Путін сам визнав, що Росія держава-терорист

7 хвилин
21,5 т.
Путін сам визнав, що Росія держава-терорист

Важко повністю зрозуміти про що думають російські “політичні динозаври". Проте путінський проект скоро почне повністю сипатися, як би Москва не лякала Україну та Захід використанням ядерної зброї.

Відео дня

Путін погрожує посилити атаки на цивільну інфраструктуру України. Він пообіцяв продовжити вторгнення після того, як його сили зазнали найгірших поразок у семимісячній військовій кампанії. Про це Путін сказав журналістам російських ЗМІ в узбецькому Самарканді, де він брав участь у саміті Шанхайської організації співробітництва (ШОС). Російський диктатор відкидає контрнаступ України: “Подивимося, як воно піде. Зовсім недавно російські збройні сили завдали ударів по чутливих цілях. Давайте вважатимемо це попереджувальним ударом. Якщо ситуація буде розвиватися далі в цьому напрямку, наша відповідь буде більш серйозною".

Цим Путін публічно визнає, що Російська Федерація є країною-терористом, яка, задля знищення Української державності, не збирається ні перед чим зупинятися. Попри залякування України використанням ядерної зброї і знищенням ракетними ударами українських міст, українці ніколи не капітулюють перед Москвою. Адже це було б добровільним погодженням на фільтрацію десятків мільйонів українців в російських контрактаційних таборах, та вимушену еміграцію інших десятків мільйонів до держав Заходу.

Зазнавши нищівної поразки на Харківщині, Путін і його злочинний режим почали усвідомлювати, що російська терористична армія не здатна воювати зі справжніми солдатами. Тому в Кремлі прийняли рішення тотально знищувати українську інфраструктуру. А маховик машини нагнітання істерії інформаційними психопатами, почав діяти ще з більшою силою. Так у своєму акаунті в Telegram головний пропагандист кремлівського телебачення Соловйов закликав “розстріляти російських командирів, які уможливили контрнаступ Збройних сил України на Харківщині". В цьому немає нічого дивного, все дуже просто, – адже це путінська Росія.

Величезною помилкою і прорахунком з боку Путіна було вторгатися в Україну. На саміті ШОС він втратив пихатість. А в розмові з лідером Китаю Сі Цзіньпіном був схожий на прохача, який шукає собі захисту у сильнішого. На фотографії з Узбекистану Сі Цзіньпін сидів відкинувшись назад і виглядав розслабленим, в той час, як Путін увесь подався вперед, розставивши руки, ніби про щось благаючи. Але йому так ніхто і не сказав, що у Китаю немає друзів, тільки васали.

У Москві випрошують снаряди у Північної Кореї, запаси зброї минулих десятиліть якої сумновідомі своєю жалюгідною якістю та тим, що вони мають неприємну схильність – вибухати ще до того, як їх почнуть застосувати проти противника. Путін не знає, що робити, адже через декілька місяців дефіцит снарядів вже не вдасться нічим перекривати, а поразку у своїй авантюрній війні з Україною він явно не готовий визнати.

Путінські пропагандисти нижчого рангу вже прямо почали лякати Україну і Захід, мовляв, вони попереджають, що тільки перший черевик українського солдата, чи перше колесо українського бронетранспортера з’явиться на території Росії, то Путін бомбитиме Київ до повного знищення. Щось подібне вони вже багато разів говорили щодо окупованого українського Криму. Проте, коли там почали рватися боєприпаси на військових складах і горіти літаки на аеродромах, їхні погрози Україні кудись почали зникати.

Диктатор більше всього боїться приниження свого режиму. Але більше ніхто так не зміг принизити Росію, як її самопроголошений “цар". Який втягнув Російську Федерацію в страшну ескалацію амбіцій, смертей і насильства. Твердження тих, хто припускає, що можливо вийти з кризи, розпочатої війною Росії в Україні, не принижуючи РФ поразкою, позбавлені не тільки логіки, а й сенсу.

Подібні судження лицемірні і лукаві. Тому що це означає, не більше, не менше, як фактично дозволити Росії досягти цілей задекларованих Путіним. Тільки поразка Російської Федерації зможе привести кремлівського довгожителя і його подільників до тями. Іншого агресор зрозуміти не здатен. Так само, як і німці, тільки після повного розгрому, відмовилися від своїх мрій про “тисячолітній рейх".

Тому Росія не буде принижена після усунення Путіна, у той чи інший спосіб, від влади. Навпаки – це єдиний реальний шанс для можливого початку перемовин про припинення вогню і закінчення розв’язаної Москвою злочинної війни.

Сучасна російсько-українська війна є прямим наслідком невиправданого гуманізму Заходу щодо поверженого противника. У 1991 році, коли СРСР розвалився, а Сполучені Штати виграли Холодну війну, Росії допомогли не тільки не розпастися, як до того розвалився Радянський Союз, а й ввели до складу G7 – перетворивши її на G8.

З цього росіяни зробили неправильний висновок, що падіння комуністичного режиму було невиправданим, що “ніхто не програвав Холодної війни", бо це не відповідає дійсності. Росіяни заперечують незручну реальність: Росія сьогодні більше не є наддержавою, як СРСР у 1980 році, і ніколи більше нею не буде.

Щоб остаточно змиритися з цим потрясінням і перестати оплакувати радянську імперію, Росії доведеться зазнати серйозної геополітичної поразки в Україні.

Безглуздість дій Путіна і його власне невігластво втягують Російську Федерацію в нескінченну війну, яку їй виграти неможливо. Він був переконаний, що Україна розвалиться за декілька днів. Цього не сталося. Він був переконаний, що українці зустрінуть російських солдат “квітами та обіймами". Цього не відбулося. Він був переконаний, що має добре озброєну і сильну сучасну армію. Але все це, на перевірку, виявилося повною фікцією.

У 2000 році Путін, виступаючи по телебаченню під час президентської кампанії, висловив основоположну думку, котра превалювала серед російських владних еліт, – щоб Росія знову вважалася супердержавою, рівною Сполученим Штатам, як це було колись у часи СРСР.

Подібні абсурдні бажання повністю не відповідали історичним реаліям. Оскільки Радянський Союз зник в 1991 році з волі народів, котрих туди силою загнали комуністи. Росіяни самі підтримали Бориса Єльцина, коли він проголосив про незалежність Росії, а отже і про вихід з СРСР. З того часу решта світу дуже змінилася, а Путін намагається повернутися назад, у далеке минуле.

Якщо брати за еталонний відлік улюблений путіністами 1980 рік, то тоді до Європейського економічного співтовариства (ЄЕС), яке пізніше перетворилося на Європейський союз, входило лише дев’ять країн, інтернет-революція ще не відбулася, комуністична ідеологія все ще спокушала мільйони людей, один із найуспішніших американських президентів і реформатор світової політики Рональд Рейган (який тільки-но виграв у листопаді президентські вибори), ще не вступив на посаду, легендарна прем’єр-міністр Великої Британії Маргарет Тетчер ще не реформувала свою економіку, Індія, Бразилія, Туреччина, Індонезія ще не були швидкозростаючими країнами, а тільки державами, що розвиваються. І нинішнє російське керівництво нічого не здатне вдіяти проти цих глобальних масштабних змін, що відбулися поза межами колишнього СРСР.

Сучасна Російська Федерація не має жодних шансів на відновлення зниклого світу 1980 року, як і вчені на створення Парку Юрського періоду з поверненими з небуття динозаврами. Важко повністю зрозуміти про що думають російські “політичні динозаври", проте путінський проект скоро почне повністю сипатися. Путіну б прислухатися до слів видатного французького політика Шарля де Голля, який колись дуже точно сказав: “Будь-яка політика повинна передусім враховувати реалії". Саме тому він відмовився від колишніх французьких колоній і зосередив свої зусилля на розвитку Франції.

Але російський диктатор не збирається враховувати політичні реалії. Йому здається, що ще трохи і знесилена та розорена війною Україна добровільно сама “побіжить" здаватися на волю Москви. Але у них нічого з цим не виходить, не дивлячись на те, що Путін вже декілька разів змінював командування на фронтах з початку війни в Україні. І цей “вальс генералів" продовжується й далі. Він більше не хоче бачити своїх генералів, і відклав зустріч в Сочі з керівництвом міністерства оборони на невизначений термін, після того, як російські військові зазнали найбільшої поразки за понад 80 років.

Режим Путіна не здатен мобілізувати суспільство навколо великого проекту, чи великого прориву вперед. Навпаки, він дестабілізує росіян, переконуючи їх своїми діями, що владні інституції є ненадійними, корумпованими і такими, що виключно працюють на інтереси олігархів. Значною мірою існування путінського режиму залежить від пропаганди, яка безапеляційно стверджує, що весь світ вже прогнив, а допомога Україні у війні з Росією – це змова Заходу проти Російської Федерації.

На жаль, його бездонний нігілізм – це те, що приваблює декого в державах демократії. Тих, хто не знають, де шукати морально-етичні орієнтири, невдах і лузерів, які переконали себе, що всі їхні негаразди в житті можна пояснити лише помилками політичного керівництва країн у яких вони проживають.

Іншими словами – путінський проект, це повстання посередностей проти світу демократії і економічних можливостей для тих, хто готовий ними скористатися. Й усе це підкріплюється створенням хаосу та повним запереченням існуючого на сьогодні світового порядку.

Деякі із західних політиків ще сподіваються, що Путіна можливо чимось урезонити, чи переконати. Однак, ті, хто починають “танцювати" з дияволом, не мають і поняття про те, що коли вони думають, що можуть змінити диявола, диявол змінює їх.

Карта вторгнення деспота в Україну бита, його стратегія з тріском провалилася, але він цього не здатен побачити. Засліплений люттю поразки, котра насувається на Росію, він ще може піти на необдумані кроки, відповідати в майбутньому за які доведеться пересічним росіянам.

Та опір України російським неоколоніальним силам може перетворитися на надихаючий вітер надії на суверенітет і свободу для татар, башкир, чеченців, якутів, бурятів, тувинців та інших народів, які росіяни силоміць утримують в Російській Федерації. Існування режиму Путіна добігає кінця, а після його поразки в Україні, Росія ніколи вже не існуватиме у тому вигляді, в якому вона є зараз.

disclaimer_icon
Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...