Три складові гарантій для України, Трамп нападає на Європу та залишає більше питань, аніж відповідей. Інтерв’ю з Долговим про результати саміту "коаліції охочих"

На черговій зустрічі "коаліції охочих", яка відбулася у Парижі, європейці прагнули зазначити чіткі гарантії безпеки для України, розподіл функцій у цьому процесі між країнами, прояснити конкретні зобов'язання щодо вкладу США в ці гарантії і підштовхнути Вашингтон до посилення антиросійських санкцій, оскільки диктатор РФ Путін не виявляє готовності зустрічатися із президентом України Володимиром Зеленським у найближчий час.

Головне за результатами зустрічі – 26 країн заявили про готовність відправити війська в Україну або "зробити фінансовий внесок у гарантії безпеки Києва для підтримки цієї коаліції та забезпечення безпеки на морі та в небі", заявив президент Франції Еммануель Макрон. Гарантії безпеки для України можуть мати кілька форм, включаючи розгортання військ в Україні, повітряне патрулювання над країною, забезпечення безпеки морського сполучення в Чорному морі та допомогу в розбудові українських збройних сил для відбиття чергового нападу Росії. Передумовою є припинення вогню або мирна угода між Росією та Україною. Все це відбудеться, якщо буде досягнуто мирної угоди про припинення війни.

Для багатьох європейських країн ще однією передумовою для реалізації напрямку гарантій є військова підтримка з боку Вашингтона, який має військові можливості, яких бракує європейським країнам. Європейці очікують активних дій від президента США Дональда Трампа, який повинен дати відповідь на питання про участь американської сторони у цьому процесі.

У Парижі отримати відповідь на це питання остаточно не вийшло. Меседж європейської групи полягав в тому, що вони "готові" і тепер м'яч на боці Штатів, щоб виконати свої обіцянки: надати детальну інформацію про так званий резервний механізм, що включає протиповітряну оборону та обмін розвідувальними даними для захисту союзних військ на землі. Як повідомляють американські ЗМІ, Трамп поки не визначився із роллю США у можливих гарантіях безпеки України. Так чи інакше, але, за словами Макрона, "коаліція охочих" у найближчі кілька днів сподівається завершити узгодження підтримки США гарантій безпеки України. Це підтвердив і Володимир Зеленський, зазначивши, що "точний внесок Америки буде уточнено найближчими днями".

Після обговорення своїх можливих внесків у підтримку України європейські лідери провели телефонну розмову з Трампом. Президент США та коаліція лідерів обговорили посилення тиску на Москву шляхом можливого запровадження додаткових санкцій. Але європейці не змогли вмовити Трампа покарати Путіна санкціями за продовження війни. ЗМІ зазначають, що розмова американського президента з лідерами Європи щодо тиску на РФ була напруженою. Глава Білого дому "звинуватив європейців у тому, що вони купують російську нафту і таким чином допомагають російській військовій машині". Європейці запропонували відправити до Вашингтона своїх представників протягом двох діб, щоб створити робочу групу щодо санкцій проти Росії, але залишається незрозумілим, чи погодився на це Трамп. За даними ЗМІ, за результатами розмови "європейська сторона не очікує, що Трамп запровадить санкції проти Росії".

Вже після розмови з європейцями та президентом України Трамп розмістив у своїй соцмережі спільну фотографію з Путіним, зроблену на саміті на Алясці. На знімку вони спостерігають проліт B-2 та F-35 того дня. Публікацію він ніяк не прокоментував, хоча такі "сонячні" фото з російським диктатором навряд віщують добрі часи.

Своїми думками щодо цих та інших питань у ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA поділився український дипломат, надзвичайний і повноважний посол України Ігор Долгов, який очолював Місію України при НАТО, був заступником міністра закордонних справ України та заступником міністра оборони України з питань європейської інтеграції.

– Чергова зустріч "коаліції охочих" передбачалася як така, що наддасть більшість відповідей на питання щодо гарантій безпеки України. Ви почули все необхідне, що потрібно нашій країні?

– На мій погляд, багато думок і пропозицій від різних країн залишилися поза кадром – і це, чесно кажучи, добре на цьому етапі. Але ми зрозуміли, і були відповідні сигнали і від нашого президента, і від Макрона, що певний етап роботи завершено. Є вже бачення. Причому не лише політичне, а й те, що виробили військові – начальники генштабів, представники "коаліції охочих".

Є уявлення, що має бути на землі, що має бути в повітрі, що на морі. Є розуміння, що в центрі всього цього стоїть нарощування спроможностей Збройних сил України. А це означає те, про що вже говорив Володимир Зеленський: прогнозоване фінансування армії на певний час і продовження постачання озброєння. З цього погляду етап завершено.

Звісно, питань лишається чимало. І головне з них, як наголосив Макрон, – політичне рішення стане можливим лише після припинення вогню. Оце ключове. Усе інше, умовно кажучи, вже готово. Всі, хто цим займався, розуміли з самого початку: "коаліція охочих" у будь-якій конфігурації – сили стримування, гарантування чи як завгодно це назвати – стане реальністю лише після завершення бойових дій. Лише тоді, коли фізично зникне загроза обстрілів і можна буде перейти в інший етап. І тут постануть інші завдання, але попередні розробки вже проведені.

Є ще один результат цього засідання: у "коаліції охочих" тепер з’явилися спостерігачі. Австрія офіційно стала таким спостерігачем. Це сигнал, що навіть нейтралітет сьогодні не є перепоною для того, щоб думати про майбутнє й забезпечення власної безпеки.

Ще один підсумок: готовність діяти підтвердили 26 країн. Вони взяли на себе зобов’язання – не абстрактні, а цілком конкретні. Разом з тим у коаліції нараховувалося понад 30 країн. Я бачив цифру 32, а з Австрією вже виходить 33. Хоча це, чесно кажучи, не так суттєво. Чому? Бо напрошується порівняння з "Рамштайном". Там понад 50 країн, які постійно беруть участь, навіть онлайн. Але реально військову допомогу надають від сили два десятки, може, 25. Інші ж – учасники для галочки. Але навіть це важливо: вони теж набувають досвіду. Для будь-якої країни, яка вважає себе частиною демократичного світу, досвід взаємодії та підтримки партнера, що потрапив під агресію, – безцінний. Тому для мене "Рамштайн" – це логічна передмова до "коаліції охочих". І до того моменту, коли мир настане і гарантії безпеки перетворяться з паперу на реальний механізм.

– Зазначається, що 26 країн заявили про готовність відправити війська або ж зробити фінансовий внесок у гарантії безпеки України. Оце розділення – фінансування замість відправки військ – це розподіл ролей у коаліції? Чи все ж проблеми у європейців із визначенням функцій і завдань місії? Німеччина інвестує мільйони на допомогу українським збройним силам, але неохоче говорить про німецьку військову присутність на місцях. Італія, Польща та Румунія, які сьогодні активно підтримують нашу країну, також виключають можливість відправлення власних військ до України, але готові допомогти з транспортом та логістикою.

– Це комплекс причин. Тут і внутрішньополітичні обставини, і те, про що ви сказали, і банальна оцінка власних можливостей. Хтось прямо заявляє: "Ми забезпечимо логістику – і цього більш ніж достатньо, це наш суттєвий внесок". Інші кажуть: "У нас армія невелика, але певний контингент для присутності в Україні ми виділимо". Хтось бере на себе навчання.

Я хочу нагадати: ще після 2014 року, коли постало питання гарантій, іноземні інструктори з країн-членів НАТО в Україні були присутні постійно. І аж до 2022 року проводилися масштабні навчання, навіть на рівні бригад, за участю іноземних військових. Якою була їхня загальна чисельність – не знаю, але це був доволі серйозний контингент. Тому участь у формуванні гарантій тієї чи іншої країни, на мій погляд, все ж ще не завершено остаточно. Будемо сподіватися, що наші партнери, які поки що не так масштабно беруть у цьому процесі участь, все ж зрозуміють надзвичайну важливість цього кроку.

– "Коаліція охочих" після переговорів у Парижі вирішила перетворити Україну на "сталевого дикобраза". Стратегія, відома як ізраїльська чи південнокорейська модель, дозволить Україні зайняти позицію сили, щоб уникнути поновлення бойових дій після припинення вогню, вважає президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн. Ця стратегія – "модель дикобраза" – передбачає створення багаторівневої та високоефективної системи оборони. Звучить, звичайно, привабливо, але що саме під цим мають на увазі європейці?

– Щодо порівняння, то Південна Корея сьогодні виробляє надзвичайно якісну, високотехнологічну зброю у великих масштабах. Оце нам потрібно – українська зброя у великій кількості. А самі "голки" сталевого дикобраза – це і є зброя. Якщо після гарячої фази, після припинення вогню чи встановлення миру буде можливість завезти в Україну й розмістити там, де потрібно, далекобійну зброю – оце будуть ті самі "голки". І ці "голки" часом набагато серйозніша гарантія, ніж 5 тисяч іноземних військових на нашій території.

– Еммануель Макрон заявив, що спочатку запланована двостороння зустріч Зеленського та Путіна, потім тристороння за участю ще й Дональда Трампа, а після цього планується чотиристороння зустріч за участю європейських лідерів. На все це диктатор РФ відповів, що найкраще місце для зустрічі на найвищому рівні – Москва. Тобто демонстративно показав, що жодних реальних переговорів він і не прагне, принаймні двосторонніх. Як ви бачите цю ситуацію?

– Я думаю, будь-які конфігурації в стилі "зустрінемось із Путіним" зараз просто не мають сенсу. Поки тривають бойові дії, говорити про зустрічі на найвищому рівні – із Зеленським, із Європою – передчасно. Бо нема предмету для переговорів. Ну поговорить Трамп телефоном із Путіним – подивимось, наскільки це бодай наблизить до припинення вогню.

Я хочу нагадати: саме з цього все й починалося ще в березні. Україна погоджувалася й підтримувала всі американські пропозиції. Але Росія — ні. Путін обдурює Трампа: обіцяє одне, а робить інше. А його оточення потім ще й перекручує, що було, а чого не було. Тобто кожну фразу перетлумачують у своєму московсько-кремлівському стилі.

Гарантії безпеки? Ми про них говорили. Подивіться на документ 2022 року – там усе чітко написано. Але гарантії безпеки без Росії Путіна не влаштовують. Бо йому потрібні не наші гарантії, а свої. А нам потрібні гарантії для України, а не для Кремля. Ми не повинні думати, щоб їх влаштувати. Ми повинні думати, як захистити себе.

А якщо Путіну потрібні гарантії – хай краще дивиться на свою "корейську модель". Ніхто у Вашингтона чи Брюсселю не питав, коли Москва розміщували на своїй території 20 тисяч солдатів з КНДР. Ввели й усе. Причому не просто розмістили – кинули їх у війну. Оце, до речі, про "розміщення іноземних військ", яке так дратує Кремль. Своїх союзників вони розміщують, запрошують і використовують як заманеться. А ми на своїй землі повинні питати дозволу? Ні. Те, що ми робимо на своїй території, – це наша справа. Наша й наших партнерів.

– Трамп здатен змінити свою позицію щодо політики Путіна й Росії, про можливість чого він постійно заявляє?

– Якщо чесно, то я цього не бачу. Але дуже хочу на це сподіватися. Хочу вірити. Можливо, бодай символічний жест – от перейменування Пентагону на "Міністерство війни". Може, це і стане першим кроком до зміни його позиції щодо Росії. До усвідомлення, що в Україні досі триває війна. І що кожного разу, коли він про неї згадує, – він згадує не політичні формули, а реальні вбивства.

– Стосовно останньої розмови Трампа з "коаліцією охочих" і президентом України, Bild та Axios зазначають, що розмова була напруженою, глава Білого дому звинувачував ЄС у купівлі російської нафти. Коли ж з Трампом заговорили про санкції проти Росії – європейці запропонували відправити до Вашингтона своїх представників, щоб створити робочу групу щодо цього, – після цієї розмови в Європі зробили висновок: найближчим часом США не запровадить нових санкцій проти Росії. Та й загалом не зрозуміло, що буде з американською підтримкою місії "коаліції охочих", яка вже розписана по пунктах.

– Ну, я взагалі не знаю, чи в когось бувають прості розмови з Трампом. Будь-яка розмова з ним апріорі складна. Та й теми, які порушуються, не з тих, що можна вирішити на рівні речників чи дипломатів.

Я бачу тут дві частини розмови. Перша – це, власне, завдання "коаліції охочих". Макрон та інші донесли підсумки засідання: ось є домовленості, ось що ми плануємо робити. І головне – нам від вас, пане Трамп, треба підтвердження, що США готові підтримати й забезпечувати ці рішення. Сподіваюся, хоча б у якійсь формі таке запевнення вони почули. Бо сенс у цих розмовах – отримати чітке "так" або "ні". Далі вже включаються відповідні структури, які забезпечують розвіддані, моніторинг Чорного моря чи інші конкретні речі.

Друга частина, судячи з витоків у пресу, – це вже сам Трамп. Він сказав: припиніть імпортувати нафту. І тут логіка є. По-перше, він міг почути скарги від угорців і словаків, які обурені тим, що Україна ставить під загрозу їхні постачання. По-друге, його реально дратує схема, коли російську нафту переробляє Індія й далі перепродає європейцям. Він і митами по Індії бив – результату не отримав, а тепер бачить, що гроші знову крутяться в Москві.

Чи є це сигналом, що Трамп згортає санкційний курс? Ні, я цього не бачу. Він просто хоче, щоб європейці взяли більшу частину відповідальності на себе. Це, власне, було його прагнення від самого початку: "менше Америки, більше Європи". Але при цьому він прекрасно розуміє, що в грі з ядерною Росією стримуючим фактором може бути лише інша ядерна держава – Сполучені Штати Америки.