Блог | Репарації від Росії. Не забуваймо про не менш важливу проблему
Я дуже хотів би, щоб цей блог прочитав хтось із народних депутатів. Бажано навіть не один. І неодмінно до кінця.
1-2 грудня 1997 року я - тоді перший секретар департаменту культурного та гуманітарного співробітництва МЗС України - брав участь у складі делегації України у Лондонській міжнародній конференції з проблем "нацистського золота". А згодом представляв МЗС в усіх багатосторонніх консультаціях і переговорах, що відбувалися переважно в Бонні (тодішній столиці ФРН) і Вашингтоні, аж до березня 2000, тобто практично в усіх раундах переговорів. Мав можливість спілкуватися з визнаними фахівцями - помічником державного секретаря США Стюартом Айзенштатом, уповноваженим представником уряду ФРН Отто Графом фон Ламбсдорфом (його небіж, знаний дипломат Александр Граф фон Ламбсдорф відомий сьогодні своєю критикою Росії), директором департаменту правових і консульських питань МЗС Польщі Ежи Кранцом... І вивчав матчастину - історію питання, документи.
Питання компенсацій жертвам нацизму - громадянам держав Західної Європи, США, Канади, Ізраїлю вирішувалися ще наприкінці 1940 - початку 1950 років. У цих країнах ухвалювалися відповідні закони, які визначали різні категорії жертв нацизму. І ФРН, відповідальна за відшкодування наслідків Другої світової війни країнам вільного світу, укладала з ними угоди і сплачувала компенсації їх громадянам за страждання, спричинені Третім Райхом.
А СРСР і країни т. зв. соціалістичного табору були у сфері відповідальності НДР і її від цієї відповідальності увільнили. Так, СРСР протоколом від 23 серпня 1953 року увільнив НДР від сплати репарацій та ще й передав їй у власність 33 розташованих на її території підприємства, які перед тим за підсумками війни перейшли у власність Радянського Союзу. Адже доводилось виручати соціалістичну Німеччину, яка за економічними показниками не могла тягатися з Німеччиною капіталістичною.
Де вже тут радянському керівництву було думати про якихось своїх громадян. Про якісь компенсації для них за пережите. Тим паче, що чимало з них після повернення з німецьких таборів потрапляли до радянських.
Але я про сьогоднішні реалії. Маємо говорити - і привчати до цієї думки наших партнерів - не лише про репарації, не лише про завдані російською агресією збитки промисловості, сільського господарства, інших галузей, шкоду довкіллю тощо.
Маємо пам'ятати і про особисті трагедії чи не всіх громадян України. Про тих, хто втратили близьких людей, хто були поранені, зазнали травм, перебували в полоні чи окупації, мусили виїхати з країни, жили в обстрілюваних населених пунктах - про всіх. Верховна Рада України вже зараз повинна визначити категорії жертв розв'язаної Росією війни і ухвалити закон про жертв російської агресії проти України. І заручитися міжнародним визнанням цього закону як правової бази для визначення відповідальності за злочини. Російська Федерація - а краще її правонаступники, утворені на її території нові держави - не повинні уникнути відповідальності перед кожним.
