Блог | Щоб не плакать, (не)лайся: феномен української лайки
Скажіть чесно, як часто у вас виникає бажання вилаятися? Ми живемо в такі часи, що я сам чи не щодня хочу вжити якесь міцне слівце, зокрема, до наших чудових "сусідів". Найчастіше коли чую повітряну тривогу, або читаю новини. Але трапляються і більш тривіальні випадки – вдарився мізинчиком об меблі, порвав улюблену сорочку та ін..
Найчастіше лайку вживають у момент емоційного піку, як негативного, так і позитивного. Із цікавого, вчені радять лаятися вголос, коли боляче – допомагає зменшити відчуття болю. Але кажуть, хто багато лається у звичайному життя, на того це не діє. Чесно, я досить скептичний до такого "дослідження", та й до британських вчених після кількох сотень жартів про них, довіри не маю.
У нас немає шансу протягом життя уникнути зустрічі з лайкою, особливо в умовах війни. Тому краще зрозуміти з чим ми маємо справу та як це працює.
Нецензурна лексика – вираз надзвичайно сильних емоцій: коли позначаємо їх забороненими словами, то ніби опановуємо. Адже назвати стан – уже почати його контролювати.
Лайка – це табуйована лексика, яку мовці сприймають як відразливу, непристойну. Наприклад, блюзнірство, прокльони. Така лексика перебуває поза звичними для нас стилями спілкування і зазвичай має негативний контекст. Лайливі слова можна поділити на дві групи — експресиви (слова, що не мають конкретного адресата і просто передають емоцію) та інвективи (слова та фрази, звернені до певної людини, вони мають на меті принизити чи образити когось).
Лайка – узагальнена назва обсценної лексики, але, якщо деталізувати, то її можна поділити на групи: нецензурна лексика – та, яку не пропускає цензура до публікації; ненормативна лексика – та, що не відповідає нормам мови; лихослів’я – вживання лихих слів; матюки – лайка по матері (за Грінченком: матюк – це "брань въ мать").
До речі, цікавий факт: в українців саме вживання лайки називалося "батькуванням". У нас надто сильним був культ жінки-матері, щоб використовувати її ймення в лайці. Слово "материться" з ворожої мови, яке ми так часто чуємо, найчастіше фігурує в лайці цього народу і говорить про його ставлення до жінки в культурі.
Як зазначає Світлана Соколова, у різних мовах лайлива лексика пов’язана з різними реаліями, зокрема й з різними органами і функціями організму людини, які не заведено демонструвати публічно: статевими органами, процесом злягання та його учасниками, органами випорожнення і відповідним процесом.
Звідки ж з’явився феномен лайки? Часто чуємо фразу, що ненормативна лексика – це вигадка русні. Навіть тут вони намагаються щось собі присвоїти. Насправді, ні.
Зі слів Остапа Українця, у всіх слов’янських мовах є приблизно спільний корпус обсценної лексики. Ті слова, які ми "запікуємо", притаманні українській, російській, чеській, польській мовам. Одне з канонічних лайливих слів – "блядь" – узагалі за мірками середини XVII століття є літературною лексикою. До речі, російська брудна лайка частіше пов’язана з сексуальною сферою, а українська – з органами та процесом виділення: дупою та фекаліями.
Мовознавиця Леся Ставицька вважає, що до українського обсценного мовного простору релевантними можна вважати такі (непохідні) лексеми: власне матизми – слова, пов’язані з сексуальною діяльністю; обсценну лексику сексуальної сфери; обсценізми несексуальної сфери.
Повертаючись до історичного аспекту, лаялися навіть у перших рукописних документах. Лексеми "курва" та "глядь" зустрічаються ще в берестяних грамотах ХІ-ХV ст. – їх у той час використовували замість месенджерів, щоб оперативно передавати інформацію. Там слово "блядь" – похідне від слова "блуд" і емоційно позначає поняття "обман" або "помилка". До речі, у словнику давньоруського літописця Лаврентія Зизанія цим словом називають чоловіка, який багато лається.
За переказами турецький мандрівник Е. Челеві, який відвідав Україну 1657 р., нарахував в нашій мові того часу аж 4 лайливих слова: "чорт", "дідько", "свиня" та "собака". Не виключаю, що з ним спілкувалися винятково ввічливо, як із гостем.
Лаятися можна і без матів. Для цього в українській мові є багато чудових слів, висловів і зворотів. Скажімо, напаскудив хтось вам у душу, а ви йому: "а най би тебе качка копнула, скурвий ти сину". Хіба не звучить? Якщо ж ваш опонент дуже неправий і справді вартий серйозного прочухана, то можна запозичити трохи лайки з "Енеїди" Котляревського. Уявіть, як би органічно у треді Твіттеру виглядало б: "поганий, мерзкий, скверний, бридкий, нікчемний, ланець, кателик!". Мало цього, то можна додати ще кількаповерхове: "Гульвіса, пакосний, престидкий, негідний, злодій, єретик!".
Але чому ж всі ці слова в якийсь момент потрапили в немилість вихованих людей? Дослідники називають дві причини: через те, що стояло за цими словами. Не рідко ми лаємося, бо розлючені чи сильно засмучені чимось. У пристойних колах досить довго публічний вияв своїх емоцій вважався моветоном. А друга причина: бо найчастіше лайливі слова апелюють до того, що традиційно суспільство вважає низьким та неввічливими. Згадаємо фекально-генітальне походження більшості матюків.
Лайка виконує в мовленні близько 30 важливих функцій – від методу переконання співрозмовника до психологічної розрядки. Психологи також зауважують домінантну функцію лайки – спосіб вивільнення емоцій та навіть "оберіг", особливо серед людей, чия професія має ризики для життя. Але найголовніша функція лайки – слова-зв’язки та вставки, що пов’язують між собою сегменти мовлення. Цю інформацію подає філолог Валерій Федоренко, і я погоджуюсь із ним.
А тепер перейдемо до найцікавішого. Беріть ручку й блокнот. Занотовуйте! Приклади лайливих виразів: най ті качка копне; а щоб в тебе пір’я в роті поросло; а щоб тобі курка на ногу наступила; а щоб на тебе кицька чхнула; у бісової матері.
Срака, гімно, насерти та похідні від них – центральні фігури української лайки. Акт дефекації вважався брудним, а сусіди під час словесних баталій часто могли показати свою оголену дупу. Тож ось фрази на випадок, коли хтось не має рації: а гівна мерзлого не хочеш? А срали би тобі пси на лице! Ах ти москаль в сраку граний! Сказав, як у воду перхнув! Насеру твоїй матері! Щоб ти всрався і лазні не знайшов! Щоб тебе гівно доганяло!
А ось кілька висловів, що можна вживати у побуті: Як не срачка, то пердячка – як не одне, так інше. Срали – мазали – погано зроблено. Пішов, як за море срати – про людину, яку треба довго чекати. До сраки тії маки (або ж до сраки дверці, чи до сраки карі очі) – про зайву річ. Сидить, як срака в гостях – тишком-нишком.
Сракоцентричність – своєрідна ознака національної української ідентичності, без якої у щоденному побуті не обійтися, це, сподіваюсь, ви помітили з прикладів фольклору.
То чи варто вживати обсценну лексику?
Насправді це вибір кожного й кожної з нас. Наостанок наголошу: "Не бійтесь заглядати у словник, там пишний яр, а не сумне провалля, особливо у словнику нецензурної лексики!".
