Блог | Для чого в Росії обмежили Telegram?

РФ, телеграм, youtube, сім'я Кирієнка і висновки для України

Відео дня

З подачі "Роскомнагляду" обмежили швидкість доступу до Телеграму. Це породило активне обговорення в російському та українському сегменті мережі. Частина українських ЛОМів радіє паніці російських воєнкорів, частина вказує на "телегу" як засіб зв'язку російських військових. Теж не без задоволення. Логічно і засновано на фактах. На цьому тлі пішла в тінь новина про практично повний бан Youtube у РФ.

Але якщо відмотати стрічку новин на кілька місяців назад, може скластися дивне враження: в Україні активно обговорювали те саме питання – обмеження або заборони "Телеграма". Як засобу російської пропаганди. Виходить, Москва підіграла Києву? Аж ніяк. Суть в іншому.

Російська влада активно веде роботу зі створення ядра того, що вона називає "суверенним інтернетом". Тобто намагається пересадити користувачів усередині РФ на платформи, контрольовані спецслужбами. Де, відповідно, вельми легко як заблокувати небажаний контент, так і створити красиву картину світу. Адже, якою б геніальною не була пропаганда, вона потребує споживача. Інакше не працює. І це справедливо як для російської пропаганди, так і для інформаційних операцій ззовні.

У випадку з телеграмом основна ідея – обмеження доступу до неконтрольованого контенту. Причому, не тільки і не стільки українського. Насамперед російського. Тим же "воєнкорам". Вони важливі для Путіна, оскільки (якщо відкинути українську частку аудиторії), орієнтовані на громадян РФ із правими, імперськими поглядами. Або, як мінімум, на тих, хто так чи інакше пов'язаний із війною.

Для Кремля ця група важлива як опора для перезавантаження системи влади. Або, якщо хочете, частково заміни еліт. Тут доречно згадати активність Кирієнка з його створенням соціальних ліфтів для "ветеранів СВО". Працює. Але не для всіх і не у всіх викликає захоплення. Ось цю групу (незадоволених) влада РФ і позбавляє власних інформаційних ресурсів. Заганяючи, умовно кажучи, невдоволення на кухні.

Проблеми Yuotube – це вже не тільки і не стільки внутрішньоросійські розбірки, скільки присутність небажаного для кремля контенту. Тут і документальні фільми, і канали різних новинних ресурсів. Та й, зрештою, наявність контенту (аж до розважального), який нервує кремлівське начальство.

Вигодонабувачем заборон стає, в першу чергу, група VK. У складі якої є і соцмережа, і відеохостинг VK-відео, і навіть "рекомендований державою" месенджер Max. Контролює VK син Сергія Кирієнка Володимир. Незважаючи, до речі, на те, що фактичним власником її є "Газпром".

Другий вигодонабувач – сервіс Rutube, який з 2020 року так само належить "Газпрому". І керується Олександром Моїсеєвим, заступником генерального директора "Газпром медіа". Того самого Моїсеєва, який до 2021 року був "другою особою" в "Лабораторії Касперського".

До речі, ще в січні 2025 року обидві згадані платформи "приросли" 36 мільйонами користувачів.

Росія "рубає сук" на якому сидить?

Але, давайте знову звернемося до історії українських інформаційних хвиль і обурення частини наших політиків "Телеграмом". Може скластися враження, що Росія знищує доступ до ресурсів, які використовувала для пропаганди?

Відбувається просто поділ. Де є контент для власного користувача (ретельно вивірений цензурою). І є "інформація на експорт" – продукт, який розрахований на споживачів поза РФ. Це пострадянська еміграція, частково, до речі, українська еміграція після 2022 року, та й просто жителі колишнього СРСР. Я зараз говорю про найпростіший – умовно "російськомовний контент".

Наприклад, на Youtube є сплеск із появою нових каналів нібито розважальних, добірок фільмів (найчастіше західних = піратських). Де серед начебто "нейтрального" контенту регулярно виставляються ролики (а найчастіше документальні або художні фільми, серіали) потрібної кремлю спрямованості. Починаючи від банальної "експортної картинки принад" Росії, закінчуючи "фільмами про героїв СВО". Не зникає, а починає наростати кількість ресурсів і роликів умовно політичної спрямованості. Природно, залишаться ключові блогери.

І, ймовірно, найближчим часом можна буде побачити появу нібито "українських", "білоруських", "казахських" і, наприклад, "азербайджанських" каналів навколополітичної спрямованості.

Принаймні такий процес у телеграмі вже триває. Тобто ключові російські ресурси впливу залишаться. З'являться нові, що мімікрують під "національні". Так само як і залишаться ті самі "воєнкори". Насамперед, лояльні Кремлю.

Росія залишає і навіть нарощує присутність на майданчиках, що дають досттуп до громадян країн колишнього СРСР (зараз ідеться про це), але паралельно обмежуючи доступ до свого інформаційного поля.

З останнім виникають питання вже й на "українському боці". Адже українські канали, які заявляють про роботу на аудиторію в РФ і в окупованих регіонах України, використовують як майданчики.... телеграм і ютуб. До яких доступ всередині РФ (і на окупованих територіях України) істотно обмежений. Тобто майданчик не дає можливості контакту з аудиторією.

Залишається друга складова цільової групи – російськомовна еміграція. Це люди, які виїхали з держав колишнього СРСР. Багато з яких сьогодні вже громадяни, наприклад, країн ЄС. Це і частина української хвилі еміграції після 2022 року. Але в цьому напрямі принаймні державні та залежні від української держави ресурси не можуть похвалитися історіями успіху. Можливо, якась інформаційна стратегія є, але моїх знань, досвіду, навіть уваги бракує, щоб побачити ознаки її реалізації і, тим більше, результати.

Відповідно, в України, якщо ми хочемо бути успішними на інформаційному полі стоять кілька завдань.

1. Ключове – пошук платформи, яка може донести інформацію до жителів РФ (і окупованих територій України). Той самий tikTok може бути однією з таких. але під нього доведеться змінювати формат подачі. Вхід у російські мережі теоретично можливий, але з розумінням, що будь-який ресурс, який набирає популярність, будуть банити.

2. Вихід на жителів держав ЄС, які використовують російську мову для отримання інформації. Вкрай важливий напрямок, адже багато хто з цих людей уже мають громадянство. І значить голосують на виборах. Вибирають політиків, які потім обговорюють доцільність підтримки України. Але тут так само необхідні нові формати і нові підходи. Адже умовний "телемарафон" у тій же Німеччині явно не зайде.

Без вирішення цих завдань ми ризикуємо ще більше стиснутися до політики "реакції на атаки". Такий підхід рано чи пізно призводить до "пропущених ударів". Тому 2026 рік має стати важливим роком для української інформаційної політики, спрямованої назовні. І це явно не телемарафон.

Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZ.UA – запосиланням...