Відео дня
Блог | Чому вирішення "білоруського питання" вкрай важливе для України
Така близька, і така, водночас, далека Білорусь… Близька за спільними кордонами, історією, друзями та родичами, щирістю та працелюбністю, мандрівками, спогадами. Спогадами…
Сучасну Білорусь віддалив від України "самозваний цар" Лукашенко та потім повністю відірвав путін, спрямувавши свої війська на українські землі з території Білорусі. Важко переоцінити важливість білоруського питання для України. Путін намагається втягнути Білорусь у відкриту війну проти нас, українців. Поки що йому це до кінця не вдається. Лукашенко розуміє, що вступ країни у війну на боці агресора, який вже й так використовує території Білорусі як свій військовий плацдарм, стане останнім днем його правління. Та чи стане у нього розуму залишити свої війська у містах постійної дислокації? Важке питання.
Зрозуміло, що сучасна лукашенківська Білорусь вже давно є васалом росії, а сам картопляний диктатор є заручником путіна та його кривавого режиму. Агент кдб зі стажем, Лукашенко, він же з 1987 року козирний "Валет" спецслужби Шкловського району Білорусі, так і не став "колишнім". "Колишніх" для кдб не існує, тим більше, коли владу у сусідній країні захоплює старший офіцер цієї служби. Оперативник та стукач не могли не знайти один одного. Та вони й не втрачали ніколи "корпоративного" зв’язку.
Кремль руками Лукашенка загнав Білорусь у боргову яму. Економічну та політичну. Ще на початок минулого року кожен білорус був винен 6300 білоруських рублів. І головним кредитором країни є росія, яка продовжує затягувати фінансовий зашморг на шиї білорусів. Політичний зашморг остаточно затягнувся на шиї лукашенківської влади у ніч із 9 на 10 серпня 2020 року у зв'язку з оголошенням офіційних підсумків президентських виборів, згідно з якими перемогу на них здобув чинний президент Олександр Лукашенко, привласнивши собі більш ніж 80% голосів виборців, отримавши насправді трохи більше 10%.
Безсоромна фальсифікація результатів виборів призвела до початку акцій громадянського спротиву по всій Білорусі, які продовжувалися до весни 2021 року. 11 загиблих, 1400 поранених, більш ніж 35 000 затриманих, близько 1900 засуджених, 4600 заяв про застосування тортур. Лукашенко по-звірячому задавив хвилю людського спротиву і залишився при вкраденій у людей владі. Це вдалося йому виключно за допомоги "великого брата" росії. Ну не міг дозволити путін, щоб його кишеньковий Лука втратив владу у Білорусі. Тому спрямував усі можливі ресурси на придушення невдоволення людей картопляним диктатором, тим самим повністю забравши у Лукашенка навіть натяк на можливі фантазії з приводу самостійності та самодостатності.
Тотальна залежність режиму Лукашенка та сучасної лукашенківської Білорусі від кремля не могло не накласти свій відбиток на білоруський соціум. Багаторічна інформаційна експансія країни-агресора призвела до розколу білоруського суспільства на тих, кому "російська весна" подобається та сприймається як завдаток перспектив розвитку країни, навіть у якості російської колонії, і на тих, хто розуміє катастрофічні наслідки псевдодружби кремля для білоруської самостійності та права обирати власноруч своє майбутнє.
Нажаль, слід визнати, що за останні роки відношення між Україною та Білоруссю практично залишилися по-за увагою української влади. Кремль став "центром тяжіння" для білоруської влади та частини суспільства, яка розміняла незалежність власної країни на борги "великому брату" та преференції, що пішли на користь самопроголошеному картопляному диктатору, а не країні в цілому. Початок повномасштабної путінської агресії проти України наприкінці зими 2022 року, у тому числі і з території Білорусі, поставив цю країну для українців практично на один щабель з ворогом. Влада Білорусі винна так само, як і влада путінського кремля. Та чи є сама країна, самі білоруси ворогами Україні? За даними соціологічних досліджень, більш ніж 70% білорусів проти російської агресії. Білоруси вважають що саме їхня країна стала першою жертвою кремлівської окупації, що перетворила колись самостійну країну на путінсько-лукашенківський "Гулаг".
Національна "стриманість" та "порядність" білорусів (мабуть це так можна назвати), яка завадила руйнації та знищенню режиму Лукашенка у ході заворушень 2020-2021 років, що силою були "задавлені" силовиками не отримавши у відповідь збройного протистояння, говорить про неспроможність переважної частини білорусів до реально необхідних по-справжньому рішучих дій на захист власних народних інтересів. Тому окупанти почувають себе на території Білорусі на правах господарів.
Не вся Білорусь стоїть "на колінах" перед загарбником. Багато хто з білорусів чинить можливий опір окупаційному кремлівському війську. Режим Лукашенка з особливою жорстокістю переслідує противників війни і тих, хто намагається перешкодити пересуванню російських військових ешелонів залізницею. "Рейкових партизанів" судять за статтею "тероризм" і дають "космічні" терміни ув’язнення більш ніж на 20 років. Навіть в умовах домінуючого російського імперіалізму білоруси знаходять можливість допомагати Україні. Білоруські діаспори збирають допомогу українцям, а кілька тисяч білорусів б'ються разом із ЗСУ, знищуючи спільного ворога.
Після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну, вже 2 березня 2022 року в українській армії було сформовано перший загін білорусів. За даними Радіо Свобода, 4 березня до нього увійшло близько 40 осіб. 4 березня 2022 року білоруський доброволець Ілля "Литвин" загинув в оборонних боях в Україні. Станом на 5 березня Україну вже захищали 200 білоруських добровольців, ще 300 білорусів, готових вступити до Іноземного легіону, перебували в Польщі. 9 березня білоруські добровольці оголосили про формування батальйону імені Кастуся Калиновського. 21 травня того ж року батальйон було реорганізовано в полк, до складу якого увійшли члени тактичної групи "Білорусь", учасники "Білого легіону" та "Молодого фронту", а також інші білоруські патріоти, які раніше не входили до цих формувань. До складу формування також входить група добровольців білоруського "Чорного кота" та батальйони "Литвин" і "Во́лат".
25 грудня 2022 року в день Різдва Христового білоруські добровольці, що воюють на боці України, створили військове формування – "Білоруський Добровольчий Корпус", головною метою якого, за словами його організаторів, є "деокупація України та Білорусі із російського полону". Воюючи на боці України та демонструючи при цьому приклади мужності та героїзму, білоруси також захищають власну, білоруську, землю від ворога, що поставив під питання самостійне та незалежне існування двох країн. Вони розуміють, що лише тотальне знищення путінського війська Захисниками України відкриє шлях до свободи Білорусі та звільнить її від путінсько-лукашенківської окупації.
Гірко визнавати, але українська влада приділяє дуже мало уваги взаємодії з антипутінською Білоруссю в усіх її проявах. На дипломатичному рівні з самозваним лідером Білорусі спілкуватися практично немає сенсу. Вплив путіна на Лукашенка знаходиться на недосяжному для українських дипломатів рівні. Лукашенко розуміє і боїться лише силу, а застосувати війська на території Білорусі для визволення від путінської окупації Україна поки що не спроможна з багатьох причин. Зараз важливо зрозуміти, що Білорусь практично залишилася на одинці з москвою.
Самі білоруси не розуміють майбутнього власної країни після перемоги України над росією. Ми самі їм про це не говоримо! Відсутність чіткого меседжу від української влади про місце Вільної від диктаторської влади Лукашенка Білорусі у післявоєнному європейському суспільстві викликає розгубленість та нерозуміння власної ролі та перспектив не тільки у білоруської діаспори та внутрішньої опозиції, а й у тих білоруських Героїв, що зараз захищають українську землю від ворожої навали. Не врегульованою є наразі міграційна політика відносно тих білорусів, що втекли від режиму Лукашенка до України. Навіть білоруси – воїни ЗСУ та їхні сім’ї потерпають від української міграційної бюрократії та випадків відверто незрозумілих (ворожих за своєю сутністю!) дій українських чиновників.
Така ситуація стовідсотково не йде на користь взаємодії народів України та Білорусі у справі боротьби за спільним для двох країн ворогом з росії. Певною мірою цю ситуацію можна пояснити тим, що Україна знаходиться у стані війни з путінською росією і захищає свою свободу від окупанта, не відволікаючись на будь-які "інші" питання. Але ж потрібно розуміти, що сучасна, окупована росією Білорусь Лукашенка несе загрозу національним інтересам нашої країни. Тому вирішення "білоруського питання" вкрай важливе для остаточної Перемоги над загарбником. Для того, щоб об’єднувати зусилля проти спільного ворога, потрібно розуміти з ким таке об’єднання взагалі можливе.
Наразі Білорусь не має такого координаційного центру, який би об’єднав усіх тих, хто не бажає Білорусі проросійського майбутнього та не згоден із самозахопленням влади у Білорусі диктатором Лукашенком, а бачить розвиток країни шляхом демократії та свободи. Існуючі опозиційні осередки практично не мають узгодженої спільної позиції та реальних планів. Білоруському суспільству не вистачає справжніх всенародних лідерів, які б могли згуртувати навколо себе тих, хто розуміє неминучу катастрофу країни, яка за планами путіна повинна перетворитися (і вже, практично, перетворилася) на довічну колонію псевдоімперії. Україна повинна стати замість кремля тим "центром тяжіння" для білорусів, який в першу чергу чітко визначить їхнє можливе майбутнє після знищення кремлівської диктатури та очищення Білорусі від самоназваного диктатора.
Маючи зараз велику вагу у європейському політикумі, влада України повинна підтвердити важливість Вільної Білорусі для загальної перемоги та скласти певну промоцію лідерам білоруського спротиву на міжнародній арені. Наразі необхідно терміново створити в Україні координаційний центр, таку собі "Білоруську Платформу", яка би об’єднала зусилля та можливості української влади, Міністерства Оборони України, силових структур, експертного середовища обох країн, білоруської опозиції, бійців білоруських підрозділів лав ЗСУ з метою напрацювання спільного бачення ролі та місця Білорусі без Лукашенка та кремлівської окупації у загальноєвропейському мирному майбутньому. І українцям і білорусам потрібен чіткий план взаємодії як на міжнародному рівні, так і на рівні внутрішнього спротиву російському загарбнику та повалення диктаторського режиму Лукашенка всередині самої Білорусі.
Хто, як не Україна, маючи досвід демократичних реформ у власному суспільстві, може стати дороговказом для білорусів у виборі післялукашенківського шляху розвитку країни! Не примусово, не грубою силою та залякуванням, як це робить путін. А ставши щирим другом та партнером тим, для кого біло-червоно-білий прапор Вільної Білорусі є єдиним символом білоруського національного руху ще з 1918 року і втілює собою прагнення білорусів до своєї незалежності.
Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...