Блог | Путін бачить слабкість за столом переговорів – і силу, коли горять його НПЗ

Зятьок і Вітьок: чому "перемовники" Трампа зазнають чергової поразки? 

Почати варто з людей, яким Трамп фактично доручив один із найскладніших дипломатичних треків у світі. Стів Віткофф – мільярдер-девелопер із Мангеттена та давній гольф-партнер Трампа, який до 2025 року взагалі не мав досвіду державної служби. Джаред Кушнер – зять президента США та великий інвестор. Його фонд управляє активами приблизно на $10 млрд, причому майже весь залучений капітал походить з-за меж США, значна частина – з країн Перської затоки.

Трамп узагалі сприймає міжнародну політику як великий бізнес: особисті знайомства, торг і спроба укласти угоду. Тому й до Путіна він відправляє не класичних дипломатів, а людей зі свого найближчого особистого оточення.

На цьому тлі дуже показовою була інша американська місія. 25 серпня до Москви прилетів директор ЦРУ Джон Реткліфф. За інформацією американських медіа, його послання було значно жорсткішим: становище Росії слабшає і далі погіршуватиметься, тому Кремлю варто повертатися до перемовин зараз. Сам Реткліфф із Путіним у підсумку не зустрівся.

І це добре показує головне протиріччя американської політики: професійна частина системи бачить слабкі місця Росії й можливість посилювати тиск, а Трамп продовжує вірити, що Путіна можна переконати особистою дипломатією.

Почнемо з того, як Віткофф та Кушнер поводилися в Кремлі. Це виглядало як блюзнірство, немов двоє сільських старост приїхали бити поклони "царю" й просити про нові наділи або внески в чийсь інвестиційний фонд. Це явно не було ілюстрацією того, що приїхали впливові люди з найпотужнішої держави світу (принаймні поки). Чи вірить хтось, що Путін сприйматиме їх серйозно, знаючи його збочену психіку та сприйняття реальності? Я особисто не вірю взагалі.

Путін розуміє тільки силу й мову сили – так було, є і буде до того часу, поки його не знайдуть у калюжі власної сечі в одному з бункерів на Валдаї, як уже було з одним із його "всесильних" кумирів.

У Київ Кушнер і Уіткофф доїхали вперше після майже десяти вояжів до Москви, й це показово. Не вірю, що ці два персонажі здатні на щось більше, ніж просто передати керівництву України чергові вимоги Путіна вкупі з мемуарами про печенігів.

І ось тут найважливіше. Я не думаю, що головна вимога, яку вони привезли до Києва, обов’язково звучить як "віддайте Донеччину". Значно актуальнішим для Кремля сьогодні може бути інше: змусити Україну припинити удари по російській енергетиці.

Бо саме там Москва зараз отримує по-справжньому болючі удари.

За оцінкою українського Генштабу, влітку було виведено з ладу 42,7% російських нафтопереробних потужностей. Незалежні оцінки обережніші, але й вони говорять про величезний масштаб проблем: у середині липня фактично не працювали приблизно 1,5–2 млн барелів переробки на добу, а обсяги переробки впали до мінімуму більш ніж за два десятиліття. У липні морський експорт російських нафтопродуктів обвалився ще на 33% за місяць і майже на 55% у річному вимірі.

Ось чому зараз для Путіна пауза в українських ударах може коштувати значно більше, ніж чергова декларація про мир.

І нам цілком можуть спробувати продати її під красивою упаковкою: "деескалація", "жест доброї волі", "створення атмосфери для перемовин". Насправді Україну попросять відкласти один із небагатьох видів зброї, який сьогодні реально працює проти російської економіки.

На це можна погоджуватися лише взаємно: Росія припиняє удари по нашій енергетиці, газовій та промисловій інфраструктурі – Україна дзеркально обмежує свої удари. Усе синхронно, верифіковано й із простою умовою: Росія порушує домовленість – усі наші обмеження автоматично припиняються. Ніякої односторонньої "доброї волі".

Щодо України – вікно можливостей завершити війну є до кінця року через стан російської економіки та дійної корови військового бюджету – нафтогазового сектору. Тому дуже сподіваюсь, що наше політичне керівництво та чиновники різних рівнів відкладуть на певний час думки про мільйони та королев і зроблять усе необхідне для захисту країни й зміцнення наших позицій.

Навіть попри нові корупційні скандали в Генеральній прокуратурі, Трамп та його молода команда навряд чи встигнуть зламати офіційний Київ до проміжних виборів у листопаді. Після них, з високою ймовірністю, Америка стане іншою. Демократи повернуть більшість у Палаті представників як мінімум, а може, і в Сенаті також. Якщо/коли Білий дім втратить контроль над Конгресом, Трамп втратить свій вплив, і цілком можливо, що навіть не досидить до кінця свого терміну. Запамʼятайте мої слова.

Тому наступні місяці критичні. Трампу потрібна угода, Путіну потрібен перепочинок, а Україні потрібно не дозволити, щоб за красиву картинку американської дипломатичної перемоги заплатили нашими стратегічними позиціями.

Путіна не потрібно переконувати. Його потрібно поставити в ситуацію, коли продовжувати війну дорожче, ніж її завершити.

Коли перед ним сидять люди, які дуже хочуть домовитися, він бачить слабкість. Коли горять НПЗ, падає експорт нафтопродуктів і сиплеться головне джерело грошей для війни – тоді він бачить аргументи.