Блог | Збережемо культурну спадщину – збережемо Україну!

Чого домагається росія в цій загарбницькій війні? Тільки землі, щоб грабувати надра і стати основною країною в виробництві продовольства? Тільки нашу історію, щоб мати змогу стати на рівень самих відомих імперій?

Чи може щось в Україні є таке, що може привести до руйнації російської імперії, знищити її саму, як суб’єкта? Це на кшталт голки міфічного кощія. Зламаєш голку і нема ні імперії, ні її історії, ні її майбутнього. І це "щось" ховається в самому існуванні України, розлито в українській історії, приховано в наших людях і невловимо віддзеркалює протилежне російському звірячому вискалу – це наша людяність і толерантність.

Багато чого можна підсвітити містичного, духовного, що відрізняє нас від них і що змушує росію сіпатися і раз за разом пробувати нас знищити. На межі матеріального і духовного оберега України стоїть наша культурна спадщина, яка дає нам сили й доводить до божевілля російську імперію.

Не в змозі заперечити існування Софії Київської, Києво-Печерської Лаври, існування могутньої київської держави, вороги вдаються до типового, як до загарбників, способу – об’явити наше їхнім. І от уже і князь Володимир і наші церкви й історія стають об’єктами шалених маніпуляцій. Недарма майже всі артефакти, знайдені на території України, намагалися вивезти до московії. І якщо не могли їх об’явити своїми, то вони зникали в потаємних сховищах імперії. Документи були вилучені, частина підроблена, частина знищена. А історія, що виписувалась і пред’являлась світу, була нескінченно далека від істинних подій.

Крок за кроком імперія намагалася підмінити українську історію, заборонити українську мову, стерти пам'ять, приписати собі чуже.

І зараз, в часи запеклої битви, ми повинні не лише знати, хто наш ворог, а й пам’ятати, хто ми. Ми українці на своїй землі, зі своєю історією, яка гідна самих видатних історій світу, зі своєю культурною спадщиною. Саме культурна спадщина є тим прихистком української душі, куди вона приходить в дні незгоди. І зараз прийшов час очищення нашої спадщини від мазків російської пропаганди. Києво-Печерська і Почаївська Лаври, то наше надбання, а не прихисток промосковських попів. Саме й Українська земля зберегла зв'язок між першим тисячоліттям нашої ери та життям славних скіфів, сарматів, гунів, готів з більш давніми культурами й насамперед трипільською.

Навіть радянщина не змогла заперечити, що з більш ніж 1000 російських скарбів, знайдених на території колишнього срср, 95 відсотків знайдені на території сучасної України.

Збереження культурної спадщини, це не тільки й не стільки музеєфікація матеріальних цінностей. Це значно більше і глибше – збереження пам’яток, відновлення історичних садиб і місць, відродження традицій в мові, співах, одежі, їжі. Цьому треба приділяти безперервну увагу всім державним інституціям. На це треба орієнтувати школу, літературу і театральне мистецтво. 

Нерозуміння значущість для самоідентифікації нації культурної спадщини приводить до заміни духовних джерел інформаційними сурогатами, псевдокультурними та сектантськими течіями. Осмислення культури потребує наполегливої роботи душі й розуму, уваги держави й, безумовно, збереження аутентичних артефактів, які суспільство буде вважати своїм надбанням і через століття.

Щоб йти цим шляхом, суспільство потребує формулювання головних постулатів в збереженні культурної спадщини.

1. Захист культурної спадщини не може фінансуватися по залишковому принципу. В Україні безліч пам’яток, які не "переживуть" це століття, якщо їх не зберігати.

2. Культурна спадщина це не тільки всім відомі об’єкти, на кшталт Софії Київської, а ще і безліч садиб і будинків, палаців, церков, млинів, речей побуту. Все це треба зберігати, відновлювати й включати в життя суспільства.

3. Підхід до культурної спадщини як до економічної категорії хибний. Це сакральна категорія, яка зберігає самоідентифікацію народу.

4. Все, що пережило віки, важливіше за "новоділи". Так старий столітній будиночок важливіший за двадцятиповерховий сучасний комплекс.

5. Збереження культурної спадщини, це категорія абсолютна і той, хто отримав об’єкт культурної спадщини й не може, або не хоче його реставрувати, має повернути це державі. Це не його власність, а надбання всього народу України.

Перераховувати можна довго. Але ми маємо розуміти, що культурна спадщина, це і багатство, і наше майбутнє, і наша потужна зброя проти російської агресії.