Блог | Ізраїль – друг чи ворог? Вже найближчим часом ми можемо отримати однозначну відповідь на це питання

"Нас відвели в кабінет за синьою стрічкою, звідки не дозволяли виходити. Тільки в туалет і тільки з супроводом їхнього співробітника. Ми просиділи так близько трьох годин. Була майже ніч, я попросила відвести мене в магазин, щоб купити дитині їжу, на що мені відповіли, що в них не ресторан і будемо сидіти доки не дозволять вийти. У в’їзді нам відмовили і запропонували квитки аж через 3 дні. Цей час ми мали провести в міграційній в’язниці. А також сказали, що ми можемо придбати квитки самі, якщо в міграційній службі нам дозволять. Нам дозволили і аби якнайшвидше поїхати звідти ми придбали квитки самостійно. Виліт був в обід наступного дня, тому ночувати нас і ще приблизно 10-ох українців відвели в коридор аеропорту на стільці".

Таких історій останнім часом з’являється вдосталь. І, повірте, це не найгірша з них. Місце подій в таких випадках майже завжди одне і те саме: міжнародний аеропорт Тель-Авіву. А в якості головних дійових осіб виступають українські громадяни. Або в статусі туристів, або біженців. Як показує статистика, протягом останніх півтора року Ізраїль різко змінив ставлення до українців, які намагаються потрапити до країни. На даний час понад 10% наших громадян без жодних підстав чи навіть пояснень депортуються одразу після того, як вони зійшли з трапу літака.

При цьому, співробітники місцевої митниці буквально хизуються, демонструючи відверто зневажливе і брутальне ставлення саме до українців. Наші дипломати намагаються максимально втрутитися в ситуацію і допомогти співвітчизникам, які опинилися в біді. Але все що відбувається, дедалі більше набуває рис цілеспрямованої державної політики.

Скажи хто твій друг…

Під час війни цей вислів набуває нового сенсу адже перелік друзів і недругів тасується набагато інтенсивніше ніж колода карт в руках професійного шулера.

Хто б міг подумати, що в далекій Центральній Америці у нас з’явиться відданий друг в особі Коста-Ріки. Або що Польща, попри купу історичних конфліктів та вічних суперечок, стане нашим найвідданішим союзником.

Втім, негативних прикладів також більш ніж достатньо. Якщо політика Угорщини не викликала аж занадто великого здивування, то зрадницька позиція Грузії боляче вдарила багатьох українців, які щиро захоплювалися як незламністю цієї країни під час російського вторгнення, так і дивовижними реформами, які відбулися там протягом останніх десятиліть.

Ізраїль в цій ситуації не звертав на себе особливої уваги. Після початку повномасштабного вторгнення, він тихо "пішов у тінь". Керівництво держави не засудило війну, не схвалило міжнародних санкцій, не приєдналося до антипутінської коаліції, відкинуло всі запити про надання зброї… І цей перелік можна продовжувати до нескінченості. Тобто, Держава Ізраїль показово "відморозилася".

Втім, як показує практика, в будь-якій війні не існує реального нейтралітету. Або ти приймаєш чиюсь сторону, або тихо отримуєш дивіденди від обох сторін конфлікту. Показовий приклад – Швейцарія під час Другої світової. Традиційно дуже суперечливий. Адже ця країна не тільки відверто заробляла на зберіганні та відмиванні грошей нацистів, але й тим самим допомогла багатьом з них втекти від правосуддя та цілком комфортно облаштувати "нове життя".

У пошуках логіки

Докопатися до витоків поточної позиції Ізраїлю доволі складно. Адже навіть офіційні урядові пояснення кількаразово змінювалися та мало відповідали принципам елементарної логіки. В різні періоди озвучувалися версії щодо "особливих стосунків" Ізраїлю та путінської росії, співпраці щодо боротьби з екстремістими в Сирії, міфічного налагодження контрабанди зброї з України до Сирії чи Ірану. Або "крихкого" становища євреїв у росії.

В межах цього тексту немає сенсу вдаватися у нюанси подій в Сирії. Ця теорія занадто абсурдна і згодиться хіба що для обговорення в студіях соловйова-скабеєвої.

А от риторика про те, що беззуба позиція країни пов’язана з "крихким" становищем євреїв у сучасній росії справді заслуговує на увагу. Бо йдеться про те, що жорстка позиція щодо війни в Україні призведе ледь не до масових єврейських погромів новітніми чорносотенцями.

Звісно, певний антисемітизм у відомих російських ідеологів – секрет Полішинеля. Втім, це наражається на цілком логічний контраргумент у вигляді етнічного складу спільноти найбільших російських олігархів. Навряд чи вони справді погодяться фінансувати подібні проекти. Втім, можливо і справді – з Єрусалиму видніше.

Логічне питання – а чи цікавляться в Ізраїлі долею етнічних євреїв в Україні, залишається без відповіді.

Ситуація стає особливо дивною на фоні відверто антисемітських висловлювань вищого політичного керівництва росії. То диктатор путін розмірковує над питанням, хто є справжнім або несправжнім євреєм. То головна російського зовнішньополітичного відомства шукає єврейські корені у гітлера та переконує що найбільшими антисемітами в історії були самі євреї. І, о диво, все це жодним чином не вплинуло на російсько-ізраїльські стосунки.

Логічне питання: чи багатьом державам дозволили б подібне?

Гайда до Умані!

Однак є як мінімум одне питання, в якому Ізраїль справді залежний від офіційної позиції України. Мова про щорічне паломництво хасидів до могили цадика Нахмана, яка знаходиться в Умані. Щорічно сюди прибувають десятки тисяч євреїв. Зазвичай, пік паломництва припадає на юдейський Новий рік – вересень-жовтень. Втім, менш масовий але постійний потік паломників не вщухає протягом року.

Щоб максимально полегшити можливість паломникам вчасно і без проблем прибути в Умань, було навіть підписано спеціальну Угоду між Кабінетом Міністрів України та Урядом Держави Ізраїль про відмову від візових вимог для осіб, які користуються паспортами громадянина або службовими паспортами України та Держави Ізраїль.

Але після початку вторгнення українське МЗС офіційно звернулося до паломників із закликом виявити обережність і не приїздити в Україну під час війни через велику загрозу ракетних ударів. Актуальність цього попередження підтвердилася 28 квітня 2023 року, коли росіяни завдали подвійного ракетного удару по житловому сектору Умані. Тоді було зруйновано 9-ти поверховий житловий будинок в якому загинуло 23 людини, в тому числі шестеро дітей.

В березні міністерство оброни росії виступило із заявою про те, що уманську синагогу використовують в якості складу боєприпасів для ЗСУ. Заперечення з боку уманської єврейської громади жодним чином не вплинули на позицію росії.

Між тим, попри відсутність авіарейсів між Україною та Ізраїлем через війну, щонайменше 23 000 хасидів минулого року таки дісталися Умані через кордони Румунії, Польщі та Молдови.

Бажаючи вдосконалити логістику такого маршруту, міністр іноземних справ Ізраїлю Елі Коен нещодавно зустрівся зі своїм молдовським колегою Ніку Попеску. На зустрічі було досягнуто домовленостей щодо транзиту паломників через територію Молдови. Ізраїльський міністр пообіцяв певні інвестиції в розбудову інфраструктури, що в свою чергу "сприятиме розвитку економіки Молдови".

Зрозуміло, що представників України на цю зустріч не запрошували. Тож "за кадром" лишилось, мабуть, головне питання: а хто опікуватиметься безпекою хасидів під час їхнього перебування в нашій країні?

Ізраїль в цьому питанні покладає відповідальність на Україну: ваша територія – ваші проблеми. Але навіть при великому бажанні, цілковита безпека під час постійних ракетних атак – абсолютно утопічна мрія. Окрім того, масовий наплив іноземців потребує серйозної роботи правоохоронних органів. Зокрема, задля уникнення криміналу та міжетнічних конфліктів. А такі випадки, на жаль, не рідкість для Умані під час паломництва.

Але Україна сьогодні фізично не може приділити належну увагу цьому питанню. Як і не може виділити відповідну кількість правоохоронців, медиків, рятувальників. Більшість ресурсів країни зосереджені нині виключно на відбитті російської агресії.

Можливо Ізраїль надасть власних спеціалістів для виконання цих завдань? Навряд. Можливо оплатить відповідні видатки? Не мрійте.

Втім, українські дипломати запропонували цілком логічний вихід: надання Ізраїлем сучасних систем ПРО, які зможуть убезпечити місто від російських ракетних атак. На це ізраїльський уряд відповів традиційною відмовою.

Втім, і українське зовнішньополітичне відомство чітко дало зрозуміти, що "поточна ситуація не залишає нам іншого вибору, окрім як обмежити в’їзд ізраїльтян". Яким саме чином це буде втілено в життя – питання часу.

Дипломатична міграція

На жаль, в сучасному глобалістичному світі поняття "нейтралітету" - дуже і дуже відносне. Враховуючи тісне сплетіння інтересів різних держав, кожен "нейтрал" рано чи пізно стає явним або пасивним союзником однієї зі сторін конфлікту. Міграція інтересів Ізраїлю відбулась у чітко визначеному векторі. І цей вектор – путінська росія.

Почнемо з того, що будь-які дипломатичні контакти між Україною та Ізраїлем з початку 2022 року звелись, якщо не до абсолютного нуля, то до жалюгідного мінімуму. Із контактів більш-менш високо рівня можна згадати хіба що приїзд в Київ згаданого вище Елі Коена в лютому 2023-го. Міністр традиційно для закордонних гостей побував у Бучі, уважно вислухав пункти української Формули миру і… поїхав додому. Жодних видимих результатів цей приїзд не приніс.

Між тим, Ізраїль офіційно провів два раунди політичних переговорів з росією на високому рівні. Також 18 травня підписано угоду щодо безоплатного надання росіянам земельних ділянок для відкриття нових консульських відділів в Західному Єрусалимі. А ще, Ізраїль продовжує наполягати на неприєднанні до будь-яких санкцій щодо росії. Навпаки, протягом останніх двох років взаємний товарообіг значно збільшився, що породжує цілком обґрунтовані підозри щодо впровадження схем обходу міжнародних санкцій. Про незасудження агресії та ненадання зброї – вже згадувалося вище. Тож загострення стосунків між Україною та Ізраїлем – було лише справою часу.

Попереджувальним пострілом прозвучала червнева заява українського посольства в Єрусалимі. В ній, окрім іншого, було чітко висловлено позицію щодо останніх дій Ізраїлю: "У той час, як народ України, включно з чисельною єврейською громадою, стікає кров’ю під натиском російських ракет та іранських безпілотників, ізраїльське керівництво, прикриваючись словесною демагогією про свій нейтралітет, активно налагоджує відносини з російською федерацією. Насправді на місцях так званий "нейтралітет" ізраїльського уряду розглядається як чітка проросійська позиція".

Українського посла очікувано викликали в місцеве МЗС для висловлення "обурення". Міністр Коен заявив: "Незважаючи на складнощі з росією, Ізраїль підтримує Україну з початку війни і до сьогоднішнього дня, публічно підтримує територіальну цілісність і суверенітет України і навіть голосує на міжнародних форумах, щоб засудити росію". В чому полягає підтримка окрім згаданих голосувань, міністр не уточнив.

Нещодавно стосунки двох країн перетнули чергову "психологічну позначку" – українських біженців в Ізраїлі позбавили медичного страхування. Традиційно – без завчасного попередження і пояснень. Як з’ясувалося згодом, це відбулось через відмову виділити необхідні кошти з боку ізраїльського міністерства фінансів.

Гостроту чергового конфлікту вдалося дещо пригасити завдяки прямій розмові міністрів закордонних справ. Дмитро Кулеба повідомив, що досяг певних домовленостей з Елі Коеном: "Він запевнив мене, що медичне страхування для українців в Ізраїлі збережеться, проблема буде вирішена найближчим часом".

Втім, саме зараз ситуація підходить до своєрідної "точки кипіння". Вже декілька українських видань, посилаючись на власні джерела в РНБО, оприлюднили інформацію про підготовку до призупинення (не розірвання!) дії Угоди щодо "безвізу" з Ізраїлем. Посилаючись на пункт Угоди, де подібні дії дозволяються "у виняткових випадках з причин охорони громадського порядку, національної безпеки та охорони здоров'я населення".

Рішення виглядає цілком логічним, як з огляду на загальний фон міждержавних стосунків, так і на реальну небезпеку, яка існує щодо місць масового паломництва. Адже, як показує практика, російські ракети паспорт не питають.

Також готується подання до міжнародних партнерів України щодо виключення Ізраїлю з формату "Рамштайн". В цьому випадку логіка також цілком очевидна: за весь період зустрічей, Ізраїль жодного разу не надав ніякої допомоги. То в чому сенс присутності його представників? До того ж, деякі українські чиновники off-record кажуть, що є цілком аргументовані підозри щодо використання інформації із закритих зустрічей у "власних інтересах" та "злиття" її ворожій стороні.

Євген Корнійчук з цього питання висловився максимально дипломатично: "Якщо Міністерство закордонних справ і Рада національної безпеки нічого не підтвердили, я, як посол, також нічого підтвердити не можу. Але я звертаю увагу, що ніхто також не спростував цю інформацію".

Наразі такі підозри неможливо ані остаточно підтвердити, ані спростувати. Втім, зважаючи на загальний тон відносин між нашими державами, такі дії не стануть несподіванкою.

В будь-якому випадку, Україна точно не втрачає друга. Можливо – випадкового роззяву, який байдуже витріщається не втручаючись у події. Але можливо за російським кораблем піде підступний зрадник, який діє в інтересах ворога. В обох випадках, Україна лишається, як мінімум, "при своїх".