У деякі вірять і досі: які міфи існували у СРСР
В суспільстві й досі зберігаються уявлення про радянське минуле, що спираються на стійкі міфи. Часто ці уявлення ґрунтуються не на фактах, а на пропагандистських штампах, які формувалися впродовж десятиліть. Гасла "безкоштовної освіти", "рівності", "достатку" закріпилися в масовій свідомості, хоча реальність часто була протилежною.
Ці міфи потребують критичного переосмислення у світлі документально підтверджених фактів та історичних свідчень. OBOZ.UA розповідає, які радянські міфи можуть і досі вважати правдою.
Офіційна риторика називала сім’ю основною "ячєйкою" суспільства. Насправді ж радянська модель родинного життя часто виключала спільне дозвілля: дорослі працювали з 8:00 до 19:00, а діти проводили більшість дня на самоті – у школі, дитсадку чи вдома. У будні родина збиралася лише пізно ввечері, а справжнє спілкування відбувалося хіба що у вихідні чи під час відпустки. Випадки арештів батьків – часте явище в радянській дійсності – автоматично означали вилучення дітей і їхнє примусове переміщення до інтернатів, де їм нав’язувалася офіційна лояльність до влади.
Попри часті згадки про "дешеву ковбасу" й "трамвай за три копійки", реальність полягала у хронічному дефіциті товарів. Черги за найнеобхіднішим – маслом, хлібом, туалетним папером – стали нормою. Карткова система розподілу товарів наприкінці 1980-х лише закріпила соціальну ієрархію: офіцери, партійці та представники силових структур отримували більше, ніж звичайні робітники.
Формально вища освіта була безкоштовною, однак не для всіх. Люди з "неблагонадійними" біографіями, наприклад, родичі репресованих або інакодумців, часто втрачали право на вступ до вишів. Елітні університети були переважно зарезервовані для дітей партійної номенклатури. Хабарництво, протекція та ідеологічна лояльність були неписаними, але жорсткими критеріями відбору.
Радянська влада декларувала рівноправність мов, однак на практиці проводила політику русифікації. Українська мова витіснялася з освіти, науки та ЗМІ. Праця Івана Дзюби "Інтернаціоналізм чи русифікація?" задокументувала факти порушення мовного законодавства СРСР і стала причиною переслідувань самого автора.
Фраза про "кухарку, яка керує державою" залишилася лише риторичним кліше. Доступ до управлінських посад мав чітку ідеологічну фільтрацію: членство в піонерії, комсомолі, КПРС було фактично обов’язковим. Більшість керівних позицій належала до партійної номенклатури, а відсутність партквитка унеможливлювала кар’єрне просування. Винятки були рідкісні й переважно демонстративні.
Офіційна картинка з парадів перемоги створювала образ шанованого ветерана, однак реальність багатьох фронтовиків була іншою. Особливо жорстко постраждали поранені солдати без кінцівок, яких ізолювали в закритих установах. Медики, які служили на передовій, згадували війну не як героїзм, а як бруд, страх і біль. Натомість значну частину парадних "ветеранів" становили працівники НКВД, які не брали участі у бойових діях, але мали відзнаки за внутрішню службу.
Раніше OBOZ.UA писав, що партійній еліті в Союзі кололи сечу вагітних жінок.
Підписуйтесь на канали OBOZ.UA в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх подій.