас цікавитиме передусім не життя і смерть путіна, а зміна характеру російського режиму. В цей аналіз ми будемо включати всі сценарії, навіть дуже малоймовірні, щоб окреслити весь сценарний простір та зрозуміти, де лежить український інтерес, який напрямок розвитку подій вигідний для України.

1. Сценарії консолідації влади

Перша група сценаріїв включає різні варіанти збереження імперського режиму. Сюди відносяться:

1.1. Трансфер влади всередині вищих еліт та укладання мирної угоди.

Підписання новим керівництвом росії мирної угоди з Україною після виведення російських військ. Мається на увазі повне виведення військ, бо на даний момент українське суспільство, політичне керівництво та Збройні сили на часткове виведення не погодяться, хоча не будемо скидати з рахунку і такий варіант, якщо суттєво зміняться обставини. Але навіть повне виведення військ, як вже зазначалося, не влаштовує Україну, бо є просто перепочинком перед наступною фазою вторгнення – перепочинком, якого так прагне нині російське керівництво. (Не слід думати, що за час перепочинку Україна вступить в НАТО, яке дасть гарантії безпеки, взявши на себе зобов'язання воювати за Україну. Фактична інтеграція в НАТО йде повним ходом, але юридичних зобов'язань в ході війни ніхто на себе не братиме, тож нам треба захищати себе самим.)

Трансфер влади та укладання мирної угоди потрібні російським елітам для того, щоб хоча би частково зняти санкції й відновити сили. Тут є варіанти:

1.1.1. Успішний керований трансфер влади після смерті чи усунення путіна. Сценарій "Палацовий переворот" – типовий для росії спосіб передачі влади, а стежкозалежність (path dependence, тобто повторення історією попередніх патернів) в росії доволі сильна. Правда, зовсім незрозуміло, як клани (“башти Кремля") домовляться між собою в умовах відсутності будь-яких механізмів правонаступництва (немає навіть аналогу радянського Політбюро). Конкурентні силові структури просуватимуть своїх кандидатів, але інструментів узгодження інтересів не існує, тож залишається лише силове протистояння (і тут стануть у пригоді приватні та корпоративні армії).

1.1.2. Успішний керований трансфер влади за згоди (можливо, й ініціативи) самого путіна – операція "Наступник", в даному випадку дуже схожа на операцію "Медведев". Всі важелі влади залишаються у путіна (можливо, трохи нагадує пару Назарбаєв – Токаєв), а Заходу й Україні демонструється новий привабливий персонаж з путінського оточення – "голуб миру". Сценарій реального відходу від влади, як це зробив свого часу Єльцин, для путіна неможливий: в нинішній ситуації навряд чи хтось зможе гарантувати йому безпеку та збереження статків, бо все зайшло аж надто далеко.

1.1.3. Мирну угоду може підписати і сам путін. Питання, чи він при цьому збереже владу і життя, але це неважливо. Так чи інакше, цей сценарій переходить в один із двох попередніх.

1.2. Трансфер влади до "нових облич".

Мета введення "нових облич" може бути різною, залежно від того, хто переможе у боротьбі всередині вищих еліт, – "яструби" чи "голуби".

1.2.1. Операція "Білогвардійці": до влади приходять представники крайніх радикалів-мілітаристів (“воєнкори" тощо) з метою надати новий поштовх продовженню "Вітчизняної війни". Незрозуміло, наскільки цього захочуть еліти, – отже, цей сценарій може бути схожим на "ГКЧП" зразка 1991 року й швидко призведе або до розвалу системи (див. нижче "сценарій Буґайського"), або до описаної нижче сталінізації.

1.2.2. Операція "Навальний": до влади приводять сьогоднішніх дисидентів-псевдолібералів з метою якомога швидше замиритися із Заходом та зняти санкції. "Яструби" при цьому мріятимуть про швидке відновлення ВПК та повернення до воєнних дій після поновлення спроможності, а "голуби" – про повернення росії до клубу пристойних держав.

Тут треба додати, що "російська ліберальна опозиція" по своїй суті не є ні російською, ні ліберальною, ні опозицією: ці люди піклуються лише про власні статуси та статки й не мають жодної програми для своєї країни. Вірити в те, що після смерті путіна або внаслідок організованих путіністами вільних демократичних виборів до влади прийдуть демократи, – це те саме, що вірити в рожевих єдинорогів. У демократів немає механізмів потрапляння у владу, вільних виборів в росії не буває, а навіть якщо би були, то перемога на них дісталася би тим політикам, які підтримували й підігрівали би притаманні більшій частині населення імперські прагнення та ресентимент. Якби у післяпутінській росії раптом сталися би вільні вибори (наприклад, під контролем рожевих єдинорогів), то перемогла би на них партія з відверто нацистською програмою.

Але ми домовилися не скидати з рахунку навіть дуже малореальні сценарії на кшталт реального перезавантаження під впливом перемоги "голубів".

1.2.3. Сценарій "Горбачов" – спроба м'якого перезавантаження шляхом відкручування гайок призводить до швидкого розпаду системи. Коли силовики та пропагандисти втрачають реальну владу, систему більше нічого не тримає разом.

1.2.4. Сценарій "Фредерік де Клерк" – малоймовірно, але до влади приходить та частина вищих еліт, яка бажає реального, а не уявного перезавантаження системи – реальної демократизації та деімперіалізації. Конфлікт з імперцями неминучий, і цей сценарій переходить у "Смуту" (див. нижче).

Так чи інакше, для консолідації влади потрібен час (за російськими прецедентами – від 4 до 10 років). Новим правителям потрібно буде заручитися одностайною підтримкою всіх російських інституцій, що є джерелами влади (через їхній юридичний чи силовий потенціал), а таких чимало, й їхні інтереси часто протилежні. Трансфер влади ризикує призвести до смути (нижче описаний сценарій "Башти Кремля"), радше ніж до стабілізації ладу.

Наступна група сценаріїв пов'язана з консолідацією чинної системи влади.

1.3. Адаптація та консолідація імперської системи без трансферу влади.

Тут також можливі принаймні два варіанти.

1.3.1. Сталінізація: переведення всієї системи на воєнні рейки та продовження війни, після нетривалого миру, з використанням всіх сил і засобів, включно зі зброєю масового ураження та масовими репресіями всередині країни. Цей сценарій можливий, якщо Захід вважатиме необхідним збереження єдності росії за будь-яку ціну. Сталінізація також може бути наслідком невдалого антипутінського путчу або приходу до влади наступників путіна з табору "яструбів".

1.3.2. Іранізація: формальне замирення (у тому числі після військової поразки) й закриття системи всередині себе на основі фундаменталістської ідеології, підкріпленої репресіями, як непогано описано у "Дні опричника" В.Сорокіна.

Зауважимо, що російська політична система й економіка можуть успішно існувати в такій моделі десятиліттями. Люди готові терпіти злидні заради нав'язаних пропагандою цілей, а повністю перекрити грошові потоки в бюджет ніколи не вдасться, тобто фінансувати війну можна практично безкінечно.

Отже, є чимало варіантів збереження імперської системи, і всі вони не влаштовують Україну, бо рано чи пізно імперія повернеться – або так, як у Другій чеченській війні, після нетривалої підготовки, або як у Другій світовій війні – після тривалого періоду занепаду та приниження, після зростання ресентименту та бажання помсти, а врешті – після повторної мілітаризації.

Звичайно, будь-які сценарії консолідації авторитарного режиму посилюють всю авторитарну вісь на чолі з Китаєм, яка протистоїть вільному світові.

2. Сценарії смути

Однак збереження імперії не гарантоване – як вже писалося у статті "Крах імперії", сили, що тримають її докупи, не безмежні, а відцентрові сили наростають.

2.1. Найбільш ймовірний сценарій смути – "Башти Кремля": неспроможність вищих еліт дійти згоди щодо наступної політики (внаслідок суперечок, які путін чи його наступник нездатен розв'язати) та щодо нового лідера (а лідер в таких управлінських системах завжди одноосібний, будь-який тріумвірат чи інша група, як доводить історія, тримається недовго, аж поки найсильніший не з'їдає інших). Боротьба за владу може тривати роками й задіяти значний рівень насильства. Чи протиборчі сили об'єднаються у два блоки, чи створять протистояння між численними центрами (“війна всіх проти всіх"), наслідки будуть ті самі.

Також смута настає внаслідок неможливості провадити нову політику (сюди приводить, наприклад, провал сценарію "Фредерік де Клерк"). Будь-які реформи, що робляться з найкращими намірами, призводять до тимчасового погіршення одночасно зі зростанням очікувань, внаслідок чого стабільність та керованість системи може різко впасти.

Анекдотичним відгалуженням сценарію смути є "парад двійників" путіна, що має аналоги у російському "Смутному часі", – система, позбавлена механізму наступництва, може вийти на траєкторії, пройдені у минулих сторіччях.

Так само до смути призводить масштабна військова поразка росії, яку неможливо пояснити населенню та яка демонструє неспроможність лідера й підриває його легітимність. В умовах повного контролю інформаційного простору відвоювання Збройними силами України південних і навіть східних областей не буде сприйматися як катастрофічна поразка, але Крим, внаслідок пропагандистських зусиль попередніх років, є таким сакральним місцем, втрата якого означає повну неспроможність лідера.

Політична кон'юнктура в росії буде залежати від того, на кого буде покладено відповідальність за втрату Криму та й інших загарбаних територій (в тому числі, навіть не українських, якщо до української перемоги приєднається, наприклад, Японія).

Незалежно від реальності сценарію трансферу влади від путіна до когось іншого, навіть якщо відповідальність за втрати територій ляже на "попередника", постпутінська влада постане перед величезною спільнотою реваншистів, що матимуть масову суспільну підтримку. А це, в свою чергу, є запорукою повномасштабної громадянської війни всередині росії. Українська перемога в будь-якому форматі створить всередині російського суспільства потенціал ресентименту та реваншизму, що буде генерувати політичні сили, які зроблять неможливою стабілізацію російської політичної ситуації після трансферу влади. Отже, сценарій смути є найбільш вірогідним у разі воєнної перемоги України.

Так само військова поразка росії наближає нас до сценарію використання ядерної зброї – чимало експертів вважають його малоймовірним, але навряд чи хтось стверджуватиме, що він повністю неможливий. Чим краще Україна відвойовує власні території, тим більше стимулу вдатись до ядерного удару, щоб не допустити очевидної військової поразки чи відвернути від неї увагу. Але ядерний удар можливий лише при певному рівні консолідації влади.

Смута реалізується як парад суверенітетів національних республік та економічно самодостатніх (або уявно економічно самодостатніх) регіонів разом зі зростанням російського імперського націоналізму та врешті війною всіх проти всіх. Визначальною тут є політика Заходу та сусідніх з російською федерацією країн. Потужна підтримка тих чи інших нових державних утворень (якої так бракувало у 1918-1920, якщо не брати Польщу, Фінляндію та країни Балтії) здатна швидко навести лад в окремих частинах імперії, детальніше див. нижче. Можливий також сценарій поновлення сильної державної влади (сценарій "Більшовики") на скороченій території, а можливий повний чи частковий колапс.

Чи може бути, що збройна сила, яка переможе в російському кривавому хаосі, буде демократичною? Теоретично демократи можуть взяти в руки зброю й піти протистояти путіністам, нацистам та різноманітним радикалам і місцевим бандитам та баронам, надихаючись ідеалами демократії, свободи й братерства. Але в процесі цієї боротьби вони точно втратять свої демократичні цінності, і тим більше в процесі збереження й консолідації влади над величезною імперією. Демократи можуть успішно відвоювати лише порівняно невеликий простір для створення російської демократичної європейської держави, тим самим вписуючись у сценарії реконструкції, описані нижче.

2.2. Окремо стоїть сценарій "1917" – бунт армійських частин, особливо національних, що призводить до паралічу влади та управлінського хаосу. (Він так само може перейти у сценарій "Більшовики", але дуже згодом, адже сьогодні в росії немає сили, підготовленої до силового перехвату влади на руїнах імперії.) Повернення в росію величезної армії, що зазнала військової поразки, призведе до катастрофічних наслідків.

Сценарії смути призводять до колапсу та гуманітарної катастрофи небачених раніше масштабів. Зброя масового ураження потрапляє в руки невідомих осіб, а кількість біженців сягає десятків мільйонів. Страх перед цим сценарієм сьогодні примушує Захід думати про консолідацію російської імперської влади. Так само сценарії смути категорично неприйнятні і для України. Варто також зазначити, що неконтрольований колапс призводить до перетворення всього постросійського простору на китайського сателіта (цікаво зазначити, що вищезгаданий Герман Пірчнер вважає китайські зазіхання на Далекий Схід практично невідворотними, але амбіції Китаю можуть простягатися значно далі).

3. Сценарії деколонізації та реконструкції

Альтернативою сценаріям консолідації імперської влади для подальшої війни та сценаріям хаосу й громадянської війни є лише сценарії контрольованої реконструкції імперського простору. Про це писалося у статті "Крах імперії", де наводилася аргументація, чому це єдина група сценаріїв, що гарантує мир в Європі та відповідає інтересам України й інших європейських країн.

Тут також можливі різноманітні варіанти.

3.1. Найгіршим є некерований демонтаж (сценарій Януша Буґайського): парад суверенітетів республік та звичайних "суб'єктів федерації". Цей сценарій сильно ризикує звалитися у вищеописану смуту, якщо в процесі демонтажу не виникнуть механізми вирішення суперечок.

3.2. Найрозумнішим був би сценарій керованого демонтажу імперії нинішніми управлінськими елітами (сценарій "1991" по аналогії з демонтажем Радянського Союзу), в ході якого мирним способом (за допомогою завчасно запроваджених інструментів) залагоджуються територіальні та інші суперечки, а Захід та Схід мають час розібратися в ситуації та визначитися з підтримкою. Це дозволяє досягти денуклеаризації нових незалежних держав, мінімізувати міграційні кризи та терористичні загрози, знайти порозуміння з новими лідерами та знизити загрозу від Китаю шляхом включення принаймні частини регіонів в орбіту демократичного світу. Важливу роль у керованій реконструкції постімперського простору відіграватимуть сусідні з нинішньою російською федерацією країни, зацікавлені у мирі та порядку на своїх кордонах, у поширенні свого впливу та у допомозі спорідненим народам (Туреччина, Казахстан, Монголія тощо).

3.2. Варіантом цього сценарію є "Біловезька пуща" – спроба перезібрати федерацію на засадах реального федералізму (що відповідає прагненням значної частини російських еліт) або принаймні створити конфедеративний механізм для цивілізованого демонтажу. Успішність таких спроб малоймовірна через дуже різний стан та рівень соціально-політичного розвитку регіонів та відсутність лідерства на кшталт Єльцина зразка 1991 року, хоча Захід був би радий такому сценарію. Скоріше за все, цей сценарій переходить у вищеописаний "1991".

3.3. Окремо стоїть проміжний сценарій відрізання "бунтівних" та небезпечних регіонів заради збереження решти у складі єдиної держави (сценарій "Сінгапур"). Надання свободи та права на незалежність республікам Північного Кавказу та Поволжя могло би суттєво зменшити гостроту національного питання без особливої шкоди для базових галузей економіки. Але навряд чи російські еліти будуть готові на такий нестандартний крок, на який свого часу пішли еліти малайзійські.

4. Неможливі сценарії

Ми вважаємо, що в росії неможливі ні голодні бунти (з одного боку, "не жили добре – то не варто й починати", тобто основна маса населення завжди мала вкрай низький рівень життя; з іншого боку, телевізор перемагає, як виявилося, не тільки холодильник, а й рефрижератор, якщо користатися відомим свіжим жартом; тож росіяни готові терпіти, а вплив санкцій на життя пересічної небагатої сім'ї мінімальний), ні масові громадянські протести чи революція середнього класу (ми бачимо брак не лише суб'єктності та організованості, а загалом розуміння наявності опції "протест"), ні бунт олігархів (в них також відсутня суб'єктність, вони повністю залежать від центру, тож не є олігархами в українському розумінні слова). Повірити у можливість чесних виборів після смерті чи відставки путіна можуть лише відірвані від реалій романтики.

Висновки

Сценарії консолідації влади та збереження агресивного імперського режиму (у тому числі в тимчасово пасивній формі) неприйнятні для України та Європи.

Сценарії неконтрольованого розпаду — смути, хаосу, громадянської війни тощо — так само неприйнятні для України та Європи, бо загрожують як мінімум неконтрольованим поширенням ядерної зброї та масштабною кризою біженців.

Сценарії контрольованих процесів деколонізації та реконструкції — вигідні для України та Європи, бо дозволяють мінімізувати ризики.

Що робити для того, щоб наблизити позитивні сценарії та відвернути негативні?

По-перше, підтримувати рухи за незалежність пригноблених народів російської імперії, заздалегідь вибудовувати дипломатичні відносини з новими незалежними державами. Перший крок вже зробив український парламент, ухваливши Звернення Верховної Ради України до міжнародного співтовариства про підтримку права на самовизначення народів російської федерації.

По-друге, необхідно роз'яснювати можливі сценарії розвитку ситуації українському суспільству, а також політичним лідерам вільного світу, журналістам та інтелектуалам, особливо у країнах, які межують з росією й приймають на себе, разом з Україною, основний удар всіх негативних сценаріїв, та міжнародним організаціям. Ми маємо пояснювати, що ризики продовження війни та ризики неконтрольованого хаосу в росії є неприйнятними, тож єдиний вихід – контрольовані процеси реконструкції постімперського простору на основі базових принципів і документів ООН.

По-третє, наполягати на ключових принципах реконструкції: денуклеаризація всього постімперського простору, мирне розв'язання територіальних та інших суперечок, захист прав і свобод усіх громадян незалежно від національності, але водночас покарання всіх військових злочинців незалежно від національності. Ці принципи вже закладені в Декларацію про деколонізацію росії, підписану лідерами національно-визвольних рухів, але тепер треба наповнити їх реальним життям, у тому числі продумуючи практичні механізми подолання викликів.

Нарешті, відмовитися від будь-якої підтримки російської "ліберальної" опозиції, яка заперечує права народів на самовизначення, бо всі можливі наслідки її дій вкладаються або у сценарії консолідації "яструбів", або у сценарії хаосу. Справжні російські ліберали мають сконцентруватися на кращому майбутньому для свого народу та створенні російської національної держави, не намагаючись силою зібрати докупи імперську клаптикову ковдру, що розповзається.

Автори вдячні Андрію Длігачу, Володимиру Дубровському, Володимиру Антіховичу та Олександру Ратнеру за цінні зауваження.

disclaimer_icon
Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...