Блог | Геополітична пастка "Anchorage formula": чому Трамп має відмовитися від підтримки Путіна

На початку 2026 року американська зовнішня політика опинилася на роздоріжжі. Після серії гучних ініціатив, включаючи саміт на Алясці в серпні 2025 року та створення "Ради миру" в Давосі, адміністрація президента Дональда Трампа зіштовхнулася з суворою реальністю: Путін не шукає компромісу, він шукає капітуляції України та Заходу. Тому цілком можна стверджувати, що продовження поточної стратегії "умиротворення" несе критичні ризики для національних інтересів і самих Сполучених Штатів.

Станом на січень 2026 року мирна угода щодо України була готова на 90 відсотків. Проте Кремль почав відверто саботувати цей процес. Інсценування "атаки дронів" на резиденцію Путіна наприкінці 2025 року стало приводом для Москви зайняти більш жорстку позицію, що вже змусило Трампа публічно назвати Путіна "головною перешкодою для миру". Підтримка такого непередбачуваного партнера підриває репутацію Трампа як "майстра угод".

Росія наполягає на так званій  "Anchorage formula", яка передбачає повну передачу Донбасу під контроль Російської Федерації та розморожування російських активів. Що є не тільки геополітичною, а й економічною пасткою для США.

І тут можна сказати, що для Дональда Трампа це небезпечно з двох причин. Перша причина, це те, що цим Америка фактично погоджується на фінансування російської агресії. Адже, якби дійсно таке рішення було прийнято, то     розморожені кошти Московії підуть не на відновлення України, а на інтеграцію окупованих українських територій у систему Російської Федерації та посилення її терористичної армії.

Друга причина – слабкість Росії. Оскільки Російська Федерація    входить у 2026 рік із найслабшою економікою з початку війни. Нафтогазові доходи впали на чверть, а МВФ знизив прогноз зростання до 0,8 відсотка.

Тому Трамп, як в минулому бізнесмен, має розуміти, що підтримувати режим, що валиться, – це не тільки інвестувати в безнадійний актив, а й ризикувати репутацією "ефективного менеджера". Оскільки в бізнес-логіці Дональда Трампа здатність розпізнати програшну угоду на ранніх етапах і вчасно вийти з неї є ознакою сили, а не слабкості.

При цьому необхідно враховувати геополітичне перенапруження, яке ніяк не зможуть компенсувати ініціативи щодо Сектора Газа та "Ради миру".

Трамп намагається залучити Путіна до вирішення глобальних конфліктів, зокрема запросивши його до "Ради миру" щодо Гази. Однак присутність Російської Федерації у таких структурах лише легітимізує агресора, не даючи реальних результатів на Близькому Сході. До того ж це створює "безпековий вакуум" у Європі, де союзники Сполучених Штатів по НАТО вже висловлюють занепокоєння через скорочення американської присутності.

Можна сказати, що  відмова Америки від підтримки Москви – це стратегічний виграш. Позаяк таке рішення призведе до відновлення довіри до Вашингтону його союзників у Європі. Жорстка лінія США щодо Кремля заспокоїть Європу та змусить її активніше інвестувати у власну оборону, що є давньою вимогою Трампа.

При цьому з’являється важіль тиску на Китай. Бо  послаблення зв’язку Трамп-Путін позбавить Сі Цзіньпіна впевненості у формуванні антизахідного блоку.

 Також виникає можливість реального миру через силу. Як показує вся новітня світова історія, Путін рахується лише з силою. Відмова тиску Білого дому на Україну, в намаганні добитися від неї поступок у територіальних питаннях, змусить Кремль повернутися до реальних переговорів без ультиматумів.

Для адміністрації Трампа настав час усвідомити, що Путін використовує "миротворчість" Вашингтона лише для перегрупування сил. Відмова від підтримки Кремля у 2026 році – це не просто питання моралі для трампівської адміністрації, а й необхідність для збереження глобального лідерства Сполучених Штатів та уникнення принизливої поразки в українському питанні.

Адже цілком зрозуміло, що політика "дипломатії особистих симпатій", яку вже понад рік демонстрував Дональд Трамп щодо російського диктатора Путіна, опинилася в стратегічному глухому куті. Політика Трампа часто базується на переконанні, що особиста домовленість із диктаторами може розв’язувати системні конфлікти. Проте в контексті Росії ця стратегія вже повністю себе вичерпала.

Відбувся повний провал мирних планів. Сподівання на  швидке припинення війни в Україні через прямі переговори з Путіним не виправдалися. Російський диктатор розглядає будь-які поступки не як крок до миру, а як ознаку слабкості Заходу, продовжуючи агресію заради повного контролю над Чорноморським регіоном та Україною.

 Не варто ігнорувати й геополітичну конкуренцію. Тому що Путін і Трамп наразі конкурують за право бути "головним руйнівником" міжнародних норм. Якщо Дональд Трамп продовжуватиме підтримувати або навіть ігнорувати дії Москви, він ризикує власноруч передати ініціативу Кремля в ключових регіонах  –  від Арктики до Венесуели.

 Також вадливо для Вашингтону збереження американського впливу в Арктиці. Питання статусу Ґренландії та контроль над Північним морським шляхом створюють зону жорсткого стратегічного зіткнення між Вашингтоном та Москвою. Закономірно, що будь-які поступки тут Путіну послаблюють оборонну позицію Вашингтона на власній півночі.

 Водночас важливо уникнути "Китайського капкану". Безперечно, що стратегія використання "Ради миру", яку просуває Трамп, може бути ефективною лише тоді, коли Росія буде змушена балансувати між США та Китаєм. Підтримка Путіна КНР робить Москву залежним молодшим партнером Пекіна, що лише посилює головного стратегічного суперника Сполучених Штатів.

Не можна скидати з рахунку й економічний тиск, як дієвий інструмент для зменшення геополітичних амбіцій Путіна.  Адміністрація Трампа вже продемонструвала готовність використовувати жорсткі заходи, такі як блокада танкерів "тіньового флоту" Росії. Посилення цього тиску замість "пряників" у вигляді зняття санкцій  –  це єдиний шлях змусити Кремль до реальних поступок.

Також Дональд Трамп змушений думати й про свою репутацію всередині Сполучених Штатів. Поразка України або поступки Путіну будуть сприйняті американським істеблішментом як особистий провал Трампа, що є неприпустимим для культивованого ним іміджу "переможця".

І знову ж таки, відмова від угод "через голови" європейців допоможе відновити довіру всередині НАТО та трансатлантичну єдність. Це критично важливо, оскільки європейські союзники вже почали шукати альтернативні шляхи безпеки, що може призвести до розпаду західної системи колективної оборони.

Необхідно переходити до політики нового рівня стримування. Умовно кажучи, політика "великої дубини" у відносинах з Москвою – примус до деескалації шляхом військової переваги, змусить інші тоталітарні держави переглянути свою агресивну політику до сусідніх народів та країн.

Таким чином, для Дональда Трампа Путін вже перестав бути потенційним союзником у справі перебудови світу і став перешкодою на шляху до "Великої Америки". Тільки через жорстке дистанціювання від російського диктатора та демонстрацію сили Москві Вашингтон зможе диктувати умови нового світового порядку, де американські інтереси будуть домінувати над амбіціями регіональних диктаторів.