Відео дня
Як жилося в СРСР: міфи, які гучно розвіяли
На тлі сучасних викликів дедалі частіше лунають ностальгійні голоси про "справжню ковбасу", безкоштовну медицину та дешеві комунальні послуги в Радянському Собзі. Проте за цими привабливими фасадами ховалися безправні селяни, мільйони політичних в’язнів, розбиті родини та тотальне лицемірство як державна політика.
Як зазначає Іван Радковець у статті "Голий король. 10 міфів про щастя в совєтську епоху", кожне досягнення Союзу мало свій зворотний бік: зневажання прав людини, переслідування інакодумців та тотальне стеження спецслужб. Розвінчання поширених міфів дозволяє побачити справжню суть радянського життя без цензури та прикрас.
Трагедія "комірки суспільства" та дитинство на вулиці
Офіційна пропаганда вихваляла радянську сім’ю, проте реальність була значно суворішою. Більшість батьків працювали з восьмої ранку до сьомої вечора, через що діти залишалися без нагляду: самі поверталися зі школи, готували їжу та робили уроки. Старші часто виховували молодших, або ж вихованням займалася вулиця, оскільки спільний час родина проводила лише на вихідних чи у відпустках.
Ще трагічнішою була доля дітей "ворогів народу". У разі арешту батьків, особливо за політичними статтями, малечу відривали від родин і відправляли до інтернатів. Там їм послідовно нав’язували думку про вдячність радянській владі, приховуючи правду про долю їхніх близьких та руйнування їхніх життів.
Каральна психіатрія та інтелігенція під ударом
У 70-х роках репресивна машина СРСР винайшла новий спосіб боротьби з інакодумцями – використання психіатрії як засобу тиску. Замість звичайних в’язниць інтелігенцію, поетів та журналістів запроторювали до "психушок" за спроби створити щось оригінальне або за знання іноземних мов. Слово "інтелігент" стало майже лайливим, а родини науковців та літераторів систематично руйнувалися владою.
Цікавим є той факт, що найбільший внесок в економіку СРСР робила не нафтова галузь, а саме Міністерство внутрішніх справ (МВС). На "чудове життя" чиновників працювала мільйонна армія рабів, зокрема в’язнів ГУЛАГу, чия безкоштовна праця була фундаментом радянського господарства.
Штучний дефіцит та кріпацтво у XX столітті
Міф про дешеві товари розбивається об жорстку розподільну систему карток. Якість і кількість харчів залежали від місця особи в ієрархії: партійні працівники та офіцери КДБ отримували значно більше, ніж прості робітники. Навіть через десятиліття після війни громадяни змушені були годинами вистоювати у чергах за маслом чи туалетним папером, розписуючи графік чергування на всю сім’ю.
Селяни до середини 70-х років фактично перебували в положенні кріпаків, оскільки не мали паспортів і не могли вільно залишити місце проживання. Водночас держава активно використовувала безкоштовну працю школярів та студентів, яких щороку відправляли "на картоплю" для ліквідації дірок у сільському господарстві.
Псевдорівність та релігійні переслідування
Хоча СРСР декларував рівність мов, на практиці проводилася тотальна русифікація, від якої найбільше страждали українці та білоруси. Будь-які спроби захистити рідну мову чи вказати на порушення законодавства перетворювали вчених та діячів культури на "неблагонадійних" елементів.
Аналогічна ситуація була з релігією: влада репресувала цілі конфесії, наприклад УГКЦ, залишивши лише підконтрольну РПЦ. За відвідувачами храмів вели пильний нагляд "спеціальні люди", а вчителі мусили доповідати про учнів, які святкували Великдень. Щоб відволікти молодь від церковних свят, у школах навмисно влаштовували дискотеки або походи в кіно.
Культ ветеранів та прихована правда про війну
Радянські паради демонстрували "героїв-переможців", проте часто це були ветерани військ НКВС, які не воювали на передовій, а стояли в загороджувальних загонах. Справжні герої війни, які пройшли через бруд і кров, неохоче згадували ті часи. Влада також намагалася приховати "совєтських самоварів" – важкопоранених солдатів без рук і ніг, яких ізолювали в спеціальних пансіонатах, щоб вони не псували святкову картину.
На завершення варто згадати про тотальне лицемірство. Більшість громадян не вірили в комуністичні ідеали, але вдавали із себе борців за систему задля кар’єрного просування. Показовим є приклад чиновника, який замовив дубові двері, але наказав оббити їх фанерою та зафарбувати білим, аби "не відрізнятись від сусідів". Це і було справжнє обличчя радянського життя – ховати красу та правду під шаром дешевої фарби, щоб вижити.
OBOZ.UA пропонує дізнатися, як у часи СРСР знайомилися жінки і чоловіки.
Підписуйтесь на канали OBOZ.UA в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх подій.