Блог | США змінюють плани стосовно України, бо не сподіваються на переговори з Росією про закінчення війни
Видання The Washington Post наполягає, що США готують нову стратегію боротьби України з російською агресією, щоб Україна втримала контроль над усіма територіями, які перебувають сьогодні під контролем легітимного українського уряду. Ідеться про те, щоб посилювати ЗСУ, а також українську економіку, зруйновану російським вторгненням.
The Washington Post вважає, що такий план демонструє різку зміну підходів порівняно з минулим роком, коли США й інші західні країни сподівалися, що зброя, надана ними ЗСУ, допоможе збільшити території, які перейдуть під контроль легітимного українського уряду, щоб Київ мав сильну позицію під час імовірних перемовин з РФ, пише Віталій Портніков для espreso.tv.
Тепер, здається, на Заході зрозуміли, що звільнення територій буде досить непростим завданням для ЗСУ. І до речі, якщо йшлося тоді про звільнення територій, то варто було б подумати й про перевагу в повітрі, а не тільки про техніку, яку отримували наші військові у 2023 році.
Також стало очевидним, що й переговорний процес з РФ – це дуже абстрактна річ. Ані російський президент, ані представники його найближчого оточення, ані, що є важливим, переважна частина російського суспільства зовсім не тяжіють до закінчення війни з Україною та вважають, що ця війна має тривати аж до остаточної так званої перемоги РФ, тобто до інкорпорації українських земель до складу російської держави.
І саме здійсненню таких намірів намагається реально перешкодити нова американська стратегія. Маються на увазі зусилля задля того, щоб президент Росії принаймні усвідомив, що його планам щодо приєднання Української держави до РФ і знищення української державності як такої не судиться справдитися, й що Путіну доведеться погодитись із самим фактом існування незалежної Української держави й української нації, хай це повністю суперечить його амбітним шовіністичним та імперіалістичним планам на майбутні роки.
Планування США, як наголошує The Washington Post, є частиною зусиль майже трьох десятків країн, які підтримують нашу державу, щоб забезпечити їй довгостроково безпекову та економічну підтримку. І, звичайно, є доволі важливим те, що зараз ця підтримка починає бути й соціалізованою, як це випливає з недавньої безпекової угоди між Україною та Великою Британією, підписаною прем’єр-міністром цієї країни Ріші Сунаком і президентом Володимиром Зеленським в українській столиці.
Як відомо, зараз готується візит до Києва і президента Французької Республіки Емманюеля Макрона, який також має підписати з президентом Володимиром Зеленським відповідну угоду, яка також має бути важливою частиною виживання України в наступні непрості роки протистояння й конфронтації з агресивною РФ.
Але і американські журналісти, і ми з вами розуміємо, що успіх цієї стратегії залежатиме насамперед від США, як від найбільшого донора України. І коли йдеться про гроші та озброєння, і коли мова про координацію багатосторонніх зусиль, спрямованих на витривалість і підтримку України в її багаторічній майбутній війні з РФ.
Звичайно, багато залежатиме й від того, як розвиватимуться події й в американському конгресі. Стало очевидним, що спікер палати представників Майк Джонсон не готовий до будь-якого компромісу з демократичною адміністрацією й конгресменами-демократами, що дало б змогу вивільнити 61 млрд доларів на фінансування України в обмін на поступки в удосконаленні міграційного законодавства США.
Так чи інакше, дуже важливо, щоб американська стратегія втілилася в життя на тлі передвиборчої боротьби, що відбувається у Сполучених Штатах. Колишній президент США Дональд Трамп дуже близький до номінації кандидата на посаду президента США, сподівається знайти інший шлях розв'язання ситуації, яка склалася у зв’язку з агресивним нападом РФ на Україну 24 лютого 2022 року, — а саме діалог із президентом РФ.
Як я вже говорив, Путіну не потрібен жодний діалог з американцями, тому що відновлення Російської імперії в кордонах СРСР 1991 року залишається як стратегічною метою шовіністично налаштованого російського президента, так і запитом усього хворого на шовіністичний вірус російського суспільства. Воно готове заплатити будь-яку ціну за те, щоби РФ надалі розвивалася в кордонах не тільки колишньої Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки, але й у кордонах колишніх радянських республік, що проголосили свою незалежність і суверенітет у 1991 році.
Для того, щоб це зрозуміти, потрібно просто дослухатися до тих заяв, з якими виступали керівники РФ впродовж усіх останніх 30 років існування Росії та інших колишніх радянських республік як незалежних держав. Але є очевидним, що, якщо Україна продемонструє свою витривалість і здатність опиратися російським намірам, це примусить Путіна якщо не відмовитися від своїх амбітних планів, то заморозити їх на майбутнє, чекаючи послаблення Західного світу й Української держави, щоб завдати вирішального удару прямо в серце.
Потрібно, щоб це серце, на яке націлився російський агресор, було надійно захищеним. Саме для цього має спрацювати нова американська стратегія на допомогу Україні. І, за великим рахунком, ця стратегія має вже бути втілена в життя ще до листопадових виборів президента США.
Як би не закінчилися ці вибори, якою б не була позиція майбутнього президента США, хто б не був ним обраний, у Росії не має бути жодних сумнівів, що їй не вдасться підкорити собі українську державність як таку.
А шматки української території, сьогодні окуповані РФ, — це явно не те, чого бажає Путін, який насамперед перетворив ці українські регіони на плацдарм для нападу на нашу державу.
Якщо цей плацдарм виявиться неефективним, у майбутньому можуть виникнути можливості для повернення окупованих українських територій до складу нашої держави не тільки військовим, а й політичним шляхом. Але ми маємо пам’ятати, що мова йде про багаторічний процес відновлення міжнародного права й зменшення можливостей авторитарних режимів узагалі на планеті. І в цьому процесі нам доведеться жити не лише в наступні роки, але й непрості десятиріччя непростого XXI століття – століття війн, конфліктів, криз і пандемій. Можливо, найцікавішого й найскладнішого століття в історії людства.
