Блог | Чи наважиться Росія реалізувати свій ядерний сценарій?

Трохи більше тижня тому на різні голоси завела пісню про ядерну зброю, яку начебто передали (чи збираються передати) "київському режиму" Британія тв. Франція, коли Євросоюз й українців Москва почала лякати всіма можливими та неможливими жахами, українські коментатори заявили, що йдеться, по-перше, про чергові лякалки, по-друге, що в силу нездатності РФ виграти війну за певних обставин можливі провокації, навіть ядерні удари по території України, аби звинуватити в них "укрнациків", по-третє, що Європа мала би значно серйозніше ставитися до своєї оборони та до допомоги ЗСУ.

Із першим і другим можна погодитися, а от твердження, наче Росія спроможна вдарити ядерною боєголовкою (або "брудною" бомбою) по українській території, щоби звинуватити у цьому саму Україну, як на мене, не витримує критики. Бо ж навряд чи хтось, навіть у самій РФ, повірить у таку приключку. Ні, якщо "кремлівські чекісти" наважаться на крайній варіант, вони спокійно пожертвують власними підданими чи підданими своїх союзників. І чим більша гекатомба, тим більший шанс, що хтось повірить…

Не станемо надто занурюватися в добу сталінщини, хоча там і вистачає гекатомб, які суто раціонально пояснити неможливо, а можливо тільки під оглядом тоталітарної міфології (взяти хоча би розстріли десятків генералів за вочевидь абсурдними звинуваченнями восени 1941 та на початку 1942 років – і це тоді, коли ворошилови-будьонні провалювали все, чого торкалися; можна згадати й облогу – не блокаду, вона була лише кілька тижнів! – а саме облогу Ленінграда, спричинену не стільки зловмисністю Гітлера, скільки надто вже хитрими планами "колективного Сталіна", наслідком чого стала велетенська чисельно загибель кваліфікованих робітників, інженерів, учених. Звернімося до сюжетів новітньої доби.

Отже: з чого почалося сходження до вершин самовладдя Путіна та його команди? З висаджень у повітря житлових будинків разом із мешканцями у Москві та деяких інших містах. Жодного раціонального сенсу ці теракти не мали, крім одного, коли у Дагестані організували вибух у будинку, де жили сім’ї місцевих силовиків. Натомість реально ці начебто "чеченські" теракти легітимізували геноцид чеченського народу в очах не лише росіян, а й Заходу та забезпечили Путіну перемогу на президентських виборах. Ба більше: як "борця з тероризмом" підполковника КҐБ прийняли до кола "володарів світу". Далі був "Норд-Ост" у Москві, коли ФСБ застрелила не тільки всіх терористів (хоча вони перед цим були виведені з ладу нервово-паралітичним газом), а й убила близько 170 заручників. Далі був Беслан – теж масове вбивство заручників, і не стільки терористами, скільки російським спецназом. Список відповідних акцій, які надовго закріпили реноме Путіна як "соціал-демократа новітньої формації" та "одного з головних борців із тероризмом", можна продовжити.

Звісно, така собі Ю.Л. вперто повторює (а ідіоти в Україні вслід за нею), що. мовляв, "кремлівські чекісти" не винні, це все чеченські бандити плюс Березовський, але ж хіба може "зливний бачок ФСБ" поводити себе інакше? І невже заяви Ю.Л. на кшталт того, що Україна – це ХАМАС, а Путін не воєнний злочинець не розставили щодо неї всі крапки над "і"?

І тут ми підходимо до головного. До гіпотетичних, але вмотивованих припущень, куди вигідно бити "від імені України" і хто з союзників Кремля та Луб’янки радо дозволить це зробити, пожертвувавши тисячею-другою своїх підданців? І не лише заради дуже великих грошей, а й із ідейних міркувань, щиро ненавидячи Євросоюз, Україну та демократію як таку?

Переконаний, читачі добре знають, хто це може бути, чи не так? Тим більше, що пан О. нещодавно публічно заявив, що Україна є ворогом його держави та що слід убезпечитися від наземних диверсій і повітряних ударів з українського боку, – й одержав за це похвалу від самого Путіна – мовляв, правильно себе поводиш, так і слід поводити себе з Україною. А на додачу у квітні пан О. змушений іти на вибори, які може програти, і тоді багато за що доведеться відповісти, попри приязні відносини з главою Білого дому. То ж невже не варто спробувати одним пострілом убити всіх політичних зайців?

Уявіть собі: з території, скажімо, Львівської області хтось запускає ракету "земля-земля" українського виробництва з "брудною" радіоактивною боєголовкою… Пуск фіксують космічні засоби спостереження. А мобільну пускову установку хтось по тому негайно підриває, але "український слід" залишається, достатньо дослідити уламки. Реально ж заїхати така установка – ясна річ, у замаскованому вигляді – може чи то прямо з території Білорусі, чи то з території Польщі (а туди втрапити через Білорусь), чи то навіть з країни, де господарює пан О. Адже на українському кордоні є "шпарини", чи не так? І що тоді? Принаймні, на деякий час "кремлівські чекісти" можуть отримати карт-бланш на свої дії від Вашингтону, а пан О. виграти вибори та розколоти Євросоюз. Хоча для РФ це була би гра в "російську рулетку" - адже тільки на європейські частині цієї держави понад 30 діючих ядерних реакторів. Але ж це з позиції раціонального розмислу та здорового глузду не варто грати в таку "рулетку", а Кремль і Луб’янка діють згідно з іншими принципами…

Звісно, певна частина читачів може закричати: "Конспірологія!" Їхнє право. Тільки ж не варто забувати, що Ю.Л. називала конспірологією всі розмови роль ФСБ у знищенні російської опозиції, а деякі нинішні володарі думок українців у 2004-05 роках заявляли, що Путін не має намірів будувати імперію, він дбає лише про гроші, а все інше конспірологія. І напередодні 24 лютого 2022 року вистачало вітчизняних інтелектуалів, що викривали як конспірологію інформацію про широкомасштабне вторгнення – мовляв, це Кремлю невигідно! І хоч би вибачилися…

А загалом, як на мене, варто завжди зважати на висновок одного з небагатьох послідовних і безстрашних російських дослідників тоталітаризму Владіміра Буковського: "Найстрашніші та найнеймовірніші "теорії змови" можуть виявитися правдою, коли йдеться про Кремль і КҐБ/ФСБ".