Рятував інших до останнього подиху: історія волонтера Халіда Харченко увійшла до музею "Голоси мирних" Фонду Ріната Ахметова

"Він не був українцем, але дуже любив Україну". Так Марина Харченко говорить про свого чоловіка Халіда, який загинув під час окупації Пологів на Запоріжжі. Від початку повномасштабної війни він не зміг стояти осторонь і з перших днів став волонтером. Він збирав та розвозив на блокпости їжу, воду, одяг та амуніцію. А загинув, намагаючись допомогти іншій людині – його автівку розстріляли російські військові. Історія Халіда та його родини увійшла до Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова. 

"Мій чоловік родом з Афганістану. Народився в Кабулі у 1978 році в родині військового. У 1979-му там також почалася війна. Коли Халіду виповнилося шість років, батьки відправили його на навчання: спочатку до Казахстану, а в 12 років він потрапив до України – вступив до коледжу в Кривому Розі", – розповідає його дружина Марина.

Коли 3 березня 2022 року в Пологи зайшли російські танки, Халід продовжував їздити навколишніми селами, рятуючи місцевих від гуманітарної катастрофи. Бої в центрі міста тривали понад вісім годин, спричинивши масштабні руйнування.

"Ми чули вибухи, бачили, як над головою летять ракети. А потім помітили у вікно військову техніку з літерою "Z"", – пригадує жінка.

Прагнучи уберегти родину, Халід хотів забрати дружину та дітей – Аміну й Ваїда – із села. Проте дорогу перекрила величезна колона російської техніки. Наступного дня чоловік зателефонував дружині й обіцяв вийти на зв'язок уранці 7 березня. Кілька слів у слухавці були останніми, які Марина почула від чоловіка.

"Ми домовлялися, що о дев’ятій ранку він буде телефонувати. Тобто він йшов шукати зв’язок, і ми шукали зв’язок. Лише так можна було зв’язатися. Але дзвінка вже не було. 7 березня – тиша цілий день, ніхто не телефонував. 8 березня о сьомій ранку приїхав чоловік сестри і повідомив, що мого чоловіка застрелили…", – говорить Марина.

Напередодні Халід стояв біля магазину, коли незнайомий чоловік попросив підвезти його до родичів. Халід погодився. Дорогою російські військові обстріляли автомобіль. Обидва чоловіки загинули. Через відсутність медичної допомоги Халід помер від внутрішньої кровотечі. Його тіло місцевий житель привіз рідним на звичайній господарській тачці. 

7 квітня родина вирвалася з окупації майже без речей. Їхній будинок залишився напівзруйнованим, а все минуле життя – у Пологах. Там же, на захопленій території, спочиває й Халід. Понад чотири роки Марина не має змоги відвідати його могилу, встановити пам'ятник чи принести квіти.

"Я бачила його могилу лише на фотографії, яку зробила мама. Для мене критично важливо зберегти пам'ять про чоловіка й розповісти правду. Харченко Халід Мохамад не мав українського громадянства, але в душі був справжнім українцем і нашим героєм. Він постійно допомагав військовим і завжди вважав цю землю рідною", – ділиться болем Марина.

Дивіться історію родини Харченко тут.

Колекція Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова налічує вже понад 145 тисяч історій про війну. Це найбільше у світі зібрання свідчень мирних людей, які постраждали від війни росії проти України.