Блог | Сповідь еталонної Попелюшки

Назва / автор: Бука / Л. Лягушонкова, К. Пенькова

Відео дня

Театр: Театр "Золоті Ворота"

Режисер: Тетяна Губрій

Театр "Золоті ворота" осмілився на виставу-провокацію, яка відвертістю балансує між фемінізмом та мізогінією. Глядачки не хочуть себе асоціювати з головною героїнею драмеді "Бука". Але enfant terrible української драматургії Лєна Лягушонкова та Катерина Пенькова не випадково взялись за адаптацію британського хіта-моновистави "Погань" (а режисерка Тетяна Губрій все це поставила). Погань, як і Бука, – це можливість не тільки бути неідеальною жінкою, а і можливість про це чесно говорити. Та наскільки ці відхилення від ідеальності етичні стосовно інших – хай кожен глядач вирішить сам.

Коли в країні трапляється срака, театрами підтираються.

Бука

"Бука" заявлена як адаптація моновистави Fleabag (англ. "Погань") Фібі Воллер-Брідж на київські береги Дніпра. Як постановка, вистава Воллер-Брідж – це чистий стендап. Аскетичні художні рішення: одинокий стілець, декілька звукових вставок (наприклад, звуки сексу, коли головна героїня вибирає порно для мастурбації). А все інше - звичні для жанру монологи невдахи та типова для стендапу взаємодія з залом ("Підійміть руку, хто повертався до своїх колишніх?") Та за цей аскетизм авторка отримала низку театральних нагород, зокрема "За кращу моновиставу" і "За кращу жіночу постановку". (Хоча незануреному у британський театр глядачеві Воллер-Брідж скоріш відома як акторка або як сценаристка першого сезону серіалу "Вбиваючи Єву" та двадцять п’ятого фільму бондіани "007: Не час помирати").

Цінність "Погані" - у відвертій цинічності головної героїні Фліб. Вона не даремно обрала таке прізвисько – "погань", "непотріб". Знайомство героїня починає з історії, як вона не відмовила кращу подругу від "демонстраційного самогубства" на велосипедній доріжці. Подругу разом з велосипедистами віднесло на трасу під вантажівку, загинули троє. Зал не встиг відійти від шоку та реготу, а Фліб вже розповідає, як розраховує проміжки між сварками зі своїм хлопцем. Поки хлопець ображається на неї та не встиг скучити, Фліб треба відшукати пригоду на одну ніч. Минулого разу їй пощастило: в неї був секс із двома чоловіками. Цей випадок послугував причинною для наступної сварки, і зараз Фліб в активному пошуку одноразового партнера…

Це цинічно, але важко втриматися від сміху. Фліб розуміє, що вона "погана людина". Та користується цим і відверто озвучує монологи, які в реальному, а не сценічному житті зазвичай залишаються у людей суто внутрішніми. Героїня "Погані" – еталонне стерво, і не дуже приховує того. Світ віддячує їй взаємністю.

Такий зміст закладено у тизері, коли зазначають, що "Бука" - адаптація тієї самої "Погані". На афіші Театр "Золоті ворота" попереджає, що тут курять, матюкаться, вживають алкоголь та оголяються – все по-дорослому! А за українську переробку взялись вже зарекомендовані хуліганки від драматургії – Лєна Лягушонкова та Катерина Пенькова. Режисеркою виступила Тетяна Губрій, чия не менш хуліганська постановка "Кортес" - за п’єсою Лягушонкової - здобула тогорічну відзнаку премії Гра "За кращу камерну виставу".

В дусі першоджерела в "Буці" знайшлися жарти й про мастурбацію на Робіка з "Клубу СуперКниги", і про секс з бджолиним вуликом, і про хлопців, яким мінєт робить вітер. Та "Бука" як за назвою, так і за героїнею добріша за англійську старшу сестру. Бука не зла – вона безкорисна. Вчилась невідомо навіщо, працює, де довелося, спить бозна з ким та й дружить так, що і ворогів не треба. І це не моя оцінка, а самої Буки. Нема цинізму в цій дівчинці. В цьому сенсі вона не стерва, а еталонна невдаха.

Секрет такого "від'ємного успіху" Буки (Христя Люба) – в її здатності знецінювати довколишніх через іронію. Це породжує чергу оригінальних другорядних персонажів. Таких, як букіна сусідка (Дар'я Пльондер), що мучить себе самовдосконаленням заради близькості. Чи хлопець з ТЮГу, чия єдина чеснота – квартира в столиці. Або потенційна свекруха, що досі плекає у Чернівцях мрію про возз’єднання "совку" задля возз’єднання з коханцем-прибалтом. А також співробітник-реконструктор Дейл (Дар'я Лисенко), з яким Бука покохується в туалеті МакДональдз.

Не менш кумедними та близькими здаються архетипічна коучка жіночого щастя, незалежна акторка незалежного театру чи однокласниця-домогосподарка, глядячи на яку Бука заздрісно зітхає: "накачена срака - перша ознака людини, якій нема чого робити". І зовсім шикарний образ букіної мати (Дарʼя Ковбасюк). Це законодавиця похоронної моди в Лозовій. Саме вона вирішує, в який колір в цьому сезоні фарбуватимуть цвинтарні огорожки: серебрянка чи радикально-зелений?

І як би Бука не ставилася до оточення, воно чесно намагається прийняти її, недосконалу. Дзвонять їй; прислухаються до її порад або дають свої; зізнаються, що скучили. Поки в близьких вистачає терпіння… Як і Фліб, у кінці Бука опиняється в такому положенні, що точка входу, початок історії тепер здається їй втраченим раєм.

Відвертості в київській Буці вистачає, як й іронії, а ось зло випарувалось. Мабуть, тому й не викликає того шоку, як від англійського першоджерела. Це смішно та по-рідному знайомо – але епатажного Рубікона, який переходить Погань, Бука не переступає.

Відносна стриманість в темах компенсується художністю постановки. На відміну від "Погані", Бука - не стендап, а повноцінна вистава з власним сценічним простором, буфонадною динамікою, виразними нарядами та атмосферою казки. Мало що в цій виставі буде нагадувати про англійське коріння, і більшість глядачів сприймуть "Буку" як самобутній витвір.

Те, що Бука не схожа на Погань, – не погіршує київську версію. Порівняння української та англійської сестер – це роздуми про імпульс, який спонукав драматургинь створити власну історію, а режисерку поставити казку про принцесу, яку інші не сприймають як принцесу. А ставляться чомусь як до чергової Попелюшки.

У виставі оригінальна сценографія Богдана Поліщука, яка створює потрібну атмосферу казки-водевілю. Єдиним, в чому в мене виникли сумління, – в рішенні зробити сценічний простір витягнутим, горизонтальним. Певно, натхненний успіхом ліричної вистави "Ковзанка" сценограф забажав повторити попереднє рішення. На жаль, цього разу при витягнутій розсадці голови інших глядачів ставали перепоною для перегляду дій у віддалених частинах сцени. Одному крилу залу було скоріше чутно, ніж бачно епізод знайомства зі свекрухою ("Сукня! Качка! Чернівці!"), а інше крило могло пропустити заявлене на афіші оголення.

Головна героїня достатньо відверта в сповіді, щоб кожен визначив власним моральним компасом етичність Буки та персонажів, що потрапили до її орбіти. Саме на цю вправу з етичного орієнтування розрахована постановка. Перевірити, що для тебе залишатиметься в межах прийнятного, а що - занадто. Хоча – на мій досвід - всі події п'єси доволі буденні та - якщо не пощастить - життєві.

В "Буці" від Театру "Золоті Ворота" достатньо сміливих жартів та неодностайних моральних дилем, щоб віднести її до жанру драмеді. Вистава підкупає близькістю персонажів. Та - попри нетиповий гумор, і побутову спорідненість - будьте готові, що це історія, в якій найменше хочеться асоціювати себе з будь-яким із її персонажів.

Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...