Блог | Якими були втрати ОУН у Другій світовій війні
Про втрати ОУН у Другій світовій війні.
30 серпня 1941 року на одній із вулиць Житомира згинули двоє членів Проводу українських націоналістів: сотник Омелян Сеник-Грибівський і підполковник Микола Сціборський.
На початку лютого 1942 року в окупованому німцями Києві прокотилася хвиля арештів і розстрілів. У Бабиному Яру знайшли свою смерть Олена Теліга та її чоловік Михайло Теліга.
Там також поховані молоді тіла поета-закарпатця Івана Ірлявського, Івана Кошика, професора Гупала. Від рук німецьких окупантів загинули інженери Романів та Сиченко, проректор Київської політехніки, учасник визвольних змагань 1917-1919 років Тодот Черидниченко. Голову Київської облспоживспілки Бондаренка німці розстріляли разом з дружиною та дітьми.
Лицарською смертю загинув провідний діяч ОУН Домазар-Діброва, який на стіні камери Лукянівської в’язниці кров’ю написав: "Спливаю кров’ю – але не зраджу тайни друзів".
Жертвами німецького терору стали біля пів тисячі членів "Буковинського Куреня", які прибули до столиці у вересні 1941 року.
Загалом у Бабиному Яру розстріляно 621 особу – членів ОУН. Тут загинули міський голова Києва В. П. Багазій, голови районних управ міста: професор Махиня, Євген Форостівський з дружиною, Рудь, Чверда, інженер Романов, професор Лазорко, які співпрацювали з ОУН.
У "Заксенхаузені" своїми садистськими нахилами щодо членів ОУН відзначився оберштурмфюрер Вірзінг. Саме він у 1944 році до смерті закатував О. Ольжича – відомого поета і вченого, а під час війни керівника ОУН на окупованих німцями східноукраїнських землях. Цей головоріз також довів до самогубства Володимира Федака (псевдо "Голуб"), який під час війни був окружним референтом ОУН на Німеччину і Австрію. У 1943 році на Великдень, щоб покласти край тортурам і не зрадити організаційної тайни, ціаністим калієм отруївся Володимир Федак.
Більшість жертв, які понесла ОУН під час війни, спочивають на українській землі. Але чимало українських націоналістів загинули на чужині, куди потрапили за наказом Проводу ОУН, або ж силою були вивезені німецькими і московськими окупантами.
Наприклад, у Франції від німецьких рук загинув Михайло Мартинюк. З метою боротьби з німцями він вступив до французького руху Опору і виконав низку сміливих нападів на німецьких офіцерів у Парижі, брав участь у нападах на німецькі транспортні колони, склади зброї і амуніції. В лютому 1944 року німці схопили його і розстріляли у форті Монт-Валерієн під Парижем.
В Архіві ОУН маємо свідчення, що в період німецької окупації в Україні у 1941-1944 роках загинуло 4 тисячі 756 членів ОУН, в тому числі 197 вищого керівного складу. З-поміж них п’ятеро членів Проводу ОУН, номіновиних ще першим головою ОУН, полковником Євгеном Коновальцем (Ярослав Барановський, Омелян Сеник-Грибівський, Олег Кандиба-Ольжич, полковники Роман Сушко і Микола Сціборський).
Відновлення історичної справедливості щодо жертв Другої світової війни має відбутися передусім у розрізі належного вшанування пам’яті тих українців, які усвідомлено, у дуже складних військових і політичних реаліях, взяли до рук зброю та синьо-жовтий стяг і віддали життя за Україну.
