Блог | Невже ми ставимося до України як до політичного футболу?
Читаючи про нещодавню подорож українського президента Володимира Зеленського до Вашингтону, я мав всі підстави хвилюватися, що підтримка України Сполученими Штатами втратить темп та обсяг. Окремі члени Конгресу не приховували своєї зневаги до української боротьби, а республіканка Марджорі Тейлор Грін злобливо обізвала голосування за збільшення допомоги “безлімітним чеком на проксі-війну".
Не дивно, що допомога Україні стала жертвою нещодавньої війни за урядовий бюджет в Конгресі. Щоб запобігти шатдауну урядової системи, конгресмени та сенатори з обох партій в останню хвилину проголосували за тимчасовий законопроект, що не передбачає наступної допомоги Україні. Це - ганебний результат, який може мати подальші наслідки, і зробила це мала група екстремістів з Республіканської партії, змусивши багатьох гадати, на чиєму вони боці насправді.
Все це жахливо не лише для України та її відважного народу, але й для усіх, хто здатний бачити усю картину. Скільки не повторюй, не буде забагато: українські військові захищають набагато більше, ніж власний суверенітет та національну ідентичність. Їхня боротьба - це наша боротьба. Вони б’ються та помирають за те, щоб не довелось нам усім. На кону цінності та принципи, які дорогі багатьом з нас: воля, верховенство права, загальні людські права. Сучасна Росія - аж ніяк не те місце, де хтось з нас волів би жити: це корумпована, параноідальна автократія, одержима гонитвою за безсенсовними імперськими амбіціями. Зменшення критичної військової підтримки разом із проштовхуванням миру на російських умовах буде не просто непрощеною зрадою України. Це також легитимізує путінський політичний шантаж, підкріпить його фальшиві територіальні претензії та надихне його на подальшу агресії щодо сусідів Росії. Це я не залякую. Це вже було. Спитайте-но лише країни Балтії.
Саме тому я закликаю союзників України подвоїти свої зусилля, особливо щодо військової допомоги. Давайте також не забувати про гарантії безпеки України, надані США та Сполученим Королівством в 1994 році під час здачі Україною її ядерного арсеналу. Довгострокова стабільність та процвітання вільного світу не мають стати жертвою короткозорості.
Особливо тоді, коли українські війська роблять багатообіцяючі успіхи на полі бою.
Звісно, це не означає, що прихильники України не хочуть миру. Але варто пам’ятати, що інколи за мир слід справді поборотися - щоб наступні покоління, в Україні та поза нею, могли успадкувати світ, де ідентичність, суверенітет та свободу не можна переламати тиранією та батогом агресивної політики.
