Протидія велика, але ухвалення церковного закону – це про національну безпеку, а не про релігійні свободи: інтерв’ю з Євгенією Кравчук
Депутати Верховної Ради у першому читанні проголосували за урядовий проєкт 8371, який передбачає заборону діяльності в Україні релігійних організацій, що пов’язані з Росією.
Дискусії про реальне обмеження на законодавчому рівні діяльності в Україні церков, які керуються з Росії, тривали з початку повномасштабного вторгнення РФ. Адже РПЦ та її керівник патріарх Московський Кирило Гундяєв, якого в УПЦ поминали як "великого господина и отца нашего", фактично благословив війну проти України.
На початку грудня 2022 року президет України Володимир Зеленський доручив розібратись, наскільки Українська православна церква досі пов'язана з РПЦ, та на законодавчому рівні заборонити діяльність у країні афільованих з Росією церков.
Своїми думками з приводу законопроєкту в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA поділилася народна депутатка України, заступниця голови депутатської фракції політичної партії "Слуга народу" Євгенія Кравчук.
– Розпочнемо із суті законопроєкту 8371, який передбачає заборону діяльності в Україні релігійних організацій, що пов’язані з Росією, та причин його ініціювання.
– З початком повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну тема співпраці представників проросійських церковних установ з державою-агресором вийшла на кардинально новий рівень. За місяці війни правоохоронними органами України було виявлено та опубліковано численні факти державної зради, дискримінації з приводу релігійної приналежності, розпалювання ворожнечі, які свідчать про те, що діяльність релігійних організацій, які керуються з РФ, спрямована проти української державності. Взагалі цей законопроєкт з’явився на виконання рішення Ради національної безпеки і оборони України (грудень 2022 року. – Ред.) та указу президента України (січень 2023 року. – Ред.) про неможливість юридичного функціонування релігійної організації, яка керується з Росії. Зазначене рішення РНБО ухвалено за результатами розгляду діяльності релігійних організацій на території України в умовах військової агресії Російської Федерації, з метою забезпечення духовної незалежності, недопущення розколу в суспільстві за релігійною ознакою, сприяння консолідації українського суспільства та захисту національних інтересів. Тому Державна служба з етнополітики та свободи совісті (ДЕСС) розробила вказаний законопроєкт, який було зареєстровано ще в січні 2023 року. Після того, як Комітет з питань гуманітарної та інформаційної політики невідкладно його розглянув, уже в лютому він був готовий до голосування за основу. Ба більше, саме цей законопроєкт єдиний, який підтримувала Всеукраїнська рада церков. Насправді всі розуміють, що це дійсно про національну безпеку, а не про релігійні свободи.
– Президент ініціював розробку документу ще у грудні 2022 року. Ви зазначили, що у лютому 2023 року законопроєкт уже був готовий до голосування. Чому так довго тривали дискусії з цього питання?
– Я погоджуюсь, що цей документ міг потрапити і раніше до зали Верховної Ради та власне тригером стала необхідна кількість підписів. Юридично немає такої процедури, що буде 226 чи 240 підписів для того, щоб питання потрапило до порядку денного. Це просто було як умовне сигнальне голосування, адже підписи на папері давали певну гарантію, що після цього вже не можна буде знайти жодного аргументу, чому не виносити в залу. Я вже сказала, то в лютому профільний комітет рекомендував законопроєкт прийняти за основу, відповідно він з того часу був готовий до внесення до сесійної зали. Законопроєкт з’являвся в порядку денному, але не на прохідних місцях. З іншого боку, є певна пріоритетність законопроєктів, які йшли через парламент і які мали цілком чіткі дедлайни для голосування. Йдеться про закони, які потрібні для того, щоб розпочати переговори з Європейським Союзом. Є законопроєкти, які потрібно швидко ухвалити для співпраці з МВФ, щоб ми вчасно отримали подальше фінансування. Зрозуміло, що є паралельно питання бюджету України або зміни до поточного бюджетного року і вони також мають певні дедлайни і досить довготривалі в розгляді. Тому причин такого розвитку подій було багато. Звичайно, не обійшлося і без протидії з боку прихильників проросійської церкви.
– На ваш погляд, з чим пов’язано те, що для голосування було обрано найм’якший варіант із запропонованих законопроєктів. Для прикладу, альтернативний проєкт від "Європейської солідарності" передбачав негайну заборону УПЦ (МП), а пропозиції групи деяких депутатів від різних фракцій взагалі були за швидке позбавлення майна УПЦ (МП) і спрощений перехід громад до Православної церкви України.
– Я не хочу критикувати право колег на законодавчу ініціативу, але якщо у випадку урядового законопроєкту, це хоч і довга, але певна та чітка юридична процедура. То в інших депутатських законопроєктах вона майже відсутня. У разі ухвалення це було б фактично політичне рішення про заборону конкретної релігійної організації з конкретною назвою. Це точно б не пройшло через Європейський суд з прав людини, адже відсутня судова процедура. У випадку урядового законопроєкту це все-таки поетапний юридичний процес. Він відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини. Також має бути доведений зв’язок, релігієзнавча експертиза, де експерти, не урядовці, підтверджують, що канонічний зв’язок певної релігійної організації з Росією існує. Далі ДЕСС дає можливість виправитися тій чи іншій релігійній організації і виносить припис. Якщо протягом місяця цей зв’язок з країною агресора не розривається, тоді ДЕСС або Міністерство юстиції йдуть до суду і вже там відбувається розгляд справи. Так, це тривалий процес, але він відповідає європейському праву. Бо є судовий розгляд, а не політичне рішення. Тому можна критикувати слабкий, не слабкий цей законопроєкт, але це певна чітка процедура і вона юридично легальна. Винести просто політичне рішення – це завжди буде викликати питання у наших партнерів, чому так, а не через суд і на підставі певних критеріїв. Треба також зазначити, що законопроєкт буде доопрацьовано. Депутати, які ініціювали свої законопроєкти, готуються подавати правки. Ба більше, я вважаю, що треба обов’язково знайти можливість до другого читання імплементувати норми із законопроєкту, який полегшує переходи між церквами, та багато інших моментів. Також з цього питання буде розглянуто пропозиції голови Служби безпеки України Василя Малюка.
– Представники УПЦ МП говорять про те, що їхня церква з травня 2022 року за рішенням собору стала незалежною від РПЦ.
– Я хочу зазначити, що сам факт першого кроку, голосування в першому читанні, вже спричинив дуже цікаву і показову реакцію як у Російській Федерації, так і в країнах, де вплив російської церкви також дуже сильний. Стосовно реакції країни-агресора, то Гундяєв чітко сказав, що "переслідування" Української православної церкви має на меті розірвати зв’язки з російським православ’ям, мовляв, у нас спільний культурний простір тощо. Тобто він фактично визнав, що цей тісний зв’язок між РПЦ і УПЦ МП існує досі. Тобто російська сторона, щоб там не говорили в УПЦ, до сьогодні бачить УПЦ МП як частину РПЦ. За словами представників УПЦ, нібито за рішенням собору ця церква стала незалежною від власне Московського патріархату, однак такі висловлювання говорять про інше, а саме, що УПЦ й до сьогодні самоврядна частина Російської православної церкви. Росіяни це питання скандально тягнуть на засідання ООН. Навіть Радбез збирали з приводу нібито переслідування УПЦ МП. Тож для Росії цей законопроєкт приніс велике роздратування.
З іншого боку, була реакція митрополита Молдовського, який звернувся до Кирила з листом, що, мовляв, "досить до нас ставитись як до безхребетних, ми не схвалюємо дії Російської православної церкви та не хочемо асоціюватися з нею".
Знову ж таки важливий момент: всередині УПЦ МП зростає невдоволення тим, що зв’язок з Росією, з РПЦ, з Кирилом до цього часу фактично не розірвано. Кілька сотень священників написали листа до митрополита Онуфрія з проханням зібрати собор, не такий замилений, який був у травні 2022 року, а дійсний собор та реально розірвати наявні зв’язки з Росією. Тому важливо не вважати і не називати усіх священників, чи тим паче усіх парафіян УПЦ, "зрадниками".
– Якщо закон буде ухвалено і він запрацює, чи не потонуть суди у численних позовах, які можуть розглядатися роками?
– Це більше питання до Міністерства юстиції, яке має вибрати чітку юридичну стратегію у цьому напрямку, щоб таких проблем не було. Я не хочу раніше часу про неї розповідати, але очевидно: якщо закон буде ухвалено, то першим позовом чи одним з перших може бути проти Київської митрополії. Звісно, за умови встановлення зв’язку з Росією і що ця церква дійсно керується з країни-агресора. Це буде показовий судовий процес. Бо ми всі прекрасно розуміємо, що якраз митрополит Київський входить до Синоду РПЦ, тобто там ці зв’язки дуже сильні. Потім кожен судовий розгляд буде окремо, але в будь-якому разі вже буде прецедентом. Як на мене, важливо саме розпочинати з керівництва, але це питання до юридичної стратегії Міністерства юстиції і до Державної служби з етнополітики та свободи совісті.