Блог | Припинення вогню на 60 днів: пауза для України чи подарунок для Росії

УГОДА ПРО ПРИПИНЕННЯ ВОГНЮ

Мене в цій історії найбільше зачепила навіть не чергова фраза про "дуже конструктивні переговори", бо ми вже давно навчилися перекладати дипломатичну мову на людську і розуміємо, що за словом "конструктивно" дуже часто ховається або відсутність рішення, або рішення, про яке нам поки що не хочуть говорити прямо.

Найцікавіше інше. Карні сказав, що бачив документ угоди приблизно на півтори сторінки, де спочатку йдеться про припинення вогню між Україною та Росією на 60 днів, а далі – про решту добре структурованих умов. І от тут починається найважливіше, бо коли мова йде про Україну, кожне слово в такому документі важить більше, ніж цілий дипломатичний обід на саміті G7.

Півтори сторінки – це дуже мало для миру, але цілком достатньо для пастки. На півтори сторінки можна вмістити припинення вогню, обмін полоненими, моніторинг, політичні декларації і кілька красивих формулювань про "стабільність", "безпеку" та "довгострокове врегулювання". Але на півтори сторінки також можна дуже акуратно заховати головне питання: що буде на 61-й день.

Бо припинення вогню саме по собі ще не є миром. Це пауза. І така пауза може бути потрібною Україні, якщо вона дає нам час на ППО, дрони, боєприпаси, енергетику, мобілізаційну перебудову, виробництво і відновлення людей. Але ця сама пауза може бути подарунком Росії, якщо вона дозволяє їй перегрупуватися, підтягнути резерви, накопичити ракети, перепакувати дипломатичну брехню і потім знову вдарити, тільки вже з кращих позицій.

Ми це вже проходили. Називалося красиво. Мінськ. Теж були документи, формули, посередники, гарантії, робочі групи, особливі порядки, лінії розмежування і багато людей у дорогих костюмах, які дуже серйозно пояснювали, що це єдиний реалістичний шлях. А потім виявилося, що Росія використала цей шлях як коридор до великої війни.

Тому питання не в тому, чи потрібне припинення вогню. Питання в тому, на яких умовах, під чиїм контролем, з якими санкційними запобіжниками, з якими гарантіями безпеки і з якою ціною для Росії за порушення. Якщо Росія порушує режим тиші, що відбувається наступного дня? Ще одна "стурбованість"? Ще один саміт? Ще один пакет санкцій через три місяці? Чи автоматичне посилення військової допомоги Україні, удар по тіньовому флоту, фінансове удушення російської воєнної економіки і передача нам того, що давно мало бути передане?

Бо без цього будь-яке перемир’я перетворюється на ще одну спробу купити тишу за український рахунок.

І тут важливо сказати чесно. Україна не має права виглядати стороною, яка не хоче миру. Ми хочемо миру більше за всіх, бо саме наші міста руйнують, саме наші люди гинуть, саме наші діти ростуть під сиренами, саме наша економіка живе в режимі постійного воєнного виснаження. Але ми також не маємо права погоджуватися на такий "мир", який просто відкладає наступну війну на зручніший для Москви момент.

Мир без сили – це прохання. Мир без гарантій – це папір. Мир без покарання агресора – це запрошення повторити агресію.

Тому якщо документ справді існує, якщо там справді є 60 днів припинення вогню і добре структуровані умови, тоді нам треба дивитися не на красиву структуру, а на механіку примусу. Хто контролює? Хто гарантує? Хто карає? Що втрачає Росія в разі порушення? Що отримує Україна вже зараз, а не "після політичного врегулювання"? І головне – чи не намагаються нам знову продати паузу як перемогу.

Бо Україна не воює за те, щоб отримати тишу на 60 днів.

Україна воює за те, щоб російська імперія більше не мала можливості повертатися кожні кілька років з новою війною, новими "мирними планами" і новими вимогами до жертви бути розумною, конструктивною та вдячною за те, що її тимчасово перестали вбивати.