Відео дня
Блог | Театральний Оскар. VII театральний фестиваль-премія ГРА
Масштабом церемонії VII Всеукраїнська театральна премія ГРА від НСТДУ виповідала народній назві "театральний Оскар". Запросили міністерку культури, провідних режисерів, акторів, культурних журналістів та театральних блогерів. А завдяки традиційному залученню міжнародного журі організатори премії вже в котрий рік досягають додаткової об’єктивності в оцінюванні найкращих українських вистав.
"Прояв божественності сьогодні в тому, що серед нас живуть прості дівчата і хлопці, які тримають небо над нами. Це і є нові боги, завдяки яким ми можемо виходити на сцену, створювати змісти та магію театру".
Богдан Струтинський, директор фестивалю-премії ГРА
"Час нових богів" - девіз цьогорічної Всеукраїнської театральної премії ГРА. Вже сьомий театральний сезон Національна спілка театральних діячів України (НСТДУ) відзначає цією нагородою вистави-перлини української сцени. Ще навесні був оприлюднений довгий список номінантів (т.з. лонгліст) з 35 вистав-претендентів, які відібрали українські театральні експерти. Та оскільки українська театральна спільнота досить тісна та взаємоконтактна, задля неупередженості судити фінальний етап організатори запрошують міжнародних членів журі.
Цьогоріч театральні продюсери, режисери, драматурги та культурні куратори Фанні Мартін (Франція-Хорватія), Даніель Меєр (Іспанія), Роман Павловський (Польща), Фредерік Поті (Франція) та Себастіан Шварц (Німеччина-Австрія) оцінювали 14 вистав короткого списку премії (шортлиста). Всі вистави були відтитровані, а шекспірівські чи кафкіанські сюжети і так відомі досвідченим театралам без підказок. Тому судді не жалілися на труднощі перекладу, а навпаки відмічали здатність українських митців занурювати в історії.
Серед інгредієнтів, без яких неможлива гарна вистава, оцінювачі називали здатність постановки дивувати та змінювати глядача. А польський драматург та театральний критик Роман Павловський обмежився єдиним словом: "Чесність"! І хоч за відвертим зізнанням музиканта та керівника у галузях мистецтва Себастіана Шварца – з яким я повністю згоден – "не всі представлені журі вистави достойні театрального Олімпу", багато з побаченого відповідало високим професійним критеріям суддів і підпадало під означення "гарної вистави".
Чесність, вміння вразити та змінити – ті самі критерії, за які цінує театр і український глядач. Враховуючи спільні мистецькі орієнтири, довіра до оцінок журі тільки зростає.
На питання, чим відрізняється українська сцена від загальноєвропейської, режисери відразу відмітили рефлексію війни. Як зазначив один із суддів, зазвичай проходить п’ять-десять років, перш ніж події потрапляють на сцену. В Україні драматурги та постановники працюють в режимі реального часу.
Премію "За найкращий сучасний драматичний текст" отримала відома драматургиня Оксана Гриценко. За основною професією журналіст, Гриценко часто працює з конфліктними темами окупації та деокупації, тому правдивість її п’єс майже документальна. Робота "Я повернуся" – що й отримала нагороду – присвячена долі викрадених під час окупації росією дітей.
П’єса запам’ятовується детально відреставрованими дрібницями побуту в анексованому Криму та правдивою психологією підлітків. На жаль, для цієї вікової категорії навіть під час театробуму з’явилося мало сценічних пропозицій. І в цьому окрема цінність "Я повернуся".
Вистава за п’єсою Оксани Гриценко створена та представлена театром Золоті Ворота, режисерка Анна Турло: Геополітика для підлітків.
До речі, "Я повернуся" також була претендентом на нагороду в номінації "За найкращу виставу-рефлексію на події російсько-української війни". Та премію отримала "Військова мама" від Театру Ветеранів (на сцені Театру Драматургів). Шкода, але ця робота режисера Олександра Ткачука не потрапила в об’єктив моїх рецензій.
Та щиро рекомендую виставу "І в горі, і в радості" (режисер Олексо Гладушевський) того ж Театру Ветеранів на сцені того ж Театру Драматургів, що вийшла в одному сезоні з лауреатом. Також в одній із головних ролей актор-військовий Максим Девізоров – який грає і у "Військовій мамі" – він же є і автором п’єси. Теж воєнна тематика, нетривіальна подача у вигляді казки та чесний погляд на суспільство людини "з окопу". Рефлексія, що викликає суперечки, але не може залишити байдужим: Темне фентезі про втрачене кохання.
В "сімейній" номінації "За найкращу виставу для дітей, підлітків та сімейного перегляду" перемогу здобула робота Рівненського академічного театру ляльок "Хлопчик зі скрипкою в серці". Постановку режисера Станіслава Лозовського відзначили "за портрет забутого героя української культури, чуйно й проникливо представлений з точки зору дитини".
Ще один ляльковий театр, цього разу Одеський академічний обласний театр ляльок забрав нагороду "За найкращу танцювальну виставу і виставу фізичного театру". Пластичну постановку за п’єсою Володимира Винниченко режисера Дениса Григорука виділили як виставу, яка створює власну оригінальну мову руху поза межами слів.
Дві статуетки забрала постановка Вероніки Літкевич "Я, "Побєда" і Берлін" за вже культовим, автобіографічним романом Кузьми Скрябіна. В індивідуальній номінації відзнаку за найкращу акторську роботу отримав Ярослав Дерпак, який зіграв молодого музиканта Кузьму, що переганяє раритетну автівку до Німеччини. А в загальних номінаціях постановка роману Скрябіна на сцені Національного академічного українського драматичного театру ім. М. Заньковецької отримала премію "За найкращу драматичну виставу камерної сцени".
Та хотів би нагадати про ще одну роботу Літкевич, яка була в довгому списку претендентів, але, не потрапила до уваги міжнародного журі, – Intermezzo в Національному академічному драматичному театрі ім. Івана Франка. Тим, хто як і я, полюбляє інтимно-камерні вистави, але не схильний до театрального туризму – раджу відвідати цю сценічну перлинку за новелами Коцюбинського. Мій фаворит минулого сезону серед вистав "малого залу": Галактика пам’яті.
"1975" – вистава Івано-Франківського національного академічного драматичного театру ім. І. Франка, що також отримала дві статуетки. Особливість постановки – у використанні навіть громадського простору як сцени, тому вона не передбачає гастролей. Не дивно, що за подібну оригінальність вистава отримала як індивідуальну премію "За найкращу сценографію" – постановники Бранко Хойнік та Маріна Сремац. Так і загальну: "За найкращу виставу на перетині мистецького синтезу і жанрів та перформативних форм". Тобто саме ця вистава отримала премію за моє улюблене – "щось до того небачене". Тому ті, хто все ж таки схильні до театрального туризму, зверніть увагу на франківські "1975".
Найбільше ж "театральних Оскарів" зібрала постановка Київського академічного драматичного театру на Подолі ім. Віталія Малахова "Процес". Відразу дві індивідуальні статуетки отримала Ольга Голдис – як найкраща актриса, та як найкраща постановниця-хореографка. Навряд чи це здивувало когось, хто бачив Голдис в роботах Давида Петросяна, адже режисер вже давно використовує акторку як найяскравіше художнє рішення його вистав (досить згадати нещодавню "Гедду Ґаблер" в тому ж Театрі на Подолі: Хутряні мрії).
Сам Давид Петросян отримав індивідуальну статуетку як найкращий режисер. А кафкіанський "Процес" титуловано як "Найкращу драматичну виставу великої сцени".Як зазначив під час нагороди режисер: "дякую, що підтримуєте експериментальний театр, поки ми створюємо класичний". Хочеться, щоб така класика стала театральним стандартом, адже вистави такого рівня як "Процес" і сподіваєшся побачити на великій сцені: Лагідні лещата закону.
Шкода, що музична робота режисера Івана Уривського "На русалчин Великдень" для Київського національного академічного театру оперети – хоч і змогла перейти із довгого списку у короткий – залишилася без статуеток. Адже саме цю незвичну постановку з осучасненою сценографією Тетяни Овсійчук я б порекомендував для знайомства з музикою видатного українського композитора Леонтовича, автора всесвітнього відомого "Щедрика": Русалчин Куршевель, або Білий Великдень.
Сьому премію організатори намагалися створити якомога публічнішою, тим більше що зараз в суспільстві спостерігається великий попит на театр. Окрім номінантів, численних культурних журналістів та театральних блогерів на церемонію також запросили міністерку культури України Тетяну Бережну. "Театральне мистецтво – сучасна дипломатія, якою ми звертаємося не лише до наших громадян, а й до світу, – зазначила міністерка культури. – Мова театру, культури, мистецтва… – це частина нашої національної безпеки".
Сама ж церемонія відзначилася концептуальним сценічним втіленням. Девіз "Час нових богів" – це також ера штучного інтелекту. Ведучими церемонії виступили німі роботи (студенти Київської муніципальної академії естрадного та циркового мистецтв), схожі образами на сценічні костюми безликого електро-дуету Duft Punk. Гостей та лауреатів вітали відреставровані Оленою Кролицькою за допомогою ШІ корифеї театру: Леся Українка та Іван Франко, Іван Карпенко-Карий та Лесь Курбас. За живу музику відповідали – відомі за хітом "Доброго вечора, ми з України" – PROBASS ∆ HARDI, а композитором та діджеєм церемонії виступив Артур Кабецький.
Постановницею церемонії стала режисерка Кристина Шишкарьова, яка, в цьому році створила оригінальну документальну виставу за військовим щоденником: Жриця кропиви. Щоденник мінометниці.
Треба відмітити старанність та системність Національної спілки театральних діячів України при роботі над сьомою премією ГРА. Організатори не тільки відзначили – чим додатково популяризували – найкращі національні вистави, а і завдяки залученню міжнародного журі вкотре розширюють ареал впливу українського театру до загальноєвропейського. З цієї точки зору, фестиваль-премія ГРА – не лише вдала спроба просування культурних подій, а сама по собі впливова подія як для українського, так і європейського театрів.
Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZ.UA – запосиланням...