УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС
Микола Томенко
Микола Томенко
Український політик

Блог | Перший ректор, який боровся за "український університет" в Києві і визначив різницю у характері українців та росіян

Перший ректор, який боровся за 'український університет' в Києві і визначив різницю у характері українців та росіян

Сьогодні – 150 років з дня памʼяті (смерті) першого ректора Київського університету імені Святого Володимира Михайла МАКСИМОВИЧА.

"…Я "щирий малоросіянин", і тепер, як і раніш, і буду навіть до смерті, це дуже природньо; я не від роду варязького, а від малоросійського, – і я люблю Малоросію, люблю мову її народу, і пісні її, і її історію…"

Історія життя і діяльності Михайла МАКСИМОВИЧА досі залишається малознаною та не до кінця зрозумілою:

чому модний московський професор ботаніки, якого руськоміровський міністр освіти Уваров призначає першим ректором Імператорського Університету в Києві перебуває на посаді менше року, а далі – все життя у своєрідному засланні на власному хуторі на Черкащині.

Перший ректор, який боровся за "український університет" в Києві і визначив різницю у характері українців та росіян

Так, дійсно Максимович важко захворів і вже в 1835 році пішов у відставку з посади ректора. Але ж після одужання (він, між іншим, прожив майже 70 років і помер 10 (22) листопада 1873 року) так і не зміг повернутися на жодну посаду в Київський університет:

"Тепер закінчується десятий рік, як я у відставці, в теперішньому вересні почнеться вже 47 рік життя мого, і мені шкода, що кращі робочі роки проходять не з тією корисністю, якою б могла б від них бути для батьківщини і науки, за обставин і засобів більш сприятливих".

Як, на мене, пояснення варто шукати у його історичних, філологічних та етнографічних творах й відповідно у проукраїнській позиції, як для того антиукраїнського часу в Російській імперії. От для прикладу пропозиція Михайла Олександровича до редактора "Киевских епархиальных ведомостей" П.Лебединцева щодо Гетьмана Івана Мазепи:

"…може…вже зняти анафему в Києві з того, якого памʼятників стільки в Києві – і Лаврська камʼяна огорожа, і Нікольський собор, і Братська Богоявленська церква, хто озолотив своїм коштом і верхи колишньої Лаврської великої церкви…старанням якого відновлена стародавня єпархія Переяславська і збудований там Вознесенський собор і ін. 157 років вже проклинали його щорічно. І якщо прокляття було накладено на нього і його однодумців, і знято з останніх…то з нього можна теж, врешті, зняти."

Чи скажімо його твердження про давньоукраїнський характер мови Київської Русі та нищівну наукову критику облудної теорії про те, що мовляв росіяни історично мешкали на території давнього Києва, а українці зʼявилися тут лише після XIII століття?!

Загалом Михайло Максимович був одним із перших творців обґрунтування окремішньої схеми української історії. Надаремно ж батько української історіографії Михайло Грушевський обстоюючи давню київську добу як стару добу української історії вважав, що лише продовжує справу наукової історичної справедливості, започатковану Михайлом Максимовичем, а згодом Миколою Костомаровим, Володимиром Антоновичем і Михайлом Драгомановим.

Максимович також один із перших дослідників української етнопсихології, який на підставі аналізу народних пісень обґрунтував суттєву різницю у характері українців та росіян. У піснях російських вчений виявляє "дух, покірний своїй долі і підлеглий її волі. Росіянин не звик брати участь у поворотах життя…Він бажає немов одділитися од усього,…закривши рукою ухо, хоче начеб загубитися в згуку".

Перший ректор, який боровся за "український університет" в Києві і визначив різницю у характері українців та росіян

Українські ж пісні, "виявляючи боротьбу духа з долею, відрізняються поривами пристрасті, твердістю і силою почуття. В них бачимо не забуття й не безнадійний сум, але більше гнів і тугу; в них більше дії…" Український "дух, не знаходячи ще в собі самому особливих форм для повного вияву почуття, що зароджується в його глибині, мимоволі звертається до природи, з якою він через своє дитинство ще приятелює, і в її предметах бачить, відчуває щось подібне до себе".

Варто нагадати й той факт, що в матеріалах слідства щодо діяльності Кирило-Мефодіївського братства є згадка й про участь в ньому Максимовича, в листах якого "проглядається головна ідея – любов до словʼянства і особливо до України…"

А ще були десятки історико-археографічних досліджень науковця на українську тематику і навіть публічний заклик щодо недопущення приватизації знаменитого Межигірʼя!

Отож нині, напередодні 190-річчя Київського національного університету імені Тараса Шевченка моя порада:

памʼятаємо і шануємо тих, хтось боровся за УКРАЇНСЬКИЙ Університет в Києві, а не тих, хто хотів створити в українській столиці Університет "Руського міра".

П.С. Детальніше в моїй статті "Діяльність на наукова спадщина Михайла МАКСИМОВИЧА в контексті творення "Українського світу" в XIX столітті".

П.С. П.С. Портрет красуні-дружини Максимовича – Марії Товбич, виконаний Тарасом Шевченком, подаю для привернення уваги!

disclaimer_icon
Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...