Блог | Чи почуємо своїх пращурів? Історія Волині як застереження для сучасності

А ви знаєте, в якому документі були таки чітко прописані всі умови, за яких волелюбна Волинь і гонорова Польща можуть добре жити в одній державі?  

Це "Привілей відновлення і приєднання землі Волинської до Корони Польської від 26 травня 1569 року". Цей документ був невід’ємною і найголовнішою передумовою Люблінської унії, яка започаткувала собою створення Речі Посполитої.

Після підписання цього акта королем Сигізмундом II Августом Ягеллоном з усіх 22 воєводств, що входили тоді до польського королівства, Волинь (а на додачу до неї ще й Київщина та Брацлавщина) опинилась у найбільш привілейованому становищі. Ці три руських воєводства отримали досі нечувану автономію і стали практично державою у державі.

А що ж то були за привілеї? 1. Статус території та принцип "Рівні до рівних"

• Суть: Волинь входила до складу Корони Польської не як завойована чи підпорядкована провінція, а як повноправний суб'єкт ("вільні до вільних, рівні до рівних").

• Гарантія: Збереження адміністративно-територіального устрою (поділ на повіти), шляхетських сеймиків та власного місцевого самоврядування.

2. Законодавство та судочинство (Литовський Статут)

• Суть: Король гарантував, що на території Волині повністю скасовується дія коронного (польського) права та польських судових інстанцій.

• Гарантія: Усі суди (земські, гродські, підкоморійські) зобов'язувалися керуватися виключно Другим Литовським Статутом (1566 року) та місцевими звичаями. Польське законодавство не мало жодної сили на волинських землях.

3. Мовний статус (Руська мова)

• Суть: Закріплення офіційної мови для всього регіону.

• Гарантія: Усі судові процеси, вироки, актові книги, а також урядове листування та всі королівські грамоти, укази й універсали, що надсилалися з центральної канцелярії до Волині, мали укладатися виключно руською (староукраїнською) мовою. Латина чи польська мова в офіційному діловодстві Волині заборонялися.

4. Право індигенату (Захист від земельної та політичної експансії)

• Суть: Захист місцевого ринку землі та адміністративних посад.

• Гарантія:

1. Уряди (посади): Каштеляни, маршалки, старости, судді та інші посадовці могли призначатися королем тільки з числа корінних шляхтичів землі Волинської.

2. Осяглості земські (маєтки): Коронним полякам чи іноземцям суворо заборонялося купувати, отримувати в дар від короля чи успадковувати волинські землі.

3. Виняток: Сторонній міг отримати майно або посаду лише тоді, коли місцевий волинський сеймик за особливі заслуги надавав йому статус "обивателя" (індигенат).

5. Релігійна рівність та недоторканність православ'я

• Суть: Забезпечення конфесійного миру.

• Гарантія: Православне духовенство (єпископи, архімандрити) та православна шляхта отримували абсолютну юридичну рівність з католиками. Православні єпископи зберігали свої маєтки та кафедри, а релігійні переконання не могли бути підставою для обмеження в правах чи обійманні посад.

6. Непорушність маєткових прав і феодальних привілеїв

• Суть: Гарантія приватної власності.

• Гарантія: Король зобов'язувався ніколи не конфісковувати землі волинських князів та шляхти без рішення місцевого суду. Усі князівські роди (Острозькі, Вишневецькі, Збаразькі, Чорторийські тощо) зберігали свої особливі судові та титулярні привілеї (наприклад, право мати власні військові корогви та судити своїх підданих).

7. Митні та податкові пільги

• Суть: Економічна автономія.

• Гарантія: Звільнення волинської шляхти від виплати нових мит та податків при транспортуванні власного збіжжя та товарів річковими та сухопутними шляхами до товарних центрів і портів (зокрема до Гданська).

Чому цей документ мав таку юридичну силу?

Сигізмунд II Август фактично зв'язав руки наступним обраним королям Речі Посполитої. За умовами унії кожен новий монарх при сходженні на престол складав присягу (Генріхові артикули / Pacta Conventa), де окремим пунктом присягався дотримуватися всіх привілеїв, наданих окремим землям, зокрема й Волинському привілею 1569 року.

Юридично ці гарантії не мали терміну придатності. Вони вважалися непорушним конституційним актом, який мав діяти стільки, скільки існуватиме Річ Посполита, і складали фундамент прав шляхти Волинського воєводства. Текст привілею оперував формулюванням "на вічні часи" (na wieczne czasy).

Але такі привілеї не дають просто так. Не за гарні українські очі.

На час укладання Люблінської унії Волинь була розбудованою, злагодженою, досконалою і цілісною аграрно-логістичною корпорацією. Вона виробляла найкраще в тодішній Європі зерно і вміла в чіткі терміни в неймовірних кількостях доставляти його річками Горинь і Стир до Пінська на Прип’яті. Звідти наше збіжжя потрапляло до Західного Бугу та Вісли і, врешті-решт, до вільного міста Гданська, де одразу дорожчало вдвічі. Тоді, як і зараз, світом правили гроші. Дуже великі гроші. Але то вже інша історія для наших наступних публікацій...

Ми ж повернемось до дуже простих стосунків між Волинню та Польщею: вони виникають тоді, коли остання безумовно поважає землю, право, мову, звичаї, гідність та віру першої. І вони стають дуже непростими, коли Польща нехтує Волею волинян. Як це було, на жаль, у Другій Речі Посполитій, де від першої держави зберегли тільки назву.

Чи зробимо висновки? Чи прислухаємось до мудрих пращурів своїх?