Блог | Диявольський план Кремля
Будьте першими у курсі головного — підпишіться на Новини на OBOZ.UA у Google
Чи може Росія захопити всю територію України та оголосити її області субʼєктами Російської Федерації?
Здається, чотири з половиною роки великої війни Росії проти України та 12 років конфлікту між двома країнами дають чітку відповідь на це питання: ні, у Росії немає таких ресурсів. Але чи можемо ми вважати, що Путін цього не розуміє? – пише Віталій Портников для Vilni-media.
Президент Росії веде проти України більш складну війну. Крим чи Донбас в такій війні – плацдарми для нападу на контрольовану легітимним урядом територію України і привід для продовження війни.
Пропозиція вивести війська з частини території Донецької області, яка контролюється ЗСУ, логічно вписується у цю стратегію. Знаєте, що буде, якщо український уряд погодиться на такі умови або, скажімо, російській армії вдасться встановити контроль над усім Донбасом? Росіяни почнуть створювати "буферні зони", щоб добитися безпеки "нових територій", продовжать проводити вже у цих "буферних зонах" референдуми щодо приєднання і вимагати, вимагати, вимагати.
У 2022 році можна було чітко окреслити дві головні цілі російського керівництва поруч із окупацією значних українських територій й зміною влади в Києві. Це дестабілізація України та створення умов для великої міграційної кризи в Європі. Путін добре памʼятав, як на тлі громадянської війни у Сирії і появи мільйонів мігрантів з Близького Сходу у Європі рейтинги близьких до кремлівських "цінностей" ультраправих партій почали зростати як на дріжджах. І хотіли, щоб і з Україною вийшло саме так, як із Сирією.
За кілька місяців після початку великої війни можна було констатувати, що ці розрахунки провалилися. Українці згуртувалися заради захисту держави. Європейці гостинно приймали біженок із дітьми. Кризи не вийшло.
Але розрахунок на багаторічну війну на виснаження якраз і повʼязаний з тим, що те, чого не вдалося досягти відразу, досягається протягом часу. Що Росія потерпить, а от у ворога урветься терпець. І зараз ми бачимо перші елементи здійснення цього диявольського плану Кремля.
Бачимо, як у частини людей в українському суспільстві зʼявляються панічні настрої – і на тлі постійних балістичних ракет, які нема чим збивати, і на тлі усвідомлення того, що до завершення війни ще далеко. І це не тільки вдалий розрахунок російської влади, а й серйозний прорахунок української. У Києві сприймали надію на швидке завершення війни як своєрідний наркотик, яким можна заспокоїти суспільство й запобігти його деморалізації. Але ж дія будь-якого наркотика, будь-якого заспокійливого рано чи пізно завершується.
Так зараз і відбулося – можливо, приводом стали не тільки ракети, а й невдалі кадрові рішення президента Володимира Зеленського. І от який парадокс: ті, хто ще з 2019 року усвідомлювали серйозні проблеми із здатністю Зеленського керувати країною у війні, не втомлюються і зараз нагадувати про легітимність чинного президента і важливість довіри до нього аж до завершення війни. А ті, хто ставилися до Зеленського як до ікони, зайняті пошуком нових ікон – що, очевидно, не на часі.
Міграційні проблеми також посилюються – і це природно. Адже навіть захист українців, запроваджений у 2022 році, був тимчасовим – і тут виявляється, що це тільки евфемізм, що приховує практично постійне перебування українських громадян у країнах Євросоюзу. Ну і тепер уявимо собі хвилю відʼїздів у зимовий період. Або спробуємо зрозуміти, чому європейський платник податків має утримувати з власної кишені не тільки жінок із дітьми, а й чоловіків, які нелегально дістаються до Європи у намаганні знехтувати своїм конституційним обовʼязком.
Отже, Путін не може виграти "справжню" війну, але здатний перемогти у дестабілізації України та Заходу? Так, у російського президента зʼявляються шанси тоді, коли ми не хочемо говорити правду собі і людям. Коли українські керівники продовжують говорити із співвітчизниками не як із захисниками Вітчизни, а як із майбутніми виборцями – хай навіть і ніхто не знає, коли в осяжному майбутньому завершиться війна й відбудуться вибори. Коли європейські політики намагаються заспокоїти своїх громадян навіть тоді, коли на їхню територію прилітають ракети і дрони з Росії і переконують, що їхня територія – не ціль, а випадок. Коли у Сполучених Штатах досі не можуть усвідомити, що війна Росії проти України – частина глобальної "спецоперації" заради послаблення Америки.
Той, хто боїться чесності й адекватної оцінки реальності, відкриває дорогу брехні і Путіну.
