П'ятий прем'єр за час великої війни: кілька причин, чому підтримка України у Великій Британії не залежить від зміни влади. Інтерв’ю з Долговим

Перший візит Володимира Зеленського до Великої Британії після зміни уряду вкотре довів, що одна з ключових європейських столиць не має наміру переглядати свою політику щодо України. Новий прем'єр-міністр Енді Бернем прийняв українського президента лише через тиждень після вступу на посаду, а сам Зеленський став першим іноземним лідером, із яким він провів офіційну зустріч. Для Лондона це демонстрація політичних пріоритетів, для Києва – підтвердження, що стратегічне партнерство залишається незмінним незалежно від того, хто очолює британський уряд.

Історія британсько-українських відносин після початку повномасштабної війни показує рідкісну для сучасної політики сталість. Енді Бернем став уже п'ятим прем'єр-міністром Великої Британії, який працюватиме з Володимиром Зеленським від лютого 2022 року. За цей час у Лондоні змінювалися уряди, однак підтримка України не стала предметом внутрішньополітичних суперечок. Навпаки, кожен наступний глава уряду підтверджував курс на військову, фінансову та дипломатичну допомогу Києву.

Показовим є й формат нинішньої зустрічі. Вона выдбуваэться не в урядових кабінетах, а на військовій базі в Портсмуті, де українські військові проходять підготовку. Це підкреслює, що головним змістом партнерства залишаються безпека й оборона. Заяви Бернема про готовність продовжувати підтримку України, передати нові технології радіоелектронної боротьби та брати участь у майбутніх міжнародних безпекових механізмах свідчать, що Лондон продовжує активну підтримку Києва, розглядаючи її як один з головних елементів загальноєвропейської безпеки.

Своїми думками щодо цих та інших питань в ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA поділився надзвичайний та повноважний посол України Ігор Долгов, який очолював місію України при НАТО, був заступником міністра закордонних справ України та заступником міністра оборони України з питань європейської інтеграції.

– Володимир Зеленський прибув до Великої Британії лише через тиждень після того, як Енді Бернем очолив британський уряд. Він став першим іноземним лідером, якого прийняв новий глава уряду. Як сьогодні ви оцінюєте символізм цього кроку й загалом партнерство між Україною та Великою Британією?

– Думаю, тут немає жодних сумнівів. Лондон одразу показав, що підтримка Києва залишається одним із головних напрямів британської зовнішньої політики. У дипломатії такі рішення рідко бувають випадковими. Вони демонструють політичні пріоритети влади, яка щойно розпочала роботу.

Велика Британія сьогодні справді є найпослідовнішим і одним із найнадійніших союзників України. Але важливо пам'ятати, що така підтримка почалася не у 2022 році. Ще після 2014-го Лондон чітко визначив свою позицію й фактично взяв шефство над розвитком українських Військово-морських сил. І в межах співпраці з НАТО, і поза Альянсом британські військові системно працювали з українськими моряками. Тобто це партнерство має давню історію. Воно не виникло після початку великої війни. Пригадайте візит Володимира Зеленського до Великої Британії у 2020 році. Тоді сторони підписали Угоду про політичне співробітництво, вільну торгівлю та стратегічне партнерство. І це сталося ще до повномасштабного вторгнення. Уже тоді Лондон розглядав Україну як стратегічного партнера. Під час того ж візиту британський уряд виділив понад 1,2 мільярда фунтів стерлінгів на розвиток українських Військово-морських сил. Підкреслю – це було ще до великої війни. Це не символічний жест і не разова допомога, а продумана державна політика.

– Є ще один момент. Зеленський заїхав до Лондона дорогою до США. І це означає, що результати переговорів у Великій Британії безумовно уважно аналізували у Вашингтоні.

– За нинішніх обставин це має особливе значення. Не варто забувати й про інше. Велика Британія історично залишається найближчим союзником США по цей бік Атлантики. Для України це теж надзвичайно важливо, особливо зараз, коли ми бачимо, хто найбільш послідовно нас підтримує. Фактично Лондон дедалі частіше виступає своєрідним містком між Києвом і Вашингтоном. Британське керівництво добре розуміє логіку американської політики й водночас має високий рівень довіри з боку України. Тому узгодження позицій із Лондоном перед переговорами у США дозволяє краще підготуватися до ключових тем, уникнути непорозумінь і сформувати спільне бачення подальших кроків. Це особливо важливо в той час, коли будь-яке рішення щодо військової допомоги, санкцій чи майбутньої архітектури безпеки потребує максимальної координації між союзниками. Чим більш узгоджено діють Лондон і Вашингтон, тим сильнішими є переговорні позиції України і тим менше шансів у Кремля зіграти на можливих розбіжностях між партнерами.

– Для Києва цей візит – можливість узгодити наступний етап співпраці. Йдеться про продовження програм підготовки військових, розвиток спільних оборонних проєктів, посилення санкційного тиску на Росію та координацію позицій із союзниками. Але і для Москви ця подія також має важливе символічне значення. Візит до Лондона фактично спростовує очікування щодо зменшення обсягів підтримки.

– Безумовно. Це насамперед сигнал союзникам України і, звичайно, Москві. Він означає просту річ – британська політика щодо України не змінюється. Новий британський уряд демонструє готовність не лише зберігати попередні зобов'язання, а й розвивати стратегічне партнерство. Для Кремля це нагадування, незалежно від того, хто очолює уряд у Лондоні, підтримка України залишається частиною державної політики, а не особистою позицією окремого прем'єр-міністра. Саме така спадкоємність робить британську підтримку однією з найбільш передбачуваних для Києва. Один прем'єр передає її наступному без жодного перегляду курсу. Для мене головний символ навіть не в тому, що Стармер перед завершенням своєї каденції побував у Києві, а Зеленський став першим іноземним гостем нового прем'єра. Символ у тому, що наші відносини стали постійними й передбачуваними. Президент України понад десять разів побував у Великій Британії. Це були не лише офіційні візити, а й міжнародні саміти та інші заходи. Уже сама інтенсивність контактів говорить про дуже багато.

Є ще один промовистий факт – Велика Британія єдина країна, з якою Україна підписала угоду про сторічне партнерство. І ця угода не лежить у шухляді – вона працює. Додайте до цього угоду про співробітництво у сфері безпеки, яку Україна першою підписала саме з Великою Британією після декларації країн G7. Це сталося у 2024 році. Таких прикладів можна навести чимало. Усе це свідчить про одне – між Україною та Великою Британією склалися справді стратегічні відносини, які не залежать від зміни урядів чи політичної кон'юнктури. І це для нас надзвичайно важливо. Особливо зараз, коли позиція США щодо НАТО й європейської безпеки часом змінюється. Велика Британія залишається стабільним союзником України. Більше того, під впливом останніх політичних змін ми бачимо, що й Канада дедалі активніше зближується з Європою. Вона вже бере участь в оборонному плануванні, розвиває співпрацю з європейською оборонною промисловістю. І це також працює на зміцнення безпеки всього континенту.

– Після зустрічі із Зеленським новий британський прем'єр підтвердив, що має намір найближчим часом відвідати Україну. Також Бернем зазначив, що після припинення активних бойових дій Велика Британія готова направити свої війська до України. Не менш показовим є місце проведення зустрічі – військово-морська база в Портсмуті. Саме там український президент і британський прем'єр спілкуватимуться з українськими військовослужбовцями, які проходять підготовку у Британії. Такий формат підкреслює, що головною темою двосторонніх відносин залишається не лише політична підтримка, а й практична багаторічна військова допомога.

– Подивімося на дії Росії. Путін уже оголосив параметри бюджету на найближчі три роки, і військові витрати там не скорочуються, а навпаки – зростають. Це означає, що гонка озброєнь нікуди не зникне. Вона лише набуватиме нових форм. Фактично ми вже бачимо нове блокове протистояння. Воно не повторює часів холодної війни, але логіка дуже схожа. Якщо колись існував Варшавський договір, то сьогодні Росія формує навколо себе іншу групу держав – Північну Корею, Іран, частково Китай. З іншого боку – демократичні країни Європи та їхні союзники. І цю демократію потрібно захищати. Саме тому Україні потрібні не лише політичні декларації чи письмові гарантії. Досвід показав, що обіцянкам Кремля ніхто більше не вірить. Гарантії безпеки мають бути реальними. Це можуть бути сучасні далекобійні системи озброєння, здатні стримувати Росію. Це можуть бути й військові контингенти держав-партнерів, розміщені на території України після завершення активної фази війни. Такий варіант цілком можливий. Він не суперечить міжнародному праву і давно застосовується у світовій практиці. Поки Росія залишається найбільшою за територією ядерною державою світу й нарощує військовий потенціал, Україні потрібні не лише політична підтримка, а й реальні механізми стримування. Саме тому розміщення військових союзників на українській території після завершення бойових дій сьогодні є цілком реалістичним сценарієм.

– Одним із результатів візиту є той факт, що Велика Британія готова ділитися з Україною сучасними військовими технологіями, а не лише озброєнням. Я маю на увазі рішення передати Україні технологію радіоелектронної боротьби Stone Cloak ("Кам'яний плащ").

– Саме так. Адже, дуже важливо з військової точки зору, що ця технологія допомагає зменшувати помітність українських безпілотників для російських засобів протиповітряної оборони. Але треба відзначити, що Stone Cloak – це не лише виявлення довіри до наших виробників, але й додаткові можливості розширити сферу застосування. Це також і для США сигнал і приклад - без гучних заяв і довгих обговорень, але тиха й спокійна робота, коли спочатку надавали готові вироби, побачили, як їх використовують і юридично оформили передачу прав на систему РЕБ, що означає також можливість її модернізації та адаптації. Все це свідчить про новий рівень співпраці. Якщо раніше основний акцент робили на передачі озброєння, то тепер дедалі більше уваги приділяють сучасним військовим технологіям і спільним розробкам.

– У чому причини такої послідовності підтримки України? Енді Бернем став уже п'ятим британським прем'єр-міністром, який працюватиме з Володимиром Зеленським після початку повномасштабного вторгнення Росії. За цей час уряд очолювали Борис Джонсон, Ліз Трасс, Ріші Сунак, Кір Стармер. Заяви нового прем'єр-міністра про те, що Лондон не відступить, поки не буде досягнуто справедливого й тривалого миру, свідчать про збереження стратегічної лінії попередніх урядів. Це історичне протистояння з Росією, бажання укріпитися серед лідерів європейської безпеки чи щось інше?

– Можна шукати історичні паралелі, і їх справді багато. Згадайте Другу світову війну. Саме Велика Британія першою виконала союзницькі зобов'язання перед Польщею. Саме вона першою отримала американський ленд-ліз. Саме Вінстон Черчилль став одним із головних архітекторів антигітлерівської коаліції. Тому пояснювати все лише історичним протистоянням із Росією було б занадто просто. Так, британці пам'ятають Кримську війну. Пам'ятають своїх військових, похованих у Криму. Свого часу члени королівської родини навіть відвідували ці меморіали, коли Крим ще не був окупованим. Але справа не лише в історичній пам'яті. Передусім це питання політичної культури. У Великій Британії дуже сильне відчуття відповідальності. Хтось назве це імперською спадщиною, хтось – традицією глобальної держави. Але суть одна – британці вважають, що несуть відповідальність за стабільність у тих регіонах, де мають стратегічні інтереси й багаторічних партнерів. Саме тому їхня зовнішня політика не залежить від особистих симпатій чи антипатій окремих політиків. Вона будується на оцінці балансу сил у світі та на розумінні власної відповідальності – перед своєю країною, перед союзниками, перед Європою. Саме це і є британський підхід.

Пригадую слова британського експерта Джеймса Шерра, коли після зміни риторики Дональда Трампа багато хто став повторювати, що президент США любить переможців, то Шерр відповів: британці допомагають тим, хто бореться, а американці люблять переможців. Мені здається, у цій фразі дуже точно показана різниця підходів. Саме тому Велика Британія підтримує Україну послідовно – незалежно від того, яка партія перебуває при владі і які політичні дискусії точаться всередині країни. Там немає сумнівів, чи потрібно допомагати Україні. Є лише питання, як зробити цю допомогу ще ефективнішою.

Ви згадали, що це вже п'ятий британський прем'єр. Але важливіша не сама кількість. За цей час змінювалися уряди, при владі були і консерватори, і лейбористи, проте політика щодо України залишалася незмінною. Це і є справжній двопартійний консенсус.

– Після Brexit Велика Британія втратила частину свого політичного впливу всередині Європейського Союзу. Але війна, яку розв'язала Росія, фактично відкрила для Лондона можливість повернути собі роль одного з головних центрів європейської безпеки. Зараз саме Британія виступає таким собі центром створення антиросійської коаліції, принаймні, серед північних та балтійських країн.

– Вони розуміють, що мусять це робити. І причина та сама, про яку ми вже говорили. Велика Британія відчуває відповідальність за безпеку Європи, за своїх союзників і за міжнародний порядок. Тому питання не в тому, чи повертається вона до Європи після Brexit. Сьогодні для Лондона головне – згуртувати країни, які готові стримувати Росію. Якщо за часів Черчилля Велика Британія будувала антигітлерівську коаліцію, то сьогодні британський уряд разом із союзниками формує коаліцію, яка має стримати путінську Росію. Недарма її назвали Coalition of the Willing – "коаліція охочих". Це принципово важливо. Йдеться не про примус і не про зобов'язання. Це добровільне рішення держав, які усвідомлюють спільну відповідальність за безпеку Європи. Саме ця коаліція сьогодні багато в чому формує майбутню систему європейської безпеки. Насамперед це Велика Британія, Франція і Німеччина. Дуже хотілося б, щоб ще активніше до цього процесу долучилася Польща. Звичайно, важливими партнерами залишаються Італія, Іспанія, Португалія та інші країни. Але саме Лондон, Париж і Берлін сьогодні визначають головний напрям європейської безпекової політики.

Не варто забувати й про ще одну обставину. Велика Британія залишається лідером Співдружності націй. Це велике міжнародне об'єднання, яке реально працює і має політичний вплив. Крім того, Велика Британія є ядерною державою. Її ядерні сили тісно інтегровані зі Сполученими Штатами, але водночас Лондон має власний ядерний потенціал і зараз активно вкладає кошти в його модернізацію. Усе це робить британське партнерство для України справді стратегічним. До речі, за всіма гучними політичними подіями майже непоміченим залишився ще один дуже важливий факт. Саме у Великій Британії зараз завершуються міжнародні навчання Sea Breeze. Колись ці навчання майже три десятиліття проходили в Україні – в Одесі, Криму та акваторії Чорного моря. Тепер їх приймає Велика Британія. І це має велике практичне значення. Саме там проходять підготовку екіпажі п'яти мінних тральщиків, які Лондон передає Україні. Українські моряки вже отримують необхідну сертифікацію. Це не символічна підтримка, а конкретна робота. Досить згадати події навколо Ормузької протоки. Навіть найпотужніші військово-морські сили світу зіткнулися з нестачею сучасних засобів розмінування. А Україна вже сьогодні готує екіпажі, які після завершення війни очищатимуть від мін Чорне море.

– Велика Британія залишається одним із найближчих партнерів України, але чи можна називати її головним союзником на сьогодні?

– Я не прихильник того, щоб ділити союзників на головних, другорядних чи третьорядних. Сьогодні всі відповідальні європейські політики добре розуміють: навіть якщо Сполучені Штати менш активно залучаються до європейської безпеки, Європа має бути готовою діяти самостійно. Попри внутрішні політичні проблеми, які є практично в кожній країні – чи то в Чехії, чи в Латвії, чи в Норвегії – підтримка України не припиняється. Бо всі розуміють: є спільний ворог, і його потрібно зупинити. Тому я не став би визначати, хто перший, а хто другий. Не все вимірюється обсягами допомоги чи грошима. Мені не близький підхід, коли в політиці все оцінюють лише через економічну вигоду. Є речі значно важливіші – відповідальність, довіра і послідовність. Саме так діє Велика Британія. Мені довелося двічі бувати там із робочими візитами ще тоді, коли я був заступником міністра оборони. Це було приблизно п'ятнадцять–шістнадцять років тому. Уже тоді співпраця була дуже предметною й професійною. Тому сьогодні ми бачимо не щось нове, а продовження політики, яку Лондон вибудовував роками.

Саме Велика Британія протягом усієї війни найпослідовніше підтримувала Україну, швидко ухвалювала рішення щодо нових пакетів допомоги й нерідко ставала першою країною, яка погоджувалася передати озброєння, на яке інші союзники ще не наважувалися. Її головна перевага - послідовність. Попри зміну урядів і прем'єр-міністрів, британська підтримка залишається стабільною, а це дає Києву можливість планувати співпрацю не на місяці, а на роки вперед.