Блог | Пан, спокусник, ґвалтівник: (не)нові чоловіки Шевченка
Кожна нова доба по-своєму актуалізує контент творчого "послання" Тараса Шевченка. Фемінна ідентифікація пророка була відзначена більшістю шевченкознавців. Проте багатогранність творчого світогляду поета репрезентує наявність і маскулінних ролей, специфіка яких зумовлена національним світобаченням. Важливе місце посідає маскулінний тип образів "пан — спокусник — ґвалтівник", пов’язаний із трагічними сторінками історії українського народу (кріпацтво, панщина).
Образ пана-гнобителя поет розкриває через акцентуацію характерних рис панів, зокрема неприязні, нелюбови, зневаги до інших, як, приміром, у філософській елегії "Не завидуй багатому": "Не завидуй багатому, / Багатий не знає / Ні приязні, ні любові — / Він все те наймає". Автор зауважує, що пан чи багатій "все те наймає" (про любов, приязнь) — спроба зобразити аморальну сутність панства, яке ставить матеріальну користь вище за духовні цінності. Людина, яка не знає любові, втілює маскулінний тип аморальної егоїстичної особистості. Цими рисами поет наділяє лише чоловіків, що зумовлено гендерною нерівністю, яка існувала в суспільстві: чоловік був повноправним власником, тобто саме він був паном, а жінка — навіть аристократка — була "при ньому" (поодинокий випадок жіночого панування репрезентовано в образі генеральші в поемі "Петрусь"). Поет характеризує образи панів епітетами ледачі, лихі, лукаві, прокляті, сердиті, називає їх поганцями, лихими тварями, говорить, що в них собачі звичаї.
Образи пана, спокусника, ґвалтівника об’єднує семантика "вищості", домінування над іншими, протиставлення себе їм, черствість душі, гіпертрофована самооцінка, нещирість, цинічна жорстокість, феномен імперського ставлення до всього українського, глумління над українськими національними святинями та історичною пам’яттю, нехтування будь-якими моральними нормами. Маскулінності цим образам додають сила, спрямована на приниження інших, зрадливість та жорстокість: "Упали двері... а нагай / Малює вздовж жидівську спину".
Домінантною рисою панів є жорстокість: "А он, твой пан, бесчеловечный, / Твой пан-палач его убил / За то, что я его любила, / За то, что он меня любил. / Злодей, в железа заковал".
Трагедією для дівчини було вийти заміж за багатого пана всупереч своїм почуттям. Ця тема є однією з найпопулярніших у фольклорі. Наявна вона і в Т. Шевченка, наприклад, у баладі "Тополя", коли дівчина на пропозицію матері вийти заміж за багатого, але старого чоловіка відповідає: "Не хочу я панувати, / Не піду я, мамо! / Рушниками, що придбала, / Спусти мене в яму. / Нехай попи заспівають, / А дружки поплачуть: / Легше мені в труні лежать, / Ніж його побачить". Таку маскулінну ознаку, як пригноблення, у поезії Т. Шевченка висвітлено імпліцитно: вийти заміж без кохання за людину старшу і владну означало стати нещасною, змарнувати свій молодий вік із нелюбом.
Чоловіче прагнення домінувати реалізовується в акті ґвалтування (у ліричній мініатюрі "Із-за гаю сонце сходить" пан постає в образі "гульвіси", для якого доля власних кріпаків нічого не варта, а жертвою зради виявляється порядний і вірний закоханий козак: "З собаками та псарями / Іде пан гульвіса. / Цькують його собаками, / Крутять назад руки / І завдають козакові / Смертельної муки; / У льох його, молодого, / Той пан замикає... / А дівчину покриткою / По світу пускає").
У поемі "Катерина" втілено маскулінний тип злодія-спокусника, який не обов’язково був насильником, оскільки дівчина могла закохатися в сильного, вродливого вояка. Таке явище не було поодиноким, від чого й застерігає оповідач інших дівчат: "Кохайтеся ж, чорнобриві, / Та не з москалями…". Часто внаслідок таких стосунків з’являлися позашлюбні діти. Покритку супроводила людська ганьба, її виганяла громада, відтак для неї єдиним виходом лишалося самогубство. Архетип спокусника передбачає заволодіння людиною у власних цілях, отже, тут імпліковано й елемент брехні: "Попереду старший їде. / "Любий мій Іване!/ Серце моє коханеє! / Де ти так барився?" / Та до його... за стремена.../ А він подивився, / Та шпорами коня в боки. /… "Дура, отвяжися! / Возьмите прочь безумную!" / "Боже мій! Іване! / І ти мене покидаєш? / А ти ж присягався!" / "Возьмите прочь! / Что ж вы стали?"".
Архетип лиходія-спокусника (зваблювача дівчат), який губить жіночу честь, — москаль, що актуалізує такі маскулінні риси, як чоловіча принадність, прагнення володіти об’єктом інтересу, підступність, аморальність, і тісно пов’язаний з актом брехні. Його зрада стосується не лише дівчини-жертви, а і їхньої дитини, звідси й поява байстрюків, безбатченків, сиріт.
"Панами" Т. Шевченко називав також гетьманів, ватажків, козаків: "Надів шапку. / Знову закипіло / Синє море; вздовж байдака / Знову походжає / Пан-отаман та на хвилю / Мовчки поглядає". Словосполучення "пани-брати" позитивно конотоване, оскільки братство — це міцне духовне єднання заради спільної мети: "Обізвався пан Трясило: / "А годі журиться! / А ходім лиш, пани-брати, / З поляками биться!"". Дружба та братерське єднання передбачають взаємодопомогу, самопожертву, відвагу, відчайдушність тощо, які властиві українському народу. Саме цей тип маскулінності засвідчує високий рівень групової солідарності, а також ототожнення себе з однодумцями. Таке явище поширене в групах людей, які були учасниками бойових дій. Братерські зв’язки часто були міцнішими за стосунки з жінками. Братерство як втілення гомосоціальності (грец. homos — однаковий, рівний і лат. socialis — товариський, громадський), психологічної природи чоловічого спілкування й емоційних відносин між чоловіками є маскулінною рисою. Архетипну тріаду "пан — спокусник — ґвалтівник" об’єднує семантика "вищості", домінування над іншими, протиставлення себе іншим. У ролі спокусника виступає москаль, який не завжди виявляв насильство щодо дівчини, проте часто зраджував її.
Маскулінні риси образів свідчать про глибоку психологічну основу Шевченкової творчості. Розуміння соціальних проблем та власна біографія поета позначилися на вираженні маскулінності в його творах. У художньому світі митця вона пов’язана також з авторською свідомістю.
Пам’ятайте, незламний український народ вирішує багато надважливих справ разом: бореться, виживає, протестує, донатить. Якщо будемо вчитися, любити Україну не лише "во врємя люте", а щодня, то "на оновленій землі врага не буде супостата, а буде син, і буде мати, і будуть мертві москалі". З послання слів не викинеш. Гріх не вірити мені й пророку.
