Блог | Білорусь неминуче наближається до війни

Вже не одноразово висловлював своє припущення з приводу того, що вступ Білорусії в путінську війну проти України є неминучим. Для цього є багато аргументів і військового і геополітичного характеру. Разом з тим, не можна не звернути увагу на те, що ці аргументи постійно змінюються, в залежності від того, настільки великі успіхи ЗСУ.

Серед експертів в Україні та інших країнах існує широка згода, яка полягає в тому, що Москва, зіткнувшись із поглибленням глухого кута на існуючих фронтах у своїй війні, може спробувати використати Білорусь, щоб погрожувати розширенням географічного масштабу війни  проти України, а також потенційно в ширшому європейському контексті.

Сидячи на парковці занедбаного готелю та кафе за 2 км від Білорусі, майор українських прикордонних військ, який називав себе військовим позивним Nissan, займається покращенням оборони.

Як пише  "The Guardian у своєму матеріалі, "Не секрет, що Білорусь була платформою для вторгнення у 2022 році, тому довіри до Білорусі немає", – сказав Nissan.

"Ми бачили багато заяв від Лукашенка. Ми бачимо спільні навчання, включаючи ядерні сили. Ми повинні бути готові до будь-якого сценарію. Тому щодня ми будуємо наші укріплення. "З огляду на ландшафт і те, що ми зробили, на мою думку, танкам, машинам і піхоті буде майже неможливо пройти тут. Все буде знищено". Хоча Nissan не бачить нічого, що вказувало б на нарощування військ, докази навпаки вказують на те, що Кремль прагне продовжити використання свого ключового транскордонного повітряного коридору для ударів по Україні, включаючи створення нової великої бази в Цимбулово в Орловській області, яка, за словами російських джерел, буде однією з найбільших у світі.

І хоча українські війська збили понад 500 безпілотників лише в Чернігівській області з початку року, Росія також активізує свої зусилля щодо протидії заходам проти безпілотників та ракет у цьому регіоні.

"Для європейських політиків, — написала Ганна Любакова, журналістка з Білорусі, у нещодавній статті для Атлантичної ради, — останні події в Білорусі створюють інший тип виклику."Це закріплює Білорусь у гібридній ролі, яка не досягає статусу співвоюючої сторони, водночас поглиблюючи непряму участь країни в російській агресії. Для Кремля такий підхід має сенс. Зрештою, Білорусь корисніша для Москви як стабільна база підтримки, ніж як нестабільний союзник на полі бою."Ризик полягає не в раптовій ескалації, а радше в поступовій нормалізації. Оскільки Білорусь все більше втручається у воєнні зусилля Росії, інциденти, пов’язані з її територією, будь то діяльність безпілотників, порушення повітряного простору чи інші форми тиску, ймовірно, стануть частішими та складнішими для інтерпретації.

Як таких прямих доказів того, що армія Білорусі розпочне наступ найближчими днями, немає, проте білоруська демократична опозиція в червні 2026 року офіційно передала Україні масштабну 30-сторінкову аналітичну доповідь, в якій детально зафіксовано системну і безпрецедентну підготовку режиму  Лукашенка до прямого  військового конфлікту.

Режим прибрав із Конституції формулювання про нейтральний та без'ядерний статус.

Оновлена ​​Військова доктрина офіційно дозволяє завдавати превентивних ударів у разі "безпосередньої загрози" та відправляти регулярні війська для бойових дій за кордон. 

Кількість військовослужбовців за контрактом з 2022 року збільшилась у 1,5 раза, а мобілізаційний резерв досяг 289 тисяч осіб.

На кордоні з Україною формується Південне оперативне командування (загальна кількість угруповань може перевищити 80 тисяч осіб). Також створюється "народне ополчення" чисельністю до 150 тисяч бійців. Активно переймаються російські методи: впроваджено виклик по SMS та дозволено мобілізацію ув'язнених.

Влада Лукашенка подвоїла обов'язкові державні резерви нафтопродуктів (до 30 днів зберігання). Розширила  списки цивільної та комерційної техніки, що підлягає конфіскації та мобілізації у разі воєнного стану. Запроваджено постанову, яка дозволяє примусово формувати військові автоколони з вантажного транспорту приватних та державних підприємств.

Великі маневри проводяться без пауз, що використовується командуванням для прихованого звіряння мобілізаційних списків, обкатки логістики та підтримання психологічної напруги.

Оборонні видатки виросли майже в пʼятеро. Відбувається швидкими темпами повна інтеграція білоруського ВПК з російським.

У той же час представники опозиції роблять важливе уточнення: зафіксовані факти означають максимальну технічну готовність, але остаточне рішення про прямий вступ у війну прийматиметься в Москві, а сам Лукашенко намагається відтягнути цей момент, побоюючись вкрай негативної реакції білоруського суспільства та неминучої відповіді ЗСУ.

Сьогодні у центрі Європи існує гігантський геополітичний розрив.Білорусь перетворена на передовий російський плацдарм, який глибоко врізається у європейський простір і нависає над сусідами. Кремль нашпигував Білорусь озброєнням, створивши відповідну інфраструктуру та розмістивши там тактичну  ядерну зброю. Білорусь є союзником Росії, але водночас цей виступ опинився затиснутим між Україною, Польщею, Литвою та Латвією.Парадокс нинішньої ситуації полягає в тому, що Європа не готова до великої війни і всіма силами намагається її уникнути.Проте сама конфігурація простору створює стратегічний глухий кут. Росія не змогла вирішити "українське питання" у бажаний для себе спосіб та водночас отримала надзвичайно довгу та складну лінію потенційного протистояння.З військово-географічної точки зору для Москви набагато логічніше було б вирівняти цей простір, перенісши рубіж протистояння на зовнішні кордони України вдовж Польщі, Словаччини, Угорщини та Румунії. Саме тому нинішня ситуація не є стабільною.

Геополітичний  вузол , який Росія створила власними руками, продовжує тиснути на російське керівництво, яке щиро упевнене, що веде боротьбу за власне виживання і що Захід прагне витіснити Росію з-поміж великих держав.У такій логіці нова спроба силового вирішення проблеми стає не випадковістю, а природним продовженням попередніх дій. Саме тому наступна велика війна навколо Білорусі виглядає не питанням бажання чи небажання сторін, а наслідком логіки простору.Для Європи ситуація виглядає дзеркальною.

У нинішньому вигляді Білорусь залишається постійним джерелом військової загрози, а країни НАТО та Україна змушені утримувати значні сили навколо  величезної дуги кордонів. Це 1084 км кордону з Україною, 398 км з Польщею, 679 км з Литвою та 173 км з Латвією. Майже 2350 кілометрів складаного вигнутого фронту, який необхідно постійно контролювати, прикривати системами ППО та насичувати військами.Тому сама Білорусь навряд чи зможе довго залишатися поза зоною бойових дій. Вона стала частиною створеного Кремлем геополітичного вузла, і рано чи пізно цей вузол почне розплутуватися.Хто саме зробить перший крок Лукашенка чи Путіна, не так важливо. Значно важливіше, що сама логіка нинішньої конструкції штовхає Росію до нової спроби силового вирішення проблеми.

Геополітичний вузол, створений Москвою, рано чи пізно буде розв'язаний. І, найімовірніше, саме велика війна стане тим інструментом, який змінити карту Східної Європи. ( використаний матеріал Олега Белінського).

Путін може зважитися на критичне посилення тиску для прямого залучення Білорусі до війни у ​​разі затяжного глухого кута або уповільнення російського наступу на Донбасі, а також при гострій нестачі живої сили. Кремль активізував шантаж Мінська з метою відкриття другого фронту, вимагаючи повноцінного надання території для масштабних операцій.

За оцінками військових аналітиків, американського та європейського відомств, а також публікаціям у медіа (включно з The Wall Street Journal), Путін може піти на цей крок під впливом певних  обставин. Зокрема, експерти Інституту вивчення війни (ISW) попереджають, що Кремль розглядає юридичну базу Союзної держави, щоб претендувати на білоруські людські ресурси та навчальну базу. Просування ЗС РФ на сході України координує потребу Москви у пошуку нових точок напруги та відволіканні резервів ЗСУ з критичних ділянок

Путіну необхідний плацдарм для системних провокацій (наприклад, запусків БПЛА) проти сусідніх країн Альянсу з метою перевірки їхньої реакції.

Головним важелем впливу Москви залишається фінансовий зашморг. Режим Лукашенка критично залежить від російських фінансових вливань. Представники Кремля безпосередньо загрожують Мінську повним припиненням економічної допомоги у разі відмови сприяти розширенню агресії. Проте для самого Лукашенка сценарій прямого вступу у війну несе колосальні ризики внутрішньої дестабілізації та втрати контролю над власною армією, через що він продовжує маневрувати.

Ситуація загострюється також через практичне використання білоруської інфраструктури. Росія розгорнула у Гомельській та Брестській областях чотири ретрансляційні станції для коригування ударів та координації дронів-камікадзе "Шахед".

Критичний момент у відносинах між Кремлем та Білоруссю настав просто зараз, оскільки Росія радикально посилила фінансовий та політичний тиск на режим Лукашенко, вимагаючи відкриття повноцінного "іншого фронту". За даними авторитетних міжнародних аналітиків та української розвідки, Путін намагається використати білоруську армію для розтягування сил ЗСУ на тлі  істотного уповільнення  російського наступу на Донбасі.

Сам білоруський диктатор усвідомлює, що прямий вступ до війни стане для його режиму політичним та економічним самогубством. Тому він намагається балансувати: максимально допомагає Путіну паливом, логістикою, ППО та ремонтом техніки, але відтягує момент відправлення живих солдатів у бій.

Критична точка тиску пройдена. Росія прагне за будь-яку ціну розширити географію бойових дій. Безпосередня загроза сухопутного вторгнення білоруської армії стане неминучою, якщо Росія почне масово перекидати свої регулярні війська на білоруські полігони для створення нового ударного угруповування.

Попри побоювання, російське командування не має "законсервованої" незайманої армії в резерві для створення "північного фронту".  Ресурси Росії, включаючи важку техніку та особовий склад, виснажуються на українському фронті швидше, ніж їх вдається відновлювати, а експертні кола зазначають, що відкриття повноцінного "північного фронту" може  створити потенційний конфлікт із Європою, а тому вимагатиме зовсім іншого рівня ресурсів, яких у Росії сьогодні немає.

Регулярна армія була значною мірою виснажена, що змусило Кремль проводити приховані та відкриті хвилі мобілізації (у тому числі залучаючи резервістів та ув'язнених), а також постійно продовжувати контракти для поповнення втрат у живій силі. 

Оголосити загальну мобілізацію Путін теж не може, оскільки на осінь призначені вибори до Держдуми, які він не може ні скасувати, ні перенести, оскільки це буде означати його політичне фіаско.  Крім того, путін не може не усвідомлювати, що серед населення Росії з кожним днем збільшується напруга і невдоволення ситуацією, яка складається в країні, в результаті успішних дій ЗСУ, завдяки чому, війна, яку розпочав Путін, все більше повертається в російські регіони.

Рішення про повномасштабний вступ Білорусі у війну приймає особисто  Лукашенко (у рамках створеної Союзної держави Росії та Білорусі), проте цей крок неможливий без тиску та координації з Москвою. Точної дати або термінів такого рішення немає, оскільки воно залежить від оперативної обстановки та стратегічних планів РФ

Через поправки до Конституції та прийнятої Військової доктрини Білорусь більше не є нейтральною державою. У разі "безпосередньої загрози" керівництво може легалізувати завдання превентивних ударів та відправлення армії за межі країни

Відповідно до законодавства РБ про воєнний стан, рішення запроваджується указом президента з подальшим схваленням Ради Республіки

Але, ні у кого не повинно бути сумнівів у тому, що політичне  та фактичне рішення про вступ Білорусі у війну приймає особисто путін, тоді як юридичне оформлення згідно із законом залишається за Лукашенком. Часові  рамки такого кроку залежать від критичної зміни ситуації на фронті чи прямого військового інциденту на білоруському кордоні. Хоча, згідно з оновленою Військовою доктриною, Мінськ має право завдавати "превентивних ударів" у разі безпосередньої загрози, а також реагувати на "агресію проти Союзної держави". Це дозволяє оголосити війну без факту прямого нападу на саму Білорусь.

Тобто, путін в повній мірі підготував юридичну базу для того, щоб Білорусія вступила в повномасштабну війну, яку веде путін проти України. 

Не виключено, що і дату початку такої війни, буде оголошено без участі Лукашенка.

Чи зважиться Путін на цей крок, побачимо, але як би нам цього не хотілося, Білорусія неминуче наближається до війни.