Поступки Путіну щодо України тільки відкриють шлях до Третьої світової війни

5 хвилин
14,0 т.
Поступки Путіну щодо України тільки відкриють шлях до Третьої світової війни

Українські воїни ведуть пекельні бої з терористичними військами Російської Федерації, щоб врятувати нашу країну. Професійна армія України бореться також і за те, щоб захистити решту Європи та не дати Росії нав’язати міжнародному співтовариству “новий світовий порядок", де діятиме не сила права, а право сильного. Захід має визнати, що ми воюємо не тільки за себе, а й за всю західну цивілізацію.

Перемога Росії стала б жахливою перспективою для Сполучених Штатів і об’єднаної Європи. Необхідно швидше і оперативніше надати Україні всю можливу підтримку – озброєння, далекобійну артилерію, боєприпаси. Адже витягування Москвою застарілих радянських танків Т-62 з “нафталіну" говорить багато про що. Збільшення постачання критично необхідного військового озброєння Україні здатне пришвидшити нашу перемогу у цій війні.

Відео дня

Як тільки українські воїни пройдуть навчання та використають сучасні системи зброї, вони зможуть передати свої навики і майстерність іншим. Після чого “ваги війни" мають перехилитися на користь України. Необхідно побачити цю війну такою, якою вона є: визначальним моментом ХХІ століття для всього світу.

Якщо провести певну історичну паралель, то варто пригадати, як свого часу Джордж Вашингтон здобув перемогу над значно переважаючою британською армією. Але він це зробив. Це ж саме має шанс повторитися під час російсько-української війни.

Зараз війна Росії з Україною вже близька до того, що скоро московити вже не матимуть сил і резервів вести наступ на Донбасі і спробують перейти в затяжне протистояння на окремих ділянках фронту. Головне не дати Путіну перевести російсько-українську війну в режим окопної війни, як це було під час Першої світової війни.

Це війна Росії не тільки з Україною, це війна Путіна з усім цивілізованим демократичним світом. Тому ні Сполучені Штати, ні колективний Захід не мають можливості припинити її. Путін розпочав цю війну, і вона не закінчиться доти, поки він або не погодиться капітулювати, або не буде змушений припинити її під тиском санкцій чи інших несприятливих для себе обставин.

При цьому необхідно враховувати те, що оскільки Путін – диктатор, він може грати в “довгу гру". Адже тривалий конфлікт із великими втратами серед військовослужбовців та незначним прогресом є проблемою для лідера держави тільки у тому випадку, якщо він реагує на вимоги своїх громадян і самі громадяни знають, що насправді відбувається в місцях воєнного протистояння. Але Росії, де пропаганда з телевізора заміняє правду про війну в Україні, це зовсім не стосується.

Російський тиран сліпо вірить в надсилу енергоносіїв, вважаючи, що бажання Заходу бути єдиним в питанні допомоги Україні, з часом розколеться протиріччями пошуків шляхів отримання дешевшого газу і нафти.

Та Москва помилково вважає, що Захід не може зіграти в “довгу гру". Американська і європейські економіки є набагато більш стійкими, ніж російська, а західний доступ до фінансових ресурсів більший в рази.

Російська Федерація тільки ускладнюватиме власне становище в світі кожного нового дня, поки її війна буде продовжуватися. Оскільки західні дипломатичні ініціативи застосовуватимуться для ще більшої ізоляції Москви. А зусилля Кремля легітимізувати присвоєння захоплених українських територій, приречені на провал після того, як Україна отримає від Заходу всю задекларовану військову допомогу.

Західні держави не повинні обмежуватися дотриманням штучно встановлених обмежень того, що має бути передано Україні. Наразі кожен її лідер мусить зрозуміти, що час має важливе значення для використання гіпотетичних вікон можливостей. Якщо імпульс допомоги почне зменшуватися, багато чого опиниться під сумнівом. А цього потрібно уникнути.

Путін почав “полювання" на Україну будучи переконаним у тому, що українці не витримають натиску його військ більше декількох днів. Він порахував українців беззахисними “вівцями", які не чинитимуть спротиву і швидко знову, як в часи СРСР, опиняться під повним контролем Росії.

Та в Кремлі прорахувалися, держави-члени НАТО змогли об’єднати свої зусилля і стати “вівчарками", щоб зупинити “вовка-Росію", яка віроломно напала на Україну. А Україна зовсім не “вівця", а “росомаха", яка хоча за розміром і менше цього “вовка", але ніколи не поступиться йому.

Путін не зміг зрозуміти, що якщо він наважився виступити в ролі “геополітичного вовка", то Сполучені Штати на сьогодні є потужним “геополітичним вовкодавом", з яким такий самозваний “вовк" тягатися не зможе. Бо в нього немає на це жодних шансів.

Він вирішив “полювати" на Україну не усвідомивши того, чим це для нього у підсумку здатне обернутися. Проте якщо на початку в цій “грі" було багато невизначених змінних, то зараз більшість із них вже не актуальні. Україна не впаде, вона вміло використовує власну та західну зброю, і війна змінилася таким чином, що тільки вимагає оперативного виправлення кількісного та якісного дисбалансу щодо важкого озброєння, танків і літаків, який ще існує на користь Російської Федерації.

Очевидно, що крім ядерної зброї, не повинно бути жодних обмежень щодо оборонної підтримки України. Крім того, необхідно вважати на те, що настав найбільш сприятливий момент, з початку російсько-американського геополітичного антагонізму, коли США мають шанс ефективно підірвати військовий потенціал одного з найнебезпечніших своїх противників. Не викликаючи при цьому світової “глобальної пожежі".

Не дивлячись на те, що ще хтось в Європі думає, що вони знаходяться на безпечній відстані від російсько-української війни, прорив російської оборони на окупованих територіях України і початок успішних контрнаступів для відновлення правових міжнародно визнаних кордонів України має стати метою не лише Києва, а й Берліна, Парижа та Брюсселя. Адже плани Москви не закінчуються тільки на привласненні собі українських земель.

Кожен шматочок землі, який був вкрадений московитянами, має бути повернутий, в тому числі й Крим. Україна мусить знову відновити контроль над своєю суверенною територією. І як би там не було, Росію потрібно перемогти в Україні. Воля до боротьби України плюс сучасне озброєння, яке вчасно поставить Захід, дорівнює перемозі над російською терористичною державою.

Єдиним прийнятним варіантом є видворення московців з України, а все інше – це просто підштовхування до майбутніх російських військових злочинів та агресії. І коли США поставлять Україні ракети, які нейтралізують російську артилерію, це змінить хід війни.

Українці чудово розуміють справжні плани Москви – перетворити народ на безправних і безмовних рабів Росії, знищивши при цьому українську мову, культуру і національну ідентичність. Попередні 337 років російської колонізації навчили нас, що значить перебувати в одній країні з шовіністичними імперцями, тому ми вибираємо свободу і західний шлях розвитку Української держави.

Європа має також зробити свій вибір. Для того, щоб через деякий час війна Росії не була перенесена в Європейський союз, Путін мусить бути розгромлений в Україні. Завдати поразки Москві зараз значно дешевше, ніж піти на ефемерний компроміс з Кремлем задля того, щоб отримати нібито “перепочинок" і заспокоїти диктатора, а потім боротися з вторгненням Російської Федерації у великій європейській війні.

Варто пригадати, що першим пунктом Нюрнберзького звинувачення проти високопоставлених нацистів було планування та ведення загарбницької війни, на чому, за іронією долі, наполягав СРСР, оскільки радянці вважали вторгнення в їхню країну військовим злочином. Тепер російська версія Гітлера – Путін здійснює власний військовий злочин, і це очевидно для кожного, хто має доступ до правдивої інформації. Росіян ненавидять і зневажають, як колись німецьких нацистів, а новітній “фюрер" має нульову довіру у міжнародної громадськості.

Зараз перемогти Путіна в Україні і стримати Сі Цзіньпіна від вторгнення на Тайвань – є найпростішим варіантом для Заходу. Адже будь-які поступки Путіну і компроміси з ним щодо України тільки відкриють шлях до Третьої світової війни.

disclaimer_icon
Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...