Як одягалися жінки у СРСР: що було заборонено
У Радянському Союзі, на відміну від західного світу, вибір одягу для жінок рідко визначався особистими вподобаннями. Держава та суспільство активно диктували модні правила, перетворюючи гардероб на своєрідне дзеркало епохи та політичного курсу. Це створювало унікальну ситуацію, коли одяг ставав не засобом самовираження, а інструментом уніфікації та демонстрації певних ідеалів.
Жінки були змушені підкорятися цим негласним правилам, які визначали все – від фасону сукні до кольору тканини. Таким чином, мода в СРСР була не стільки про красу, скільки про відповідність системі.
Емансипація та уніформа
Післяреволюційні роки принесли кардинальні зміни у життя жінок, дозволивши їм активно долучатися до суспільного та трудового життя. Це, безумовно, вплинуло на їхній зовнішній вигляд. На зміну традиційним вбранням прийшли більш практичні елементи гардероба, такі як шкіряні куртки та галіфе, що символізували новий етап емансипації. Проте, попри зовнішні ознаки свободи, цей "уніфікований" стиль часто сприймався не як визволення, а як чергове обмеження.
Одяг жінок у СРСР
Протягом 1920-х та 1930-х років жіночий одяг ставав дедалі простішим, акцент робився на зручності та функціональності, повністю виключаючи будь-які натяки на "буржуазні" вишуканості. На вулицях домінували прості ситцеві сукні, прямі спідниці та невигадливі блузки. Цей період відображав прагнення до своєрідної "рівності у скромності", що стало нормою для мільйонів радянських жінок.
Протягом багатьох десятиліть радянська мода залишалася майже незмінною через обмежений вибір та дефіцит товарів. Багато жінок були змушені шити одяг самотужки або шукати тканини та викрійки "по знайомству". Готовий одяг в універмагах був однотипним і не дозволяв виявити індивідуальність, тому ситцеві сукні залишалися актуальними аж до кінця 1980-х років.
У передвоєнні роки жіночий гардероб був максимально функціональним. Основу складали стримані та зібрані образи: сукні, піджаки, пальта. Навіть взуття було адаптовано до активного способу життя, нагадуючи танцювальні туфлі. Тоді жінки часто носили шкарпетки із сандалями, і це сприймалося як цілком нормальне явище.
Після Другої світової війни в одязі поступово почали з'являтися жіночніші силуети, м'які тканини та фасони, що підкреслювали талію. Вплив західної моди проникав повільно, але неминуче. Однак штани, наприклад, залишалися під забороною для носіння в місті, дозволялися лише для поїздок, спортивних заходів чи роботи на будівництві. Держава пильно стежила за зовнішнім виглядом громадян, забороняючи елементи західної культури та організовуючи кампанії проти "стиляг", чия індивідуальність прирівнювалася до ідеологічної несвідомості.
Хустки були майже обов'язковим атрибутом зимового гардероба, тоді як капелюшки вважалися долею інтелігенції у великих містах. Натуральні тканини часто замінювали дешевшими синтетичними аналогами.
До 1970-х років у жіночому гардеробі почали з'являтися більш сучасні елементи, такі як джинси, трикотаж та мініспідниці. Це свідчило про певні послаблення у державному контролі та давало жінкам можливість дозволити собі трохи більше свободи у виборі фасону та кольору одягу. Цей період став початком поступового відходу від суворих правил, що панували десятиліттями, і провісником майбутніх змін у радянській моді.
OBOZ.UA пропонує дізнатися цікаві факти про жіночий манікюр часів Радянського Союзу.
Підписуйтесь на канали OBOZ.UA в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх подій.