Як у СРСР святкували День перемоги: паради були не завжди
Покоління, яке застало радянські часи або виросло вже після розпаду СРСР, добре пам’ятає День перемоги, який святкувався щороку 9 травня як незмінний державний вихідний. Цей день асоціювався з масовими святкуваннями, концертами, зустрічами ветеранів, а у великих містах – із військовими парадами та урочистими заходами. Здавалося, що така традиція існувала із самого 1945 року.
Втім, у радянській історії все було значно складніше. У перші повоєнні роки День перемоги не мав тієї ролі, яку йому надавали пізніше: паради проводили рідко, а згодом свято і взагалі втратило статус вихідного майже на два десятиліття. OBOZ.UA згадує історію свята – як воно міняло своє значення впродовж десятиліть.
Початок холодної війни і відмова від святкувань
Рішення відзначати перемогу ухвалили ще до формального завершення війни в Європі. 8 травня 1945 року Президія Верховної Ради СРСР оголосила 9 травня святковим і неробочим днем. Таким чином влада прагнула підкреслити історичне значення події та швидко закріпити її в суспільній свідомості. Окрім цього, в СРСР існувала ще одна дата, пов’язана із завершенням Другої світової війни – 3 вересня, коли капітулювала Японія. Проте її відзначали лише кілька років, після чого від практики відмовилися.
Кардинальні зміни відбулися у 1947 році, коли радянська влада скасувала святковий статус обох дат. Відповідну постанову ухвалили наприкінці грудня. Причини такого рішення залишаються предметом дискусій істориків. За однією з версій, держава опинилася у складному економічному становищі після завершення бойових дій і була змушена скорочувати витрати, зосереджуючись на відбудові та розвитку промисловості. До того ж початок холодної війни вимагав спрямування ресурсів на військову сферу, адже разом із нею почались і перегоні озброєнь.
Існує й інше пояснення, пов’язане з внутрішньою політикою. Після війни загострилися відносини між Йосипом Сталіним і популярним в народі полководцем Червоної армії Георгієм Жуковим. Останній користувався величезним авторитетом у суспільстві, що могло сприйматися як потенційна загроза для керівника країни. У цьому контексті згортання масштабних святкувань виглядає як спроба зменшити публічне нагадування про роль військових лідерів.
Повернення Дня перемоги в радянський календар
Після смерті Сталіна питання повернення свята неодноразово порушували, однак новий керівник СРСР Микита Хрущов не підтримав цю ідею. Він проводив курс на подолання культу особистості і вважав, що відновлення Дня перемоги може знову почати асоціюватися з попереднім режимом.
Лише у 1965 році, за правління Леоніда Брежнєва, 9 травня знову стало офіційним святом і вихідним днем. Тоді ж, до 20-річчя перемоги, організували масштабний військовий парад у Москві. Відтоді ця дата поступово перетворилася на один із головних символів радянської державної пам’яті. На думку дослідників, Брежнєв активно підтримував урочистості, зокрема через їхню демонстративність і можливість підкреслити велич держави. Сам він із задоволенням чіпляв на себе всі численні нагороди і хизувався ними перед народом.
Однак за Брежнєва святкування Дня перемоги з парадом відбувалось лише у ювілейні роки – 1965, 1975, 1985. Практика проводити огляд військ щороку зародилась уже після розвалу СРСР, прижилась лише в Росії і стала символом державної ідеології мілітаризму. Тоді як в усьому світі аналогічне свято є днем скорботи за загиблими і спогадів про трагічні події, повторення яких не можна допустити.
Отже, як бачимо, традиція святкування 9 травня у звичному для багатьох форматі сформувалася не одразу. Вона стала результатом цілої низки політичних рішень і змін у керівництві СРСР.
Раніше OBOZ.UA розповідав, у кого СРСР "вкрав" свято Дня праці, яке відзначається 1 травня.
Підписуйтесь на канали OBOZ.UA в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх подій.