Блог | Ніж в спину Росії від Ердогана. А Що ж Орбан?
Турецький парламент через майже рік після того, як до НАТО приєдналася Фінляндія, проголосував за приєднання до альянсу ще однієї країни північної Європи — Швеції. Після довгих місяців претензій, переговорів і відтермінувань депутати парламенту Туреччини все ж ухвалили рішення, на яке давно вже чекали в країнах НАТО.
Адже від інтеграції Швеції залежить багато чого. Це і обороноздатність НАТО в Балтійському морі, і продовження військової допомоги Україні, і солідарність країн НАТО в ситуації нових очевидних загроз, — пише Віталій Портников для Крим.Реалії.
Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган у ситуації зі Швецією, можна сказати, діяв у своєму фірмовому стилі. Він, схоже, постарався "вичавити" із ситуації все, що міг — і у відносинах зі Швецією, і у відносинах зі Сполученими Штатами — але в результаті продемонстрував, що здатний бути відповідальним союзником. Ердоган підтвердив це, зробивши останній крок — підписавши рішення парламенту.
Президент Туреччини демонстрував здатність лавірувати в зовнішній політиці — навіть коли йдеться про принципові питання — не раз. Згадаймо довгу історію його взаємин із президентом РФ Володимиром Путіним. Турецький лідер продовжив діалог із російським колегою навіть після початку великої війни Росії проти України. Туреччина не приєдналася до санкцій проти Росії та продовжила економічну співпрацю з Москвою. Але, разом із тим, ще з 2014 року Ердоган послідовно дотримувався позиції підтримки територіальної цілісності України і говорив про український статус Криму. Російську "спецоперацію" президент Туреччини кваліфікував саме як війну — і тому Росія через закриття проходу через протоки опинилася в непростій ситуації з можливістю появи нових кораблів у Чорному морі.
А тепер подивимося на позицію іншого важливого гравця — Віктора Орбана. Угорщина ще недавно переконувала, що не буде останньою країною, яка ратифікує шведську заявку. Але, схоже, саме так і буде — і угорського прем'єра знову сприйматимуть на Заході як безвідповідального порушника спокою.
Орбан, упевнений, намагається демонструвати хорошу міну за поганої гри і вже запросив до Будапешта шведського колегу Ульфа Крістерссона — "поговорити про вступ Швеції до НАТО". Але міністр закордонних справ Швеції Тобіас Білльстрьом зазначив, що в Стокгольмі повинні для початку розібратися, у чому полягає сенс запрошення Орбана. Адже Ердоган, на відміну від угорського прем'єр-міністра, висував абсолютно конкретні претензії до Швеції й очікував конкретних рішень — зокрема, змін у законодавстві, пов’язаних із посиленням визначення терористичної діяльності. В Угорщини жодних конкретних претензій до Швеції немає. Орбан вимагає хіба що поваги. І це, гадаю, виглядає навіженством, а не поведінкою бувалого досвідченого політика. Не випадково міністр закордонних справ Великої Британії Девід Кемерон зателефонував Орбану, щоб обговорити з ним і вступ Швеції до НАТО, і підходи Будапешта до війни в Україні. Це, впевнений, — роздратований дзвінок. Дзвінок, який нагадує угорському прем'єру, що годинник західного терпіння, схоже, ось-ось зламається. І, до речі, ставлення Угорщини до виділення європейської допомоги Україні це теж стосується.
А, ймовірно, усе тому, що Віктор Орбан не вміє — або не хоче вміти — діяти так, як діє Реджеп Ердоган.
