Як харчувалася еліта в СРСР: існували навіть "закриті цехи"

У СРСР для партійної верхівки існувала окрема система харчового забезпечення, недоступна більшості громадян. Поки звичайні люди роками жили з дефіцитом та стояли в довжелезних чергах, номенклатура отримувала продукти через спецрозподільники.

Для обраних працювали окремі господарства, спецполя, теплиці та навіть "закриті цехи" на харчових підприємствах. Там виготовляли продукцію значно вищої якості, ніж та, що потрапляла у звичайні магазини. Особливо цинічно така система мала вигляд у роки голоду, коли одні виживали без хліба, а інші отримували м’ясо, ікру, масло, ковбасу й делікатеси, інформує Телеграф.

У радянській системі рівність існувала переважно в офіційних гаслах. Насправді ж доступ до товарів, медицини, відпочинку й продуктів залежав від місця людини в партійній ієрархії. Що вищою була посада, то ширшими ставали можливості родини чиновника.

Одним із символів такого привілейованого життя були спецрозподільники. Це були закриті канали постачання, через які партійні керівники, високопосадовці та їхні сім’ї отримували дефіцитні продукти. Для пересічних громадян багато з цих товарів були майже недосяжними або зрідка з’являлися на полицях лише після багатогодинних черг.

Навколо спецрозподільників фактично працювала ціла господарська система. Для номенклатури вирощували овочі, зернові та інші культури на окремих полях і в теплицях. На харчових комбінатах існували "закриті цехи", де виготовляли продукцію не для масового продажу, а для обмеженого кола споживачів.

Такі цехи виробляли ковбаси, м’ясні вироби, консерви та інші продукти підвищеної якості. Наприклад, окремі м’ясокомбінати постачали ковбаси саме для спецрозподільників. Ікру доставляли з Далекого Сходу, фрукти – із кавказьких республік та інших регіонів, коньяк – з Вірменії й навіть із Франції, а сигарети могли надходити зі США.

У 1970-х роках частина радянської верхівки могла замовляти продукти телефоном. За спогадами представників номенклатурних родин, такі замовлення включали телятину, молочні сосиски, ковбасу, цукерки, ікру, коньяк, грузинське вино, ананаси чи мандарини. Тобто саме те, чого часто не було у звичайній торгівлі. До того ж ціни для обраних могли бути нижчими, ніж у магазинах.

Однак найбільш разючим контраст ставав у періоди голоду. Влітку 1932 року, коли в Україні вже набирали обертів події, що призвели до Голодомору, мешканці елітного Будинку на набережній у Москві отримували спеціальні пайки. За мірками того часу це був надзвичайно багатий продуктовий набір.

До місячної пайки для верхівки могли входити кілограми м’яса, ковбаси, вершкового масла, риби, оселедця, цукру, борошна та круп. Окремо видавали консерви, яйця, сир, ікру, чай і хліб. На тлі сіл, де люди втрачали останні запаси їжі, така система показувала справжню нерівність радянського устрою.

Водночас не вся номенклатура отримувала однакові пайки. Існували різні рівні забезпечення: всесоюзний, республіканський, обласний, місцевий і районний. Чим нижчою була посада чиновника, тим скромнішим був його доступ до дефіцитних продуктів. Але навіть нижчі рівні привілеїв усе одно різко відрізнялися від життя пересічних громадян.

Так радянська система створювала окрему реальність для керівної верхівки. Офіційно країна декларувала боротьбу з нерівністю, але на практиці мала закриті магазини, окремі постачання, спецпайки й "закриті цехи". Саме через такі механізми партійна еліта могла жити в умовах відносного достатку навіть тоді, коли для мільйонів людей звичайні продукти залишалися недоступною розкішшю.

OBOZ.UA пропонує дізнатися про найбільш дефіцитні речі в СРСР.

Підписуйтесь на канали OBOZ.UA в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх подій.