Блог | Рекрутинг: оновлений і, схоже, корисний ворожий досвід, або Діалектика вибагливого боягузтва
Будьте першими у курсі головного — підпишіться на Новини на OBOZ.UA у Google
Колись у радянських медіа, які тоді ще називали "ЗМІ", майже в кожному була рубрика "Досвід друзів".
Зараз часи інші, тому – про досвід ворогів.
За підрахунками The Moscow Times, у 38 російських регіонах запроваджені виплати вербувальникам на війну, які передбачені офіційними програмами та закріплені рішеннями місцевої влади.
Ще у 18 регіонах такі винагороди виплачують через приватні рекрутингові агентства.
Тож умови отримання вербувальницьких винагород є різними залежно від регіону:
десь гроші може отримати БУДЬ-ХТО, якщо доставить (будь-яким чином у будь-якому вигляді) нового контрактника,
хоча десь виплати ще наразі передбачені по-старому тільки працівникам державних установ або силових структур.
Зазначається, що, якщо вербування не спрацює, буде мобілізація.
Саме тому регіони отримали вказівку проводити "агресивне вербування", а держава з величезним задоволенням заплющує очі на порушення закону під час такого примусового набору.
Наприклад, останнім часом справжні облави на чоловіків, яких змушували підписувати контракти на участь у війні, фіксували вже не тільки в Пензенській області, але також, зокрема:
в Ростовській, Новосибірській і Амурській областях,
у Хабаровському краї й Приморському краї.
І нема ж куди скаржитись – бо це роблять не державні ТЦК, як у нас, а зазвичай приватні структури!
В зв’язку з цим, переходячи плавно-потрохи до України, додам, приміром, дещо до попередньої статті, яка була про те, що дозволяти футбол із уболівальниками в прифронтовому місті це злочин:
а де шановна ТЦК в той час, коли – за умов уже запровадженої мобілізації! – сотні здорових чолов’яг, не цінуючи власного життя, збираються заради адреналіну на футболі???
Так от, приватні рекрутери там, мабуть, не розгубилися б і не загубилися б.
Звісно, я зовсім не впевнений в тому, що це було б добре.
Але я точно й категорично впевнений в іншому –
необхідності досягнення хоча би на п’ятому році війни певної гармонії між:
цілком природним і абсолютно зрозумілим єдино правильним бажанням суспільства вести війну до перемоги
і його ж, суспільства, м’яко кажучи, "діалектичним" ставленням до поповнення армії власною персоною кожного, хто бажає, щоб ця чудова українська перемога була в нас КИМОСЬ здобута…
